Героїчний захисник Прилук Ігор Тетянишко
Вельмишановні добродії! Рідко в яких родинах після втрати дорогої людини вистачає мужності продовжувати добрі стосунки між собою. А якщо це стосується відносин між рідними з різних боків, - і той лад погасне…
Зазвичай стосунки становляться ніякими. Рідні чи родичі повільно віддаляються один від одного, проте не в цій родині. Перш ніж розпочати розповідь про наших героїв, я домовляюсь про зустріч із рідними, родичами, колегами, побратимами…
Тож, домовилась про зустріч, з’ясовую час, місце, але інколи виходить, що мені ненароком становляться відомими сімейні стосунки… Але тільки не у родині Тетянишків…
Отже, телефоную спочатку до мами нашого Героя, Вікторії Іванівни Тетянишко. Розповідаю, хто я, що я хочу, домовляюсь про зустріч, а вже потім… Потім перебиває мене Вікторія Іванівна, сказавши: «Шановна Валентино Василівно, а Ви зустріньтесь із Вірою»… – Я зрозуміла, що Віра – це дружина сина, невістка Вікторії Іванівни.
-З Вашою невісткою? - перепитую. – І чую у відповідь:
-Ні, з моєю донькою Вірою». – Вона мені не невістка, вона мені справжня донька… Я думаю, що було б дуже добре, аби ми зустрілися разом у трьох. Ми були, є і, впевнена, будемо рідними людьми і через десятки років…
-Я б могла з вами зустрітися і з Вірою.
- Та що Ви? Не турбуйтесь зайвий раз. Вона обов’язково приїде і зустрінемось разом.
- Добре. – відповідаю я і телефоную до Віри.
Віра, уважно вислухавши, погодилась на зустріч, але мене здивував факт спорідненості думок і душ свекрухи й невістки…Віра запропонувала приїхати з Журавки, де вона мешкає нині, до свекрухи у Варву і там провести обговорення всіх питань, мотивуючи тим, що мені буде зручніше. Віра розповіла, що діти часто бувають у Варвинської бабусі…
Я не втрималась і сповістила Вірі про розмову з Вікторією Іванівною, яка сказала: «Коли вперше привів син свою наречену до мене, то спокійно сказав: «Мамо, це – моя Віра…» – Для мене вона залишиться «моєю Вірою» до кінця днів.
Дорогі друзі, зверніть увагу – це є справжня народна мудрість.
Тож свідком таких доброзичливих, по-справжньому рідних і турботливих стосунків між свекрухою й невісткою я стала… І я дуже рада, що в нашій Україні, не дивлячись на війну, негаразди, злигодні не перевелись ще справжні Люди…
***
Коротка біографічна довідка
Тетянишко Ігор Сергійович народився 18 листопада 1988 року в с. Корінецьке Талалаївського району Чернігівської області.
2004-го року закінчив Варвинську загальноосвітню школу, 2007-го – Дігтярівський професійний аграрний ліцей за спеціальністю «Тракторист-машиніст».
2007-го року призваний на строкову військову службу.
У серпні 2014-го з початком АТО Ігор був мобілізований до Збройних Сил України. Брав участь в антитерористичній операції на Сході. А 24 лютого 2022 згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 був призваний до лав Збройних Сил України.
Служив у званні сержанта, командир 2-го стрілецького відділення, військової частини А 73…
28 лютого 2022-го загинув при виконанні бойового завдання в урочищі Діброва біля с. Ольшана Прилуцького району. Похований 7 березня 2022-го року в с. Леляки Прилуцького району Чернігівської області.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
***
Ось я переступаю поріг будинку по вул Київська, 11, де мешкає Вікторія Іванівна Тетянишко, мама Ігоря. Разом із нею у будинку перебувала її молодша донька та невістка Віра… При першій зустрічі я не змогла визначити, хто є хто і запитала про це дівчат. Вони жваво розсміялись…Донька – вийшла, а Віра – залишилась… Особливо кинулись в очі стосунки між Вікторією Іванівною і Вірою. Вікторія Іванівна взяла Віру за руку і тримала аж до години, а потім - Віра Вікторію Іванівну. І це – не вдавано і не для показухи… З усього видно, що стосунки «батьки-діти» дуже щирі й людяні, такі, яких потрібно ще пошукати…
Віра працює в ТОВ «Журавка». Робота важка, але вона чітко розуміє, що нині їй потрібно працювати за двох, щоб «поставити» на ноги своїх хлопчиків: 12 і 14 років.
А Вікторія Іванівна двадцять років працювала в магазині на Зарічці, дуже любила свою роботу і нині щиро жалкує, що перебуває на пенсії.
Я не витерпіла й запитала: «Що примусило Вас вийти на пенсію?» І ніколи не сподівалась, що почую у відповідь: «Люди… Окремі з них, після втрати сина, «сліпаком лізуть» у душу… Роз’ятрюють її, доказуючи, що багато матерів не пустили своїх дітей і… ті залишились живі …
А як не пустити?... Ігор був дорослий і сам свідомо прийняв рішення. Як можна?... Але всім не доведеш…».
***
-Яким був … у дитинстві та юності Ігор?... Чим захоплювався? Як і де навчався? Що любив і чого, можливо, недолюблював?Де працював?
Може Вам запам’ятались якісь знакові моменти із життя сина?... – запитую я маму, Вікторію Іванівну.
-Тоді ми жили без батька, було дуже важко і син в усьому допомагав мені. Він: і косив, і сапував, і загрібав, і колов дрова, за свиньми та коровою доглядав, доїв корову, їсти готував, особливо любив готувати смажену картоплю. Був дуже самостійним і ще з дитинства надіявся винятково на себе,
Вчителька, велике спасибі їй, бувало, гляне у вікно - скот іде на обід, то вона й дозволить синові вискочить на кілька хвилин із класу, щоб відпустити теля до корови…
За гороскопом Ігор – скорпіон. Це – сильний і найбільш цілеспрямований знак зодіаку. Дуже відповідальний і порядний працівник. Надійний товариш, відданий друг, який уміє дружити й підтримувати дружбу. На нього завжди можна покластися. Він підтримає у скрутну хвилину. Скорпіон завжди залишається люблячою «другою половинкою».
Зазвичай, скорпіони мають надзвичайно міцні шлюби.
Тож, коли Вірі було п’ятнадцять, а Ігорю – дев’ятнадцять, син привів наречену до мене, сказавши: «Мам, це – моя Віра…» А я як раз, пам’ятаю, жарила рибу і була іще якась хатня робота, то я швидко й говорю: «Віро, жар рибу…» Вона хутко дожарила і все у нас відразу заладилось… Ми з Вірою стали на все життя справжніми друзями… Ми дуже любимо одна одну.
Діти ще зустрічалися чотири роки, одружились і жили щасливо в шлюбі, маючи двох своїх дітей», - розповіла Вікторія Іванівна.
«Яким було захоплення?... - спокійно перепитала мама. - Техніка. Син марив технікою, син любив техніку, він хотів мати будь-який вид техніки…Зазвичай хлопці захоплюються рибалкою, але я не можу сказати, щоб Ігор любив рибалку…Правда, одного разу, ще в дитинстві, я придбала нову тюль, повісила на кухню і пішла на роботу. А діти зняли її і почали нею ловити рибу…». = «Піймали?» – запитую. – «Так, піймали… Вечором приходжу до дому, а діти мені: «Мамо, ми рибу піймали!» - Я дивлюсь, а на столі - риба в новій тюлі… Отак і піймали…
А, пам’ятаю, ще: «Мамо, - кричать обоє в один голос, - ми тобі сюрприз приготували!»… Тож, бачу на столі стоїть картопля в «мундирах» і на четверо порізані огірки…»
…Колись я вчилась на фізматі, то коли Ігор закінчив 9-ть класів, я запитала його, де хоче продовжити навчання?... А він бадьоро: «У – Дігтярях!...».
Перший рік я йому, як кожна мати, готувала на тиждень сумку з продуктами, а вже на другому курсі син категорично заявив: «Ти мені, мам, не готуй сумку, у мене є що їсти…» А, виявляється, Ігор і Віра вже познайомились і майбутня невістка почала готувати сину обіди… Отак-то, буває… Віра провела Ігоря в армію, а потім і в АТО.
***
Перебуваючи в АТО, де тільки не побував син…Захищав Донецький аеропорт, будучи у самісінькому пеклі…Потім брав участь у захисті населених пунктів Водяного, Костянтинівки, Мар’їнки, Авдіївки…Його дружина Віра, переповнена палкими почуттями, їздила до чоловіка скрізь, де він служив і побувала в усіх «гарячих» точках Сходу України.
Ось якими були враження Віри від східних поїздок.
Конфлікт на Сході України або війна на Донбасі, як тепер ми можемо констатувати, – це перший етап російсько-української війни. За цим «тягся» шлейф проросійських виступів по Україні, захоплення Криму та парад «державних суверенітетів» ДНР та ЛНР. Офіційно військові події тоді називались АТО. Бойові дії на Донбасі почались захопленням 12 квітня 2014 року українських міст: Слов’янська, Краматорська, Дружківки, а в наступні дні рашисти взяли Горлівку та інші міста Донеччини та Луганщини.
Під Слов’янськом українські війська втратили кілька бойових гелікоптерів МІ-24. 20-го червня 2014-го року новообраний Президент України Петро Порошенко оголосив про початок десятиденного одностороннього припинення вогню, пообіцявши амністію і звільнення від кримінального переслідування всім, хто складе зброю.
Після десятиденного одностороннього припинення вогню українські сили завершили оточення Слов’янська, змусивши ворога відступити до Донецька. А потім росіяни завдали нищівного ракетного удару українським формуванням під Зеленопіллям. Вся територія від Луганська до Азовського моря впродовж липня-серпня 2014-го перебувала під систематичним артилерійським обстрілом із території Росії.
16 квітня 2014-го о 20.30 росіяни напали на військову частину міста Маріуполь, а потім «визволили» й станицю Луганську та Краснолиманський район.
Згодом українські війська визволили Слов’янськ, Краматорськ та станицю Луганську. 28 липня 2014-го ЗСУ взяли під контроль пункт Саурівка та висоту - Савур-могила. 17 липня рашистами був збитий пасажирський літак із 298-ми пасажирами на борту. У серпні 14-го відбулось масове вторгнення російських тактичних груп ЗС РФ на територію України.
27 серпня 2014-го українські війська були оточені під Іловайськом, де зазнали шаленого обстрілу і втратили боєздатність.
Потім були спроби мирного врегулювання воєнних дій та проведення Мінської перемовної «одіссеї», яка не увінчались успіхом.
***
Весна 2018-го… Водяне… Це село є ключовим для стратегічного контролю за сусідніми Широкиним та Маріуполем (12 км від останнього). З нашого боку дані населені пункти захищали «морські піхотинці», з російського – елітний 9-й полк також «морської піхоти».
Загалом село Водяне постраждало менше, ніж Широкине. У Водяному траплялися навіть уцілілі будинки, а в Широкиному все зрівняно із землею….
Упродовж усього АТО селище Водяне перебувало переважно під юрисдикцією окупантів. Повністю ворогів вибили лише на початку 2017-го року. Нині в селищі проживає лише сім родин.
Костянтинівка, місто на півночі Донецької області (бл.90 тис населення).
У ході російсько-української війни з 24 квітня по 5 липня 2014-го озброєний рашистський підрозділ «Славянський батальйон» захопив місто і утримував його до 5 липня цього ж року. В ході проведення АТО місто було визволене.
Невеличке містечко Мар’їнка, що поряд із тимчасово окупованим Донецьком, кілька місяців перебувало в епіцентрі бойових дій на Донбасі. Російські війська протягом 15 місяців повномасштабного вторгнення змогли дійти лише до центру міста, яке перетворилось на велику руїну. Тут не залишилось жодного мешканця: всі виїхали або постраждали…Мар’їнка є свого роду «ключем» від окупованого Донецька, відстань між якими, – кілька десятків кілометрів. ЗСУ під Мар’їнкою знищили російський СУ-25 «Грач».
***
За словами дружини, в Ігоря був важкий постатовський синдром: підвищувався тиск, виникала напруженість, турбував головний біль тощо.
Працював чоловік у ТОВ «Журавка», робітником на заводі біогазу.
Для об’єктивності образу я зустрілась із керуючим дільницею машинно-тракторного стану Товариства Олександром Анатолійовичем Кравченком, під чиїм керівництвом кілька років працював Ігор Тетянишко.
-Пане Олександре, яким залишився у Вашій пам’яті Ігор?
-Винятковими його рисами були: надзвичайна чесність, простота, доброта, бажання допомогти колегам, друзям та й просто знайомим; відмінний виконавець. Без перебільшення Ігор був усім колегам опорою в роботі й у житті. Він завжди мав тонку межу між тим, коли необхідно попросити допомоги з виробничих питань, і тим, щоб самостійно вирішувати деякі нескладні виробничі проблеми, зайвий раз не завантажуючи керівника. Якщо виникали дрібні неполадки чи поломки, Ігор ніколи не звертався до мене, а вирішував сам, а коли суттєві – то я допомагав. Коли мені хтось із хлопців казав про це, я запитував Ігоря: «Чому ти мені не сказав?...», - А він завжди відповідав: «Та що казати, я й сам зробив»…
Коли під час роботи в Ігоря траплялось кілька вільних хвилин, - ніколи не згуляв, а завжди підходив до хлопців, що ремонтували техніку, і обов’язково допомагав.
Спочатку Ігор працював робітником БГУ (біогазової установки), а згодом виникла гостра необхідність перевести його на обробку посівів цукрового буряку ядохімікатами. Адже для повного обробітку полів цукрового буряку не вистачало ще одного працівника. Я підійшов до Ігоря й запропонував. Ігор був безвідмовною людиною, а тому хвилинку подумавши, погодився, сказавши: «Трішки підучусь у хлопців і в мене - вийде…Не святі горшки ліплять…»
Як на мене, то Ігор був вродженим самоучкою, який, як кажуть, сам у себе вчився, і абсолютно все вмів робити, що може зробити пересічна людина.
Був дуже хазяйновитий чоловік. Він мав двох діток і, відчуваючи велику відповідальність за них і за дружину, намагався створити їм відносний фінансовий достаток і вдома мав підробітки: ремонтував людям приватні автомобілі та двигуни до них, виконував найрізноманітніші зварювальні роботи.
Був зразковим батьком та гарним чоловіком. Інколи траплялось, коли дружина була на роботі, а діти були ще маленькі, він дуже рідко, але, бувало, просився на декілька годин побути з хлопчиками.
Ігор був кришталево чесною людиною, без жодної хитринки. Тож коли 24 лютого 2022 року сповістили про початок війни, я перше, про що подумав: «Якщо заберуть Ігоря (а така ймовірність, звісно, була, бо він служив в АТО), то доведеться Товариству сутужно…» Адже Ігор був дійсно не замінимий.
- Як Ігор пішов до ЗСУ: добровольцем чи його мобілізували?
-Мобілізували, - відповіла мама. – В ході загострення ситуації перед початком російсько-української війни Вікторія Іванівна розповіла, що син завжди говорив: «Якщо Біба (командир), який був із ним в АТО, зателефонує, то я обов’язково піду…»
Зранку 24 лютого 2022-го зателефонував Ігор і стурбовано спитав: «Мам, ти чула?... Війна!...». - А я відповідаю: «Синочок, а може й ні?...». – «Як, ні?!...» - Того ж дня я провела сина в останнє…
А за кілька годин ми довідались, що Ігор буде в Прилуках і дуже зраділи, адже - недалеко від дому. І дякували Богу за це…Віра налаштувала чоловікові сумку з продуктами і передала… А, виявляється, ворог швидко «докотився» аж до Прилук… Хто б міг передбачити таке?...
-Ви, мабуть, і в жахливому сні не уявляли, що Ігор піде на фронт і… загине… Хто і як Вам сповістив про це?...
-Я вважала свого сина везучим, адже він «викручувався» там, де інші не могли «пробратися».
