Варвинська селищна рада
Чернігівської області

Пам'яті захисника України Ярослава Кузьменка

Дата: 13.06.2024 14:26
Кількість переглядів: 31

Відкритий лист матері

Фото без опису"Ярославчику, синку мій! Пройшло півтора року, як чорний рашистський осколок  вирвав тебе з нашої родини і забрав твоє серце… Ти загинув у бою під Лиманом   Донецької області. Ти був  командиром  другого взводу,  патріотом  України, справжнім героєм і захисником Вітчизни,  який захищав її, захищав кожного з нас, щоб ми мирно жили у своїх затишних оселях.

…Три місяці тяжких боїв на передовій, без відпочинку і  без ротацій… Спочатку – Бахмут, а потім – Лиман… Говорив ти рідко й коротко: «Мамусь, у мене все добре. Хлопці  -  живі й здорові.

Я вас  люблю, цілую, обіймаю… Все… Пока…Мамусь, потрібно бігти…»

Дорогий синочку, а ми так і не дочекались  твоєї  розмови й зустрічі…

Любий Славику! Ти завжди радував нас із батьком  навчанням і поведінкою. Починаючи з 1-го класу, ти – найкраще читав – 98 слів за хвилину, математика була твоїм улюбленим предметом. Тебе всі вчителі хвалили, а для батьків -  це величезна гордість за дитину…

Закінчуючи школу, ти мав одну єдину четвірку  з англійської… Можна було б  перездати, але ти, як принципова людина, сказав: «Я на п’ять не знаю…»

Вже тоді ти  мав високу відповідальність, адже вважав, що золотій медалі потрібно відповідати.

У Податковій академії, де  продовжив навчання,   тебе  поважали й любили студенти  та викладачі. Ти був  старостою групи.

Ти завжди йшов на виручку  тим одногрупникам, хто не міг на військовій катедрі скласти фізичну підготовку… Ти завжди був лідером.

По завершенню навчання  ти  працював у міліції м. Фастів і отримав   звання майора.

24 лютого 2022-го, в перший день повномасштабного вторгнення Росії проти України, пішов до ТЦК. З перших днів війни до Фастова та до столиці   України ти возив небезпечні вантажі – пальне для різних видів техніки. А за кілька днів по тому ти був перекинутий на захист Києва. Після звільнення столиці й Київської області був відправлений під Бахмут та під  Лиман.

-Як і хто Вам сповістив, пані Лідіє, про жахливу подію, що трапилась?...

-Я ніколи не забуду цей день – 14 жовтня 2022-го року. Трагедія трапилась на велике і любляче українським народом, символічне й триєдине свято  - Покрову, яке уособлює:  День Збройних Сил України, День українського козацтва та День заснування УПА.

Із військової частини сповістили дружині Ярослава про трагічні обставини, а вона – зателефонувала Юлі, сестрі Ярослава,  моїй доньці. А вже Юля сповістила  мені. Потім я зателефонувала невістці Лєні, дружині Славика, в  агонії повторюючи: «Лєно, це – неправда…  Чуєш, неправда…»

…Трапилось горе під Лиманом. Ярослав був командиром взводу. Він об’їжжав хлопців. Раптом ворог  шквально  обстріляв наші прозиції. Ярослав витяг чотирьох поранених, а за мить - ворожа куля вразила і його…

Посмертно син був нагороджений орденом Богдана Хмельницького (ІІІ ступеня).

Як висловилися представники  Фастівської громадаи, де  ти, мій  синку,  працював  після закінчення вузу, ти завжди був чесним і справедливим,  дорожив репутацією   родини, підтримував нас, батьків, любив сестру і  свого племінничка Дениску.

-Лідіє Миколаївно,  як, на Вашу думку, потрібно  увіковічити пам’ятіь Ярослава?

-По-перше, я б дуже хотіла, щоб на честь Славика назвали вулицю  у Варві чи в Фастові.

По-друге, у Фастові споруджується  меморіал і серед інших там буде й ім’я  Ярослава. Хотіла, щоб і у Варві відкрили подібний меморіал.

Наш дорогий, золотий синочку Ярославику! Як тяжко нам без тебе!... Як можна жити з вирваним серцем?!...Кровиночко наша, як гірко жити на  цьому світі  без твоєї усмішки, без твоїх теплих обіймів…

Ти – не вмер, ти – живий у наших думах і серцях,

Наче ватра, горить шлях життя вдалині,

По небесних стежках ти пішов  до Святого отця

Україні світить з-поміж  зір яскравіше з роками…"

Вельмишановне товариство!

Починаючи писати про наступного  героя, я маю намір зобразити його як Людину і як Героя, який здійснив подвиг – віддав своє життя за Україну -  і цей подвиг, зрозуміло, всі ми, пересічні мешканці України,  повторити не можемо… Чому?... Багато причин на це… Але головне – не кожна людина може свідомо піти на передову, бо, зрозуміло, можна звідти й не повернутися… І це стримує окремих…

А наші герої, напевне, не думали і не думають  про це, будучи  щиро переконаними:   «А хто ж, якщо не ми?... Адже рашисти й сюди прийдуть…А тоді що?...»

Хоч  я й не надто вірю в знаки зодіаку, назви років та нумерологію, проте періодично співставляю особистість героя і його знак зодіаку. Чи відповідає одне іншому?... Тож, у черговий раз перевіримо…

Ярослав Кузьменко… Народився 12 лютого 1980-го року. 1980-й рік – це  рік білої металевої Мавпи, а народжені в цей рік зазвичай цікаво проживають  життя,  сповнене динамічності, насиченості та певних позитивних перемог. Східний гороскоп обіцяє всім представникам цього знаку багато яскравих і незабутніх моментів.

Нарождені під цим знаком вирізняються вмінням контролювати свої емоції, відзначаються прямолінійністю та здатністю відмітати зі  свого шляху все негативне. Їм притаманна гострота й твердість. Вони постійно прагнуть до чогось нового.

Народжені в цей рік мають незвичайні  акторські  та ораторські здібності, тому ведуть за собою людей. Вони завжди знаходять вихід із складних життєвих ситуацій, не опускають руки перед труднощами і не впадають у відчай…

Чоловіки   відрізняються працьовитістю, дякуючи чому можуть швидко досягати поставлених цілей. Зазвичай вони добиваються певних здобутків у кар’єрі. З них виходять ідеальні керівники, які щиро дбають про своїх працівників. Мавпи вважаються найкращими батьками.

За знаком зодіаку Ярослав був Водолій. Головні переваги чоловіків Водоліїв – гуманність, сила волі та лояльність. Від народження Водолії мають розвинену емпатію, а тому готові допомагати навіть малознайомим людям. Їх важко умовити змінити свої принципи...

Вельмишановні друзі! Тож, чи відповідає дана характеристика образу Ярослава Кузьменка?... Чи був він насправді таким?...

Біографічна довідка

Народився Ярослав Володимирович Кузьменко 12 лютого 1980 року в селищі Варва на Чернігівщині. Як усі діти,  відвідував дитячий садок,  а згодом – закінчив середню  школу №1. Вищу освіту здобув в Ірпінській  академії податкової служби,  де й познайомився з чарівною Оленою, з якою невдовзі створили дружну родину.

По завершенню вузу працював у поліції. Пройшов довгий шлях від стажера до керівника. Службу завершив  у  званні майора.  Після цього займався перевезенням небезпечних вантажів.

24 лютого 2022-го   став до лав територіальної оборони. Маючи великий досвід транспортування небезпечних вантажів, Ярослав уже на третій день повномасштабного вторгнення росії в Україну успішно перевозив цистерни з паливом із Борисполя до Фастова.

Після вигнання російських військ із Київщини він  пішов на східний фронт, сказавши: «Якщо ми не поїдемо обороняти Україну, то ворог прийде сюди…»

14 жовтня 2022-го  в нерівному бою під Лиманом  на Донеччині загинув мешканець Фастова й уроженець Варви – Ярослав Кузьменко.

У травні 2023-го  родина Ярослава отримала орден Богдана Хмельницького  ІІІ ступеня (посмертно) за особливі заслуги воїна в захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, в зміцненні обороноздатності та безпеки України.

* * *

Яким запам’ятався Ярослав Кузь­менко?... (спогади рідних, близьких, знайомих, друзів)

Лєна, дружина Ярослава:

-Познайомилися ми з Яриком у стінах Ірпінської податкової академії  2000-го року, студенткою якої  була. На той час я навчалась, займалась спортом.  Молоді люди  мене мало цікавили, але Ярик відразу привернув мою увагу: уважний, турботливий, веселий, кмітливий, харизматичний,  мав особливий погляд на будь-яку  ситуацію, а говорив так, наче в душу заглядав. Ось саме  за це я й  полюбила його, ось саме й через це я з радістю погодилась підти з ним на перше побачення, в ході якого й зрозуміла, що моє серце належить Ярику.

Він навчив мене любити життя, а наступного літа ми одружилися. Потім на світ з’явилася наша донечка, яка повністю перейняла характер свого тата. Він дуже пишався її досягненнями.

Відразу після одруження Ярослав отримав посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку в транспортній міліції. Робота дуже відповідальна. Ярослав часто працював, затримуючись  до  пізна, але швидко отримав підвищення – звання майора та обійняв посаду начальника відділу карного розшуку. Був нагороджений відзнакою за сумлінну службу в МВС.

2008-го року доля подарувала нам синочка і, пам’ятаю, як він сказав: «Тепер у нас повний комплект». Чоловік любив повторювати: «Найважливіше в житті –  родина…» І з усього видно було, що це – не порожні  слова, адже він любив родину, любив діток, часто гуляв з ними, ми всі разом систематично відвідували ліс та річку, і господарські справи також виконували разом.

24-е  лютого 2022-го року застало нас удома… Ми прокинулися від сильних вибухів, які чулися поряд. Я була розгублена й налякана, без розуміння, що робити далі?.. А Ярик пішов до ТЦК, так як був офіцером запасу. Там утворилась величезна черга… Ярик зателефонував і сказав, що виходити на зв’язок буде сам, просив берегти дітей  і додав, якщо буде можливість, то  телефонуватиме…

Наступного дня він уже переганяв цистерни з паливом до Борисполя та Києва. Коли я дізналась про це, то   розхвилювалась так, що й говорити не могла… Але у вечірній телефонній розмові я довідалась, що все обійшлось, чоловік повернувся живий і здоровий.

Вперше додому з початку війни Ярослав приїхав уже після деокупації Київщини, після «зачистки» населених пунктів Макарова та Мотижина.

Я розчулилась. Накінець-то повернувся мій рідний і найкращий чоловік, але війна наклала свій гнітючий відбиток: змінились манери, змінився й погляд… Часу на спілкування було обмаль. Ярик сказав, що їде на схід… Якщо ЗСУ   нині не зупинять рашистів, то вони знову  посунуть на Київ… За кілька днів його призначили командиром взводу.

Побратими з великою повагою й сердечною теплотою згадують мого  коханого, адже він завжди переймався  особовим складом  взводу.

Перебуваючи на фронті, Ярик любив повторювати: «Завдання командирів – стежити за тим, щоб   хлопці живими й здоровими повернулися до рідних домівок».

-Якими характерними рисами  володів Ярослав?

-Безперечно, він був сміливий, чесний, із загостреним почуттям справедливості, любив і вмів вправно водити автомобіль. На фронті їздив на найнебезпечніші й найскладніші позиції, демонструючи всім особистий приклад, завжди був попереду всіх…

Того трагічного дня він, як завжди, сказав, що в них усе добре. Попросив обійняти дітей і  лише тоді його голос трішки затремтів… Я підбадьорила його… А через кілька годин мені сповістили, що в наших – перші втрати… У мене «зупинилось»  серце… Я почала телефонувати командиру, а потім, через деякий час із величезним болем  довідалась, що коханий загинув…

Життя розбилось і втратило сенс…

Пройшов певний час із того чорного дня, коли не стало Ярослава.  Я вже безліч  разів аналізувала ситуацію, проговорила її безмежну кількість  і прийшла до висновку, що родина й діти були  для Ярослава  найбільшою цінністю. Він усе робив для нас, він жив  винятково  заради  нас.

Він мріяв про Перемогу, про післявоєнну поїздку до Фінляндії усією родиною; мріяв, як виростуть діти, отримають  гарну освіту, а ми допоможемо  їм придбати житло. Був упевнений, що все буде добре…

-Хто, як і коли вручав Вам високу нагороду Ярослава – орден Богдана Хмельницького?

-Документи на нагородження подавала військова частина, в якій служив Ярослав. Орден було вручено  нашим  дітям військовим керівництвом Київської області на головній площі міста. Це  було дуже важко пережити, адже  на центральному майдані   зібралась величезна маса людей… У нас  із дітьми  тремтіли ноги й руки… Ми ледве трималися… Нас переповнювали гордість, розпач і жахливий біль одночасно.

-Лєночко, як Ви живите нині?..  Чи вдалося хоча б трішки отямитись?..

