50 РОКІВ У НАДСКЛАДНІЙ ПРОФЕСІЇ…
Минулого четверга Озерянську амбулаторію відвідала делегація громадівського центру первинної медико-санітарної допомоги з приємною місією – вшанувати аксакала сільської медицини Володимира Євгенійовича Ткачова, який саме 1 серпня 1974 року розпочав свій довгий і тернистий шлях лікаря.
З теплими привітаннями до ювіляра звернулися директор центру Любов Доля, колега-лікарка Валентина Сердюк, голова профспілкової організаці закладу Алла Дмитрієва, котрі вручили шанованому колезі почесну грамоту за відданість медицині, пам’ятний подарунок.
Народився Володимир Євгенійович в Озерянах у 1951-ому році. Освіту здобув у Вінницькому медінституті ім. Пирогова. Інтернатуру за напрямком хірургія проходив у Могилів-Подільській райлікарні. У Чечельницькому районі на Вінничині після армійської служби працював районним акушером-гінекологом, наймолодшим на той час. Прикрий випадок у операційній, коли лікарю обробили головний інструмент хірурга – руки, не тим препаратом, на жаль, змусив змінити фах.
З 1981 року В.Є. Ткачов очолює спершу сільську лікарню, а нині – амбулаторію, на малій батьківщині. Працює як сімейний лікар, а це значить, повинен все знати і вміти. Його обізнаність у всіх напрямках медицини, професійність, прагнення до самовдосконалення стали в добрій нагоді землякам. Адже саме у селі медики намагаються поставити на ноги пацієнта і скеровують на вищий рівень тільки тоді, коли не мають змоги допомогти самотужки.
Пів століття у такій надскладній професії – це дійсно внесок, вартий вшанування. Через професіоналізм, меткий розум, вмілі руки очільника озерянської медицини пройшли сотні пацієнтів, котрі завдячують лікарю врятованим здоров’ям, а то й життям. Села ж Озерянського старостату – збереженням сільського медзакладу.
Хоч нині кількість мешканців на обслуговуванні амбулаторії в силу демографічних процесів зменшується, проте дуже важливо, аби якісна медична допомога залишалася на рівні села, і невеличкий, але професійний колектив закладу, робить для цього все від нього залежне. У сучасних реаліях не тільки надають медичну допомогу, а й впроваджують складний електронний облік послуг, адже від цього залежить фінансування закладу.
Станом на зараз обліковуються 1174 декларацій з пацієнтами, щодня потребують допомоги від кількох до кількох десятків осіб, залежно від сезону. Крім традиційних послуг, додалися нові, затребувані, особливо під час стресів війни – психологічна і мобільна паліативна допомога.
Спілкуємося з лікарем із таким солідним стажем роботи і з приємністю відзначаємо: перед нами професіонал, досвідчений, зібраний, уважний. Навіть виглядає, ніби щойно з операційної!
Як у старожила у такій складній професії, коли перепускаєш крізь себе людський біль, щиро цікавлюся, як не “вигоріти” з роками, не розгубити свій потенціал. І лікар відповідає: треба у будь-якій ситуації зберігати витримку, спокій, самоконтроль, оптимізм, адже паніка чи безпорадність медика погіршать стан пацієнта. “Яке б горе в людини не було, їй треба допомогти, а самому, як-то кажуть, мужатися…” – додає Володимир Євгенійович. А ще в селі по-житейськи просто і мудро радять: не брати дурного в голову, а важкого – в руки…
Поряд з чоловіком свого часу трудилася і дружина-медик Лідія Павлівна. Мають двох дітей і двох онуків, котрих підтримують у всіх життєвих ситуаціях.
А як релаксує лікар, котрого можуть підняти по тривозі будь-якої години доби? І тут за свого скромного і стриманого “шефа” відповідають доброзичливі колеги: у нього велике господарство, аж дві (!) корови, ось приїздіть до нього на “відпочинок”! А по доглянутих руках лікаря і не скажеш, дивуюся далі. І тут, виявляється, є свій ефективний рецепт: їх треба не відмивати від сільської роботи, а одразу захищати перед тим!
…Цікава, приємна і радісна зустріч з нагоди професійного ювілею однак мала сумну нотку. Не прожиті літа, а втрати на них лягають тягарем на плечі кожної людини. Володимир Євгенійович студентські роки, військову кафедру провів із товаришем-односельцем Миколою Гнатовичем Недільком – знаним варвинським хірургом, нині покійним. “Ми були як брати… В одній кімнаті, в одній групі”, – згадує зі світлим смутком ті літа і хорошу людину, висококласного лікаря. Юнаки ще в молоді роки мріяли про медичну практику: хто у Вінниці, хто – в Києві, але доля визначила їм рятувати земляків в наших Озерянах і Варві…
Варвинці вдячно згадують попередні покоління чудових медиків, а нині практикуючим, як Володимир Євгенійович, зичать здоров’я, наснаги, довгих і плідних літ життя.
Є.Зима, фото автора та
з архіву В.Є.Ткачова.
Два талановиті озерянці-лікарі В. Ткачов і М.Неділько у студентські роки. “Ми були як рідні брати…”
