Наполегливість - "червона нитка" його життя - Рогальов Олександр Михайлович
…Переді мною лежить велика портретна фотографія чоловіка середнього віку з правильними рисами обличчя й карими очима… Спокійно й упевнено, наче в глибокій задумі, він дивиться вдалину… А погляд?... Глибокий, проникливий… Таке враження, що він не просто дивиться на тебе, а неначе заглядає прямісінько в душу… А як пильніше придивитися, то його погляд сягає далини й перспективи…
Хтозна, можливо цей чоловік відчував, що його дієве, колоритне, переповнене кипучою енергією, життя буде недовгим і обірветься так раптово…
З огляду на всі його найпрекрасніші риси, чоловіка могло б чекати велике майбутнє… Він би міг, при його наполегливості й цілеспрямованості, багато чого досягти в житті, якби не клята війна…
Шановні! З фотографії на вас дивиться земляк, герой російсько-української війни, хоробрий воїн, взірець для наслідування – Олександр Рогальов.
В день народження дитини, батьки нарекли його Олександром, що із давньогрецької означає «захисник». А виявляється, батьки, як у воду дивились… У майбутньому їх Сашко виріс і став дійсно захисником України, захисником українського народу, захисником кожного з нас і віддав життя, захищаючи Україну.
Люди під іменем Олександр у реальному житті є справжніми й відданими друзями, допомагають усім, хто цього потребує…
Народився Олександр під знаком зодіаку Козеріг, який символізує Землю. Народжені під цим знаком, характеризуються як люди неймовірної сили волі, наполегливості й цілеспрямованості. Якщо козероги взялися за справу, то обов’язково доведуть її до кінця. Народжені під цим знаком - спокійні, врівноважені, витримані. Крім того, їх супутниками є найкращі людські риси: тактовність, ввічливість, чемність. І цю особливість Олександр проніс через усе своє життя.
Біографічна довідка
Народився Рогальов Олександр Михайлович 3 січня 1978 року в м. Прилуки на Чернігівщині. Невдовзі родина переїхала до смт Варва, де Олександр навчався у місцевій загальноосвітній школі.
Після завершення 9-ти класів Саша продовжив навчання в Ніжинському агротехнічному коледжі за спеціальністю «Виробництво електронно-обчислювальної техніки». З часом продовжив навчання в Сумському державному університеті за фахом «Енергетичний менеджмент».
З листопада 1997-го по червень 1999-го проходив строкову військову службу. 2000-го року одружився. Спільно з дружиною Оленою виховали двох доньок – Оксану й Вероніку.
Трудова діяльність Олександра впродовж усього життя була пов’язана з електрикою. Працював у Варві на кабельному телебаченні, а також на приватних підприємствах: ТОВ «Лідер», ТОВ «Форест», ТОВ «Елеватор Агро», ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій Світлани Ковальської». Останні роки працював за кордоном.
З 2014-го по 2015-й роки добровільно пішов в зону АТО, за що був відзначений нагрудним знаком «Учасник АТО», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», медаллю «Ветеран війни» та відзнакою «За службу державі». Брав участь у боях за м.Волноваху, за що й отримав однойменний позивний.
Станом на 24 лютого 2022-го Олександр перебував на роботі за кордоном, але через деякий час повернувся в Україну та добровольцем пішов до лав ЗСУ.
Був умотивованим бійцем із позивним «Волноваха». Службу ніс на посаді командира відділення регламенту та ремонту електроспецобладнання ремонтного взводу бронетанкової техніки ремонтної роти батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частиним А 47…
У ході виконання бойового завдання отримав вогнепальні поранення, несумісні з життям. У результаті ворожого артилерійського обстрілу населених пунктів Роботино та Мала Токмачка Запорізької області 12 серпня 2023 року сержант Олександр Рогальов героїчно загинув. У жовтні було зроблено ідентифікацію тіла героя. 11 жовтня 2023 року він був похований в м. Прилуки на Чернігівщині.
***
Щоб нариси про наших славетних земляків-героїв, які віддали своє життя за Україну, за свою малу батьківщину – Варвинщину та Прилуччину - не були схожими між собою, я намагаюсь урізноманітнювати їх.
Тож, рухаючись за цим принципом, я поставила всім респондентам однакове питання: «Яким запам’ятався вам Олександр Рогальов?...»
Людмила Леонідівна та Михайло Миколайович Рогальови, батьки Олександра:
-Не дивлячись на те, що Саша - наш син, він дійсно був гарною людиною і, як кажуть, на всі руки майстер…Практично все вмів зробити, мав «золоті руки». Йому було достатньо один раз глянути і подібне він відтворював, практично копіюючи оригінал. Допомагав нам із ремонтом будинку. Допомагав і дружині, директору Прилуцького ліцею №1, робити деякі ремонтні роботи в освітньому закладі…
Дивимось ми з батьком на результати ремонту нашого будинку, який зробив Саша, і постійно згадуємо сина: «Ось, дивіться, - показує мама, - це все Саша своїми руками встановив, залишивши світлу пам’ять по собі: зробив стелю, заховав сволок, вставив пластикові вікна та зробив ще багато добрих справ…»
Крім того, він гарно співав і в дитинстві ми часто співали всією родиною, займався спортом, їздив на мотоциклі…
…Коли розпочалась російсько-українська війна, Саша перебував на роботі в Нідерландах і хутко рушив на Батьківщину, щоб добровільно підти на фронт, служити Україні.
Я тоді говорила йому: «Сашо, може, не їдь?... Може, перебудь там цей буремний час?..» - а він мені у відповідь: «Мамо, а хто буде захищать моїх дітей?... Якщо не я, то хто?...» - я й замовкла…
Перебуваючи на фронті, син за власні кошти намагався багато чого потрібного придбавати для відділення. За словами його побратимів, він виніс із поля бою свого друга Руслана, який був контужений…
Про свою службу практично нічого не говорив і я завжди запитувала: «Синок, чому ти нічого не розповідаєш?...» - а він відказував: «Мамо, а що тобі розповісти?... Ти всерівно нічим не допоможеш?...»
Пригадую, що син говорив: «Маю намір, мамо, оформитись у штурмовий підрозділ», - а я й відповіла: «Дивись, синку, сам, а ми з батьком будемо за тебе кулаки тримати…»
-Яким був життєвий девіз сина?
-Я пам’ятаю, як Саша любив повторювати: «Мамо, в житті потрібно працювати, тоді буде все добре…» - І за великим рахунком це – свята правда. Син постійно працював.
А коли стало відомо, що сина вже немає і що його доля певний час невідома, то його пошуки розпочала невістка і ми з дочкою… Шукали скрізь, де тільки можна було придумати … 7 жовтня знайшли тіло, а 11-го – відбулось поховання…
В ході похорону побратими передали Лєні, дружині Саші, прапор відділення, а вона передала його нам із батьком… Але я вже багато місяців не можу заспокоїтись і постійно думаю: «Я тіла не бачила… Труна була закрита, то, можливо, Саша живий?... Можливо він іще об’явиться?...» І від цього не знаходжу собі місця…
Часто я розгортаю прапор, ставлю в кімнаті, дивлюсь-дивлюсь на нього та й … знову заховаю, бо він бентежить мене… Мабуть я віднесу його в школу, як реліквію?...
Після похорону побратими привезли речі сина та наплічник…
Рогальова Олена Геннадіївна, дружина Олександра:
-Винятково позитивним був Олександр. Він завжди йшов на допомогу тим, хто цього потребував. А ще… Саша був вродженим енергетиком. Без перебільшення скажу: він був одним із найпросунутіших енергетиків у місті. До нього часто зверталися за консультаціями і навіть телефонували із-за кордону, де перед війною працював чоловік.
Громадськість Прилук зібрала кошти і передала військовій частині, в якій служив Саша, два автомобілі. Кошти для першого авто зібрали педагоги, вихованці та батьки ліцею №1, який я маю честь очолювати, а на інший - «Соболь» - збирали творчі працівники колективу «Журавка» Онищенківського Будинку культури Линовицької територіальної громади від концертів по місту та довколишніх селах Прилуцького району. Адже мешканці довколишніх сіл знали про героїчні вчинки Олександра та хлопців його відділення, і всіма силами вирішили допомогти їм придбати автомобіль. Творчі працівники спільними зусиллями зібрали близько 100 тис. грн.
Взагалі-то і в перші дні війни, і нині я, мої педагоги, учні та батьки намагалися й нині намагаємось допомагати війську всім, чим можемо: придбавали й відсилали спальники, засоби зв’язку, одяг…
Коли чоловік перебував на передовій, – це дуже важко переносити… І яким би ти не був патріотом України, нерви завжди напружені до межі, Часто приходить думка про те, що, можливо, настав час повернутися?... Інколи я говорила Саші: «Можливо я тебе «вирву» з пекла. Повоював – і досить… Нехай інші стільки ж повоюють!...» - але він постійно відповідав: «Якщо ми будемо йти з передової, то через деякий час рашисти прийдуть до вас… Це - моя позиція» - А я все ж його переконувала: «Сашо, в тебе – діти…» і чула: «А хіба в інших немає дітей?...» Тож, вплинути на його рішення не було жодної можливості.
Скрізь, де перебував Саша, оточуючі любили його, бо він завжди був першим, рвався вперед і вгору. Це була не показуха, не гра на публіку, а щире переконання. Інколи я говорила: «Сашо, мені важко самій і доньки скучають за тобою…» - А він завжди відповідав: «Лєно, ти – сильна, ти – вистоїш. Коли ти поряд із дівчатками, я – спокійний…»
Чоловік був великим емпатом… Складалось таке враження, що він намагався допомогти усьому світу…
-Які у Вас були сімейні стосунки?
-Стосунки були не публічні, але дуже теплі, сповнені симпатії, довіри один до одного, словом, любові. Стосунки були, якщо можна так сказати, камерні, дуже сімейні… Він любив мене, любив наших дітей, любив мою маму і вона навзаєм дуже любила Сашу. Як голова нашої родини, він був, на диво, ніжним і ласкавим. Не пам’ятаю, щоб він коли-небудь підвищив голос на дівчаток… Ніколи… А коли вони були ще зовсім малесенькими, то вночі вставав до них саме Саша, а не я. Він завжди говорив: «Поспи… Тобі й так важко, ти цілий день з дітьми…»
Разом ми прожили 23 роки, а знайомі – 26. Не дивлячись на те, що я маю керівну посаду, я завжди ставила інтереси родини на перший план і завжди, так би мовити, підпорядковувала власну роботу під потреби чоловіка.
Взагалі Саша був, як кажуть, майстер на всі руки, але чомусь його не тягло до автомобіля. Довгий час ми мали авто і завжди я говорила чоловікові: «Сашо, закінчи курси і водитимеш авто…» - А він завжди віджартовувався: «Лєно, для мене - висока честь, що мене возить директор… Хто ще похвалиться таким?...»
Упродовж усього життя у чоловіка домінували патріотичні риси. Перед російсько- українською війною він перебував за кордоном. 24 лютого Саша довідався про воєнні події на Україні і негайно зателефонував мені: «Я їду!» - А я у відповідь: «Може, зачекай, подумай?...» - і почула: «Я вже виїхав». Тож, пізно ввечері він прибув у Черкаси, а ранком, о 8-й, був уже в центрі комплектування…
За весь час його перебування на фронті, він усі свої кошти витрачав на потреби відділення… Ми так звикли в ході життя, що про фінанси мови не вели. Я завжди обіймала певну посаду, а це означає, що мала й відповідну оплату праці, а тому Саша витрачав власні кошти на потреби відділення…
-Знаю, що Ви, Олено Геннадіївно, довго розшукували чоловіка і зверталися навіть до ГУР… Як усе ж Вам удалося розшукати чоловіка, адже цей процес – складний і довготривалий?…
-Упродовж п’яти днів Саша не виходив на зв’язок. Я занепокоїлась, написала побратимам, зателефонувала до комбата, який пояснив, що в ході бою Саша пропав безвісти… Я запитую: «Може, в полоні?...» - «Все може бути» - відповів той. – Я запитала: «На якій території зник?...» - і конкретної відповіді не отримала: «Між селами Роботино й Мала Токмачка»…
Тож, я розгорнула пошукову діяльність в усіх напрямках. Допускала, що чоловіка могли захопити в полон у безсвідомому стані, а тому ГУР шукало його серед полонених…Правда, Саша завжди повторював: «Я в полон не здамся!...» Але бувають різні обставини…
Чим більше я телефонувала і запитувала все більшу кількість людей, тим більше мені відповідали: «Ваш чоловік пропав безвісти… Він – ГЕРОЙ!» Але це не заспокоювало мою зранену душу...
