Варвинська селищна рада
Чернігівської області

У Варвинській лікарні працює молода талановита лікарка. Не було б нам такого щастя, коли б не …війна

Дата: 28.07.2023 08:51
Кількість переглядів: 115

Фото без опису

Олександра Андрущенко. 25 – від роду і рік – у місцевій лікарні, але вже встигла набути доброго авторитету серед пацієнтів і колег.

У Варвинській лікарні працює молода талановита лікарка. Не було б нам такого щастя, коли б не …війна. У цьому, з прямотою і чес­ніс­тю лікаря, призналася моя спів­розмовниця – 25-річна лікар­ка-ото­ла­ринголог (звич­ні­ше кож­ному – лор) Олександра Андрущенко, котра вже рік працює у Варвинській лікарні.

На малу батьківщину дів­чина прибула після навчання, якраз з початком війни. Не сек­рет, що для медика великі міські заклади дають і кращу практику, і достойніші заробітки. Тож, аби не повномасштабне вторгнення, ракетні обстріли, небез­пека – напевно, пошукала б професійного щастя там.

 

Як зустріли у селищному колективі? – запитую симпатичну, тендітну і невисоку на зріст Олександру Олександрівну, котру так і хочеться назвати Сашунею. Зустріли добре, одразу завантажили роботою – всміхається лікарка. Оскільки лікарів у нас недостатньо, окрім основної роботи, для кожного частими є чергування в стаціонарі.

А юний вік і дівоча тендітність виявилися таки оманливими. Но­вий лор зарекомендувала се­бе знаючим, вдумливим, від­повіда­льним спеціалістом. Крім лікування, не лінується вчити відвідувачів ефективних засобів профілактики хвороб, особистої гігієни. Отож і потяглися до неї на прийом черги пацієнтів – протягом дня буває й більше двох десятків. Переважають скарги на риносинусити, отити тощо.

Очікуючи під дверима кабінету зустрічі з лікаркою, переконалася особисто: кожного пацієнта ретельно оглядає і докладно консультує, не раху­ючись із часом.

До речі, у виборі професії гени зіграли не останню роль – бабуся Олександри по татовій лінії Лариса Іллівна Андрущенко трудилася педіатром, є у родині й хірурги, проте на такий, більш чоловічий фах при виборі спеціалізації дівчина не зважилася. Розглядала для себе неврологію, анестезію, проте обрала той напрямок, де нижча смертіність серед пацієнтів.

Закінчила Полтав­ський медичний універ­ситет, ін­тер­натуру, тож лікарська освіта – це вісім довгих і тяжких років.

Медичну справу вважає не­легкою, проте по-своєму цікавою – уважно спостерігає за перебігом хвороби, радіє, коли вдається вдало підібрати методи і засоби лікування. А ще тішиться, коли пацієнт, вже одужавши, навідується знову. Не “спасибі” чекає лікарка, а зворотнього зв’язку – свідчення того, як спрацювало призначене нею лікування – саме так набуваються досвід і впевненість.

Складнощі у роботі – обме­жені можливості сільської меди­цини. Адже коли медикаментозне лікування в тому чи іншому випадку недостатнє, пацієнтові доводиться їхати у районні чи обласні заклади, а не кожен на це охоче зголошується. Міс­цевий хірургічний стаціонар, котрого у Варві вже немає, працював би у зв’язці з іншими вузькопрофільними спеціалістами, вважає Олександра.

Специфічного обладнання теж, звичайно, бракує, необхідні інструменти доводиться купувати самостійно, із скромної зарплатні. Проте Олександра Олександрівна відзначає позитивні зрушення – за сприяння селищної ради придбано спеціальне крісло для пацієнтів, а також електрокоагулятор. Цей пристрій дуже помічний, приміром, при носових кровотечах, або коли пацієнт страждає від хронічної “закладеності” носа (таким може бути наслідок безконтрольного застосування судинозвужуючих засобів).

Фото без опису

Олександра Андрущенко охоче демон­струє нове сучасне крісло для пацієнтів.

Чим відволікається після роботи? Запитую юну лікарку наприкінці спілкування. Любить хороші книги і малювати картини за номерами – ніби медитує, а взагалі, після роботи часто …знову робота – на чергуванні, або вивчає фахову літературу.

А як у часи реформування зарадитити сільській медицині?.. – запитання на завершення розмови. Щоб зберегти базові медпослуги на місцях, модернізувати їх, потрібна допомога місцевої громади і меценатів – так говорять і досвідчені медики, і юна лікарка зі свіжим поглядом на стан справ. Бабусі й дідусі, каже вона, навіть у райцентр Прилуки не в змозі дістатися, не говорячи про заклади вищого рівня. А лікарям, зазначає, слід постійно розвиватися, вивчати вітчизняні і світові новації.

Газета "Слово Варвинщини"


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь