"Він кохав мене і любив моїх дітей..." Анатолій Миколайович Василенко
24 лютого 2022-го року мені запам’яталось на все життя… - говорить Людмила Павлівна Василенко, дружина загиблого воїна з Гнідинців . - Тільки-но проснулись ми з чоловіком і відразу ж довідались, що розпочалась війна… Чоловік походив-походив трішки і каже:
- Кохана (так він мене, зазвичай, називав і це – в селі, серед сільського населення, де не прийнято виставляти напоказ почуття між подружжям), я загубив військовий квиток, а війна почалась, то мені потрібно у військомат з’їздити… (і придумав же таке…)
- То їдь, Тосю… - так ми називали одне одного, а вже 25 лютого Толя пішов у тероборону. Микола Іванович Бойко спорядив усім необхідним і він пішов, сказавши: «Я ховатися не буду… А хто піде, якщо не я?...»
Ця сільська працелюбна подружня пара була була взірцем для наслідування. В яких аспектах? У багатьох! У ставленні один до одного - такого не було, немає й не буде! У працелюбності обох. У поважному ставленні до оточуючих і до роботодавців зокрема. До речі, чи не вперше я зустріла співрозмовницю, яка так гарно відгукувалася про свого роботодавця. А це, як відомо, дорогого вартує.
P.S. До речі, я все своє життя писала про людей, багато цікавилась стосунками між людьми, але подібні стосунки зустріла вперше за багато-багато років. Назва нарису про цю пару, яку назавжди розлучила війна, була іншою. Але серед ночі я проснулася з думкою назвати саме так, найвлучніше: «Він кохав мене і любив моїх дітей…»
-Пані Людмило, делікатне запитання, Анатолію Миколайовичу було лише 34-и, у Вас є двоє внуків, то для нього Ваші діти прийомні?...
-Так… Але Тося дуже любив їх. Старшу Таню він завжди називав доня, любив онуків Кирила й Максима, а меншу Соню завжди ласкаво називав дочечкою або донечкою… Після трагедії у неї погіршилось навчання…
(Закінчення на 4-ій стор.)
(Закінчення. Початок на 1-ій стор.)
-Дивлюсь я на цю фотографію, де Толя з Сонею: і щастя переливається через край, він так пригортає дитину, мабуть, не кожен рідний батько так зможе чи захоче?...
-…Двісті разів я стверджую: є доля в людини… Якщо судилося цій родині відразу одружитися і шість років прожити в коханні, мирі й злагоді, то вона це й зробила… А ще за гороскопом підійшли знаки зодіаку – це також важливо. Тобто, щоб усі вектори зійшлися, тоді життя буде щасливим, крім того і самим членам родини потрібно бути розсудливими.
-Як Ви зараз живете? На кого спираєтесь?...
-Є така ГО «Діти Героїв», то ця організація спочатку дуже допомагала…
-Скільки років ви прожили разом?
-Шість…
-А як познайомились?...
-У кума… Я йшла до кума допомагати картоплю підгортати і Толя прийшов. Ми зустрілися, познайомилися, згодом почали жити разом…
-Що найдужче Толя любив і що недолюблював?
-Трактор любив… Саме не машину, а трактор, любив їздити на ньому, ремонтувати його, а недолюблював господарювати на городі… Проте доглядати за свійськими птахами для Толі було в задоволення…
-Будинок Вам дістався в спадщину?...
-Ні. Микола Іванович Бойко дав позику і ми купили будиночок.
-З ким із хлопців Толя служив?
- Із Сергієм Козловим, Петром Коваленком, Володимиром Білоусом, Кириченком, Константиновим, Дорожкіним та багатьма іншими...
-Як загинув Анатолій?
-Потрапила ракета в бліндаж…
-Бачу Ви, Людмило Павлівно, всі фотографії Толі поховали…
-Мені дуже боляче… Не можу я, щоб були вони перед очима… Є людям навпаки легше, коли переглядають…А я не можу… Я всі поховала…
-Безперечно, Толя мав якусь мрію. Чи вдалось її реалізувати?
-Із мрій - на море так і не поїхали, проте будинок маємо…
-Пройшов час з тієї жахливої миттєвості, коли Ви отримали звістку про втрату чоловіка… Розумію, що біль ніколи не загоїться … Що Ви робите в пам’ять про чоловіка?...
-Я не афішую, але вже давно допомагаю ЗСУ всім, чим можу… Це мій святий вклад у розбудову ЗСУ. Тося це схвалив би…
Перед відправкою на передову я поїхала до чоловіка в Конотоп. Це була моя остання зустріч з ним…
***
Як на мене, щоб яскравішою була картина про людину, потрібно вивчити її всебічно, а крім того, проаналізувати ще й знак Зодіаку та рік, у який людина народилася…
Анатолій Миколайович Василенко… 18 червня 1988-го року… Забиваю дату у GoоgIe, і видає: «Рік водяного Дракона. Знак Зодіаку – Близнюки…"
Отаке поєднання! Рік Дракона і сузір’я Близнюків?...Здавалось: поєдналося непоєднуване. Але великим плюсом є енергійність і незалежність даної натури. Близнюки – спокійні й урівноважені, уміють ставити й обов’язково досягати складних цілей. Мають привабливий зовнішній вигляд.
Біографічна довідка
Василенко Анатолій Миколайович народився 18 червня 1988-го року в с. Синяківщина Чорнухинського району Полтавської області.
Закінчив школу та Дігтярівський агротехнічний ліцей. 2006-го року отримав диплом за спеціальністю «Водій. Тракторист».
Певний час працював трактористом у ТОВ «Прогрес» (с. Гнідинці).
24 лютого 2022-го добровольцем пішов до лав Збройних Сил України. Проходив військовий вишкіл у військовій частині А137 на посаді стрільця.
Воював під населеними пунктами Бахмут, Костянтинівка та Івангород.
Загинув 4 серпня 2022-го на Донеччині (Івангород).
Похований 9 серпня 2022-го року в с. Гнідинці Прилуцького району Чернігівської області.
***
Коротка історична довідка про населені пункти України, де воювали наші захисники.
Костянтинівка
Центр Костянтинівської міської громади. Населення – 78 тис осіб. Розташований у басейні річки Сіверський Донець.
З 28 квітня по 5 липня 2014 озброєний териристичний підрозділ російських найманців «Словянський батальйон» захопив адміністративні будівлі міста і утримував Костянтинівку під своєю окупацією.
5 липня 2014 року, в ході проведення АТО, ЗСУ звільнили м. Костянтинівку.
28 січня 2023 російські війська обстріляли центр міста. 24 березня знову була обстріляна Костянтинівка, 2 квітня - знову, і знову…
Івангород
– село Бахмутської міської громади Бахмутського району Донецької області. Населення - 187 осіб станом на 2001 рік. Село розташоване на південному заході Бахмутського району. З 2022-го року йдуть постійні бої за село.
***
Для більшої об’єктивності я зустрічаюсь із побратимами, друзями, колегами по роботі. Наведу спогади земляків та побратимів.
Микола Іванович Бойко та Павло Іванович Сліпченко (очільники ТОВ «Прогрес») згадують:
- Анатолій Миколайович Василенко та Володимир Миколайович Білоус були друзями з юності. Їх об’єднувало все: дружба, спільна робота, спільні захоплення, навчання, сім’ями дружили. Вони разом пішли на фронт, разом воювали і в один день загинули… Уявляєте?...Як таке може бути?... Виявляється, буває…
А працівники тракторного табору, як і дружина, зазначають, що Анатолій любив трактор більше, ніж машину, що трапляється вкрай рідко…
Ось спогади побратимів Сергія Козлова та Петра Коваленка:
-…Коли ти з хлопцями побував там, у самісінькому пеклі на землі, то по-іншому переосмислюєш життя і ставлення до нього…
Те, що, можливо, раніше й не дуже цінував у стосунках із людьми, нині особливо цінуєш…
Після повернення з передової ставлення до побратимів різко міняється… Проявляється особливе відчуття: поєднання дружнього, братського, рідного почуття і аж… до сліз… болючого… Передати цього неможливо…
…Ось так згадуємо й Анатолія… Сльози самі собою навертаються на очі…
Гарна людина була, дуже гарна…
Царство йому Небесне та легкий спочинок!
Ми помстимося за тебе, друже Анатолію!
***
Дорогі друзі!
Пройде час. Припиниться війна… Колись між Великою Британією і Францією йшла столітня війна. І та в кінці-кінців припинилася, а держави стали дружніми.
Заживуть рани на тілі України… Але немає такої сили, яка б повернула втрачені життя і залікувала душевні рани рідних. І чи зроблять висновки рашисти?..
Після Другої світової всім здавалося, що всі народи світу зробили висновки… А виявляється, ні… Тож, чи не знайдеться ще якийсь божевільний, який мріятиме перекроїти карту Європи чи світу?..
Запитання завжди буде без однозначної відповіді...
Валентина Саверська-Лихошва,
Варвинський селищний голова