…У серпні 2023-го точилися запеклі бої між селами Роботино та Мала Токмачка Запорізької області. Саша був тяжко поранений у голову, але не було кому вчасно надати допомогу і він втратив велику кількість крові…
Бій продовжувався, і (жахливо це говорити) зазвичай роблять так: при найпершій можливості виносять поранених, а «двохсотих», з огляду на бойову обстановку, залишають «на потім». Якщо певний час немає ніякої можливості забрати тіло, то його можуть виявити й забрати значно пізніше… 4 вересня було знайдено військовий квиток Саші і до мене зателефонував командир, а через деякий час виявили й тіло… Судмедекспертиза встановила, що смерть настала в результаті великої втрати крові.
-Олено Геннадіївно, Саша був дуже неординарною, можна сказати, унікальною людиною. Безперечно він про щось мріяв? Яка думка зігрівала його серце?...
-В 2014-му, в ході підготовки до відправлення в АТО, Саша проходив курси у Львові. І це старовинне місто «запало» йому в серце й душу. Тож Саша хотів, щоб наша родина переїхала до Львова на постійне місце проживання… Я навіть погодилась переїхати і він розпочав пошуки місця роботи для мене… Проте, як бачите, не судилося…
Рогальова Наталія Михайлівна, сестра:
-Саша був веселий, бадьорий, гучно сміявся, любив дружні компанії. Часто ми спільно їздили на пікніки та рибалку, завжди був у центрі уваги, володів тонким почуттям гумору, любив розповідати влучні анекдоти…
У дитинстві захоплювався вирізуванням та випалювання по дереву, робив найрізноманітніші вироби, які завжди домінували на виставках…
Півтора року відслужив у внутрішніх військах у м. Одеса. Потім здобув вищу освіту і став професійним енергетиком. Добровольцем пішов в АТО. Воював під Волновахою, за що й отримав позивний «Волноваха». Працював в Україні й за кордоном. Добровольцем вирушив на російсько-українську війну...
Віктор Васильович Клименко, командир взводу, старший лейтенант:
-Олександр Михайлович Рогальов був на диво сміливою й безстрашною людиною. Мені здавалось, що він навмисне матінкою-природою обділений такими рисами як обережність та самозбереження…
Він був людиною, на яку оточуючі могли стовідсотково покластися. Складалося таке враження, наче вищі сили йому надсилали сигнал: до підопічних бути вимогливим, до інших – опікуном, а до третіх - просто усміхненою людиною…
Його бойовий досвід, здобутий в АТО, та власна відвага стали одним із засобів виживання. Олександр своїм особистим прикладом показував хлопцям, як потрібно виживати в умовах, не сумісних із життям… Він демонстрував, як правильно тримати оборону, як стояти в дозорі, щоб залишитись живим, як готуватися до бою…
Саша прагнув завжди й в усьому бути першим: першим у наданні допомоги, першим в евакуації поранених, першим у виносі «двохсотих».
Здавалось, він не знав утоми: самовіддано, день і ніч, служив Україні, хоча й мав проблеми зі здоров’ям.
Сержант Рогальов чітко знав, що найголовніше на фронті – відповідальність за утримання бойової зброї, яку кожному воїну довірила Україна.