28 лютого 2022-го, на 34-му році життя, син загинув смертю хоробрих при виконанні бойового завдання, захищаючи м.Прилуки. Точно ніхто не міг вказати на час загибелі й описати, як це трапилось, адже це сталося в ночі, посеред лісу, в ході наступу ворожих сил… Було темно, землю, наче покривалом накрило…Версій загибелі існувало безліч, але всі по-різному розповідають, а істину встановити так і не вдалося…Але син ще 28 лютого 2022-го об 11.30 телефонував до мене і сказав: «Все добре, мамо!...»
Трагедія трапилась в урочищі Діброва біля с. Ольшана, що поруч із м. Прилуки. Окупанти вели шалений обстріл дороги із с. Ольшана на Прилуки. Нині там стоїть пам’ятник - козацький хрест - і майорить синьо-жовтий державний Прапор України.
На посту хлопці були в трьох і разом, усі в трьох, - і… загинули… На них сунули сім танків. Поступив наказ: підбити!...
28 лютого 2022-го року в бою за м. Прилуки смертю хоробрих загинув наш земляк Ігор Сергійович Тетянишко. Ворожі обстріли Прилук продовжувалися ще і в червні того ж року. 13 червня рашисти нанесли три ракетних удари по Прилуках, після чого була ймовірність виникнення пожежі. З огляду на це, та з метою безпеки, мешканців чотирьох сіл: Заїзд, Петрівське, Тихе та Сухоставець було евакуйовано.
…Ми до останнього не могли повірити, що Ігоря немає, адже він був такий сильний, витривалий, наполегливий і ми всі думали, що він обов’язково врятується. Ніяк не вірилось, що його не стало. Ми телефонували в морг, знайомим, друзям у Прилуки, в Центр комплектування…, а там непевно сказали: «На разі не значиться ні живим, ні мертвим…» Ми продовжували пошуки, не покладаючи рук, давали оголошення в Інтернет. Друзі Ігоря об’їздили всі Прилуки, шукаючи, і на кінець-то 6 березня 2022-го року, зі слів працівників ТЦК, стало відомо, що тіло Ігоря розпізнали…
Кажуть, материнське серце чує, що робиться з дітьми. Але трапилось так, що я цього, як не прислухалась, і не почула. Я була переконана: буде все добре і що син – виживе, інакше й бути не могло…
- Безперечно, Ігор мав якусь мрію? Чи вдалося її реалізувати?...
-У нас – двоє діток і ми увесь час мріяли про більший будинок, бо в цьому нам було затісно, але все ж таки не доходили руки та не дозволяли фінансові можливості. – Говорить дружина Віра. – Вже після відходу чоловіка я добудувала будинок і будемо вважати, що мрія Ігоря реалізована, а також чоловік дуже хотів поїхати відпочивати на море… Так і не вдалося це бажання втілити в життя…
-Ігор Сергійович удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Хто вручив його?
-Вручив голова Прилуцької РВА спільно з командиром військової частини (посмертно), - відповіла дружина. – А, крім того, 2016-го року Ігор отримав відзнаку Президента Петра Порошенка «За військову службу»
-Вельмишановна Вікторіє Іванівно, у чому таємниця зворушливо-душевних стосунків між Вами й Вірою? (язик не «повертається» сказати - невісткою). У вас – унікальні стосунки і таких, практично, не зустрінеш ніде…
-По-перше, - говорить Вікторія Іванівна, - Віра дуже любила мого сина і їх шлюб був успішний. По-друге, Віра має багато прекрасних якостей: оптимістичність, життєрадісність, уміння досягати поставленої мети, ласкавість, жіночність та інші риси, які роблять її Людиною з великої літери. По-третє, Віра рано втратила батьків і вона мені як донька…
Створити матеріальний достаток для Віри й дітей я не маю фінансової можливості, але морально й духовно – завжди поряд із нею й дітьми, - завершила Вікторія Іванівна Тетянишко.
Отже, не перевелись іще в Україні люди, які мають високі духовні ідеали й
керуються ними в ході реального земного життя.