До речі, зазначу, що впродовж періоду служби Олександр врятував життя багатьом воїнам: одних виносив із поля бою, іншим – вчасно надавав допомогу, а тіла третіх у ході бою не залишав на полі…
Дивлячись на нього, ми не вірили, що людина стільки може: адже його не зупиняла ні втома, ні страх, ні почуття самозбереження… Оточуючим здавалося, що Саша діяв, наче заговорений, адже всі воєнні негаразди певний час його обходили стороною…
Побратими пам’ятають Олександра Михайловича Рогальова як доброго й мудрого друга, гарного товариша, якого любили побратими й поважали командири. Такими є справжні Герої...
Дегтяренко Олександр Васильович, педагог, заступник командира з морально-психологічного забезпечення:
-З огляду на те, що Саша закінчував школу №1, а я тоді працював у районній гімназії, по школі я його не знав і ми познайомились у червні 2022-го, коли формувалася військова частина А45.
Було укомплектовано взвод із земляків Прилуччини, в якому налічувалося три відділення: Ічнянське (двадцять осіб), Варвинське (дев’ятнадцять) і Прилуцьке (двадцять), у яких служили хлопці із цих громад. Керівництво вважало, що, формуючи підрозділи за місцевим принципом, можливо хлопцям служба буде здаватися трішечки легшою, адже вони будуть перебувати в оточенні земляків і не так гостро відчуватимуть тугу за домом.
Тож, командиром одного з відділень було призначено Олександра Рогальова, так як він мав звання сержанта й служив в АТО. Злагодження хлопці пройшли в Чернігівському районі та в с. Мезин Коропської громади.
Саме знання та практичний досвід, здобуті в АТО, допомогли Олександру увійти в довіру до хлопців і вони в нього, як у командира, щиро повірили.
Після відправлення на передову, в перший же день, отримали завдання: у дводенний термін окопатися… А за кілька годин на позицію прибув комбат, але … яке було його здивування, коли нікого із військовослужбовців не побачив на місці дислокації, в тому числі не було й командира відділення…
За кілька хвилин сержант Рогальов хутко з’явився: як виявилось, він вирішив підшукати інше місце для дислокації, так як вказане, на його думку, не зовсім підходило для захисників…
Уявляєте ситуацію: військова частина…, команда віддана, а її посміли не виконать…Але за кілька хвилин сержанту вдалося переконати комбата в тому, що місце, підшукане особисто ним, ідеально підходить для розташування… От і подумайте, хто б інший міг ослухатись і запропонувати комбату свій варіант?… Це про щось говорить…
Потім зустрілися з Сашком на Донеччині… Вздовж залізничного полотна, починаючи від Андріївки і майже до Бахмута, було створено п’ять наших вогневих позицій. Ближче до Бахмута позицію зайняло відділення Олександра. А 7 жовтня поточного року ворог застосував фосфорні бомби. Багато хлопців отримали опіки й отруєння, серед інших дісталось і сержанту Рогальову. Згодом усі хлопці відділення були направлені на обстеження в шпиталь м. Дніпра.
…Потім - Кліщіївка, справжня м’ясорубка, де змішалось усе в купу, де не видно було світу білого, не можна було й голови підняти, а потрібно ще відбивати атаки під шквальним вогнем… Зазвичай, усі воїни по дві доби перебували на "передку", а дві – на відпочинку за кілька кілометрів від фронту. Але хлопці із відділення Олександра завжди залишалися на чотири доби… і виходили перепочити лише на дві…
Довідавшись про це, я підійшов до Саші й кажу: «Друже, побережи себе… Не роби так…» - А він, дивлячись мені прямо в очі, у відповідь: «Олександре Васильовичу, а хто, якщо не я?..»
…Ну що тут скажеш?... Такий Олександр був у житті: йому все було потрібне, завжди він прагнув бути першим і дійсно був взірцем для хлопців свого відділення.
Саша був контужений і лікувався… А через деякий час ми знову зустрілися на Сумщині, в одній із бригад. Він був призначений командиром відділення регламенту та ремонту електроспецобладнання ремонтного взводу бронетанкової техніки ремонтної роти батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частини А47…Його відділення було знову направлене на Донеччину…
Саша дуже переймався долею наймолодшого із воїнів, двадцятилітнього Андрія із Чернігова. Це був красивий молодий хлопець і в одному з боїв його тяжко поранило, розірвавши щелепу. Після шпиталу він мав жахливий вигляд… «Безмежно шкода хлопця… - постійно повторював Саша, - адже він такий молодий…»
У цей час я демобілізувався, повернувся до дому й приступив до педагогічної діяльності.
З побратимами ми спілкувалися в соціальній мережі «Сигнал», яка вважається найбільш захищеною. Я зайшов туди і прочитав, що Саша вже кілька днів не виходить на зв’язок…У «Сигналі» на кожну людину давалась анкета. Коли я відкрив сторінку, то відзначив, що характеристика Олександра Рогальва була неповна і не точна. Мене здивувало, що мобілізовувався сержант Рогальов Закарпатським ТЦК. Тож я й подумав: «Мабуть, помилка?... Може, Рогальов, але не наш? …» А, виявилось, це була дійсно прикра помилка…
У цей саме час я був удома і займався господарськими справами. Дзвінок у хвіртку. Заходить мама Олександра Рогальова – Людмила Леонідівна і… запитує про сина… Що говорити?... То я й не наважився нічого сказати… Але, що ти скажеш, коли офіційно ніякої інформації немає, а лише припущення…
-Олександре Васильовичу, може Вам відомо, як ідентифікували тіло Олександра?...
-У кишені форми знаходився блокнот, у якому Сашко робив записи. По цьому й зробили первинну ідентифікацію, а далі було ДНК та співставлення результатів роботи місцевого дантиста…
Чому тіло не могли довго забрати?... – перепитав Олександр Васильович. - Тому, що тривали напружені бої…
Повх Наталія Іванівна, класний керівник:
-Ми нині згадуємо Сашка… Якщо запитати кожного педагога чи кожного учня: «Яким був Саша Рогальов?» - то будь-хто скаже: наполегливим у досягненні мети, цілеспрямованим, сміливим і мужнім… Це ті риси вдачі Саші, які особливо запам’ятались кожному, хто хоч колись підтримував стосунки з ним…
Скнар Інна Олександрівна, однокласниця, педагог Варвинського ліцею №1:
-Особистість людини визначає, звісно, багато чинників: гени, життєвий досвід, оточуюче середовище та життєві ролі, які ми постійно виконуємо...
Від народження батьки нарекли свого первістка Олександром, що в перекладі з давньогрецької означає «той, хто захищає людей».
Тоді, у далекому й морозному 1978-му, вони ще не знали, що саме їх Сашко захищатиме всіх нас, українців, та Україну в цілому і віддасть за нас своє життя…
Олександр був досить активною дитиною, любив рухливі заняття й спортивні ігри. Всю свою юнацьку активність спрямовував на саморозвиток: відвідував гуртки та захоплювався історією…
Завжди він був упевнений у собі, а його напористості й цілеспрямованості заздрили всі учні класу. Лідерські якості Саші проявилися ще в початкових класах, а в середніх та старших - він став неперевершеним організатором позакласних заходів. Не можна забути прогулянок в урочище «Мостище» та на другу дамбу – улюблені місця відпочинку учнів Д-класу. А на пікніку Саша і картоплі напече, й першого карасика спіймає, й змагання організує…
Він був, у прямому розумінні слова, першим у класі, «душею» класного колективу. До його думки прислухалися однокласники, часто зверталися за допомогою та підтримкою, а він, гордий і впевнений у собі хлопець, жертвуючи своїм часом і комфортом, завжди допомагав і йшов на виручку.
Каленіченко Олександр Олексійович, колега:
-Олександр був добросовісним, працелюбним, винятково наполегливим у досягненні мети. Всі робочі питання його цікавили. Певний час працював монтажником на кабельному, чергував на станції, проводив абонентам кабельне телебачення.
До нас, на кабельне, Саша прийшов іще зовсім молодим, після завершення навчання, але мені запам’ятався той факт, що електроенергетика стала його стихією.
Неодноразово, бувало, я йому говорю: необхідно виконати завдання таким чином… Він ходить, мовчки обмірковує, а через деякий час пропонує мені інший варіант. Я спочатку не погоджувався, але, згодом, подумавши, приходив до висновку, що Сашко був правий. Тож, я підтримував його і хвалив…
А через рік Олександр одружився, переїхав до Прилук і наші дороги розійшлися…
***
Саші довелося брати участь у боях за населені пункти: Волноваху, Бахмут, Андріївку, Василівку, Константинівку, Дмитрівку, Кліщіївку, Роботино, Малу Токмачку та багато інших…
Інформація із всезнаючої Вікіпедії:
м. Волноваха Донецької області… Бої за контроль над містом розпочалися з 27 лютого 2022 року, а 12-го березня 2022-го місто опинилося в тимчасовій окупації ЗС РФ. У перший день ворожого наступу, 27 лютого, Волноваху захопив ворог, але на вечір загарбники були вибиті українськими військами.
Впродовж лютого-березня 2022-го точилися запеклі бої за місто. За цей час загинуло 29 тисяч мирних жителів. Місто систематично обстрілювали ворожі «Гради» й артилерія. Станом на 28 лютого Волноваха була практично стерта з лиця землі!... 1 березня з Волновахи було евакуйовано 346 осіб, місто було повністю зруйноване. 4 березня сили ППО знищили винищувач-бомбарбувальник СУ-34 та ворожий гвинтокрил МІ-8.
6-го березня 2022-го Указом Президента України за проявлений героїзм у ході оборони місто Волноваха було удостоєно звання «Міста-героя України».
А тоді місто продовжувало перебувати на межі гуманітарної катастрофи. Воно було «відрізане» від продуктів харчування, води та електроенергії, на вулицях лежати розкидані тіла людей…
6-го березня через Новоандріївку були евакуйовані ще 400 місцевих жителів. З 12 березня Волноваха перейшла під контроль ворога.
Битва за Роботине розпочалась після початку контрнаступу ЗСУ, 8 червня 2023-го року, а 22 липня Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що українські війська просунулись у напрямку Роботиного і закріпилися на зайнятих територіях. 26 липня вони прорвали оборону російських військ біля населеного пункту Роботине. 10 серпня українські війська закріпилися на зайнятих позиціях. А 22 серпня наші війська остаточно звільнили село Роботине. Це було здійснено напередодні Дня Незалежності України.
У чому важливість повернення й утримання села?... Саме тут, у невеликому селі Роботине, яке мало всього лише 3 кв. км площі та 500 мешканців, розпочався український контрнаступ. Село Роботине символізувало успіх Збройних Сил України. Крім того, село розташоване на автодорозі Оріхове-Токмак, у 20-ти км від Токмака, де знаходився логістичний хаб рашистів, а далі - місто Мелітополь, одне з цілей українського контрнаступу.
Битва за Малу Токмачку, що на лінії фронту
Мала Токмачка – село в Пологівському районі Запорізької області, адміністративний центр Малотокмачанської сільської громади з населенням 3 тисячі осіб.
З березня 2022-го село систематично обстрілювалося російськими військами. З часом даний населений пункт був майже повністю знищений: згоріла сільська рада, інші будинки й споруди, втратили життя багато мирних мешканців. Село потрапило прямісінько на лінію фронту, а тому масовано обстрілювалось із обох боків.
Особливої сили в кінці серпня–початку вересня 2023-го набрали бої за Малу Токмачку. В цей час загинуло багато захисників, у тому числі й наш герой.
***
Насамкінець, підсумовуючи розповідь про визначного земляка, неординарну особистість, відважного воїна, справжнього патріота України та своєї малої батьківщини – Прилуччини, - й аналізуючи людські життя, я з честю можу зробити висновок: Бог або її величність Доля посилають успіх лише працьовитим, сміливим і наполегливим ЛЮДЯМ, які постійно рухаються вперед і вгору!... Одним із таких був земляк, герой російсько-української війни Олександр Михайлович Рогальов.
СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА ГЕРОЯМ!
Вони навіки залишаться в пам’яті народній, житимуть у серцях і душах українського народу, бо герої – не вмирають.
Валентина Саверська-Лихошва,
Варвинський селищний голова