-Після загибелі коханого життя розбилося на дрібні друзки… Люди  кажуть, що час лікує… Ні!.. Це  неправда… Ні!... Це брехня… Я  все розумію,  розумію, що життя має продовжуватись, але серцем і душею  не можу змиритися з тим, що ніколи більше не побачу рідну людину, не  обійму коханого чоловіка, не почую його голос, не побачу його усмішку… Мене охоплює відчуття повної безпорадності та відчаю…

Я почала писати поезії. Мені здається, коли  пишу, звертаючись до чоловіка, я спілкуюсь із ним, я пишу все те, що в мене на серці й душі. Коли все це я викладаю на папір, мені стає трішки легше, спокійніше, здається, що поезії доходять до чоловіка, що  він їх читає і я впевненіше себе почуваю, адже він начебто поряд зі мною…

Без  тебе не треба неба…

Без тебе повітря не треба…

Кричу до неба: «Кохаю»,

До сонця підводжу очі…

Без тебе життя не хочу…

…В гаю соловей щебече…

Щемливо співає пісню…

Малесенька сіра пташко,

Звідки мій біль ти знаєш?..

Як тепер жити тяжко!..

Чекати до скону й кохати…

А на кладовищі – тихо…

Вітер  деревам шепоче…

…Хрести… Хрести… Квіти… Лихо…

…Нічого не бачать очі…

Без теба не треба неба…

Без тебе й сонце не світить…

Життя – не життя без тебе…

…Хрести… Хрести… Квіти… Лихо…

Я й досі чекаю, що Ярик повернеться… Я подала прохання до міської ради Фастова про перейменування однієї з вулиць на честь Ярослава Кузьменка. Люди мають пам’ятати про подвиги наших воїнів, які віддали свої життя за свободу й незалежність України в  боротьбі з рашистами.

Юля, сестра Ярослава:

-Мій рідний  братику!.. Сьогодні півтора   року,  як тебе не стало… Тобі назавжди залишиться 42…, бо  невблаганна смерть вирвала тебе з родини, з наших обіймів…

Я хочу кричати  на весь світ, щоб усі знали, який ти був мужній,  сильний, чесний, принциповий  та рішучий… Ти був  єдиним братом у мене… Тебе любили всі. Від мого народження ти був моїм справжнім захисником, адже всі, хто хотів  наблизитись до мене, проходили через твій контроль…

Навіть будучи школярем, і тоді ти мав власну, чітко  сформовану  думку.  Саме й за це тебе любили й поважали оточуючі.

Дорогий братику! Ти не побоявся піди в самісіньке пекло, ти  дивився смерті в очі. Навіть перебуваючи на  фронті,  ніколи ні на що не жалівся і завжди турбувався про хлопців. Ти виніс на собі не одного побратима, а себе вберегти так і не зміг…

Ці довгі  місяці пекельного болю неможливо передати, неможливо прийняти розумом і душею. Я постійно говорю  й  раджуся з тобою…  Постійно  розповідаю тобі, як мені тяжко,  як нестерпно кричить моя душа і як  хочу  побачити  тебе.

Щохвилини я  думаю про тебе,  хочу поговорити з тобою,  хочу розповісти  тобі про свій біль… Згадую нашу останню розмову,  пам’ятаю, як ти говорив мені, що я – сильна, але я, повір мені, хочу бути не сильною, а молодшою й захищеною сестрою, яка стомилась бути сильною.

Дорогий братику! В  дійсності все пішло не так, як мало бути. Зазвичай, діти ховають своїх батьків, а не навпаки…Цей біль, який нині терплять наші   батьки, можуть зрозуміти  лише такі ж, убиті горем, батьки…

Не дивлячись на те, що я, молода пані,  давно  задумувалась над такими життєвими проблемами, які притаманні  людям старшого віку, і надіялась, якщо зі мною потенційно  щось може  трапиться, ти ніколи не залишиш мого синочка, адже між тобою й Дениском склалася своєрідна ідеальна  любов.

Дорогий братику! Якби ти знав і якби ти тільки  бачив, як побивається й страждає  Ден за тобою. Він малює тебе, пише  спогади про тебе, показує їх тобі, абсолютно переконаний, що ти обов’язково їх побачиш та оціниш. Він складає ручки в молитві й просить тебе й Бога почути  його, щоби оживити тебе, адже ти замінив йому батька…

Синок дивиться на небо, на твою зірочку,  говорить з нею, впевнений, що це і є його дядьо Славик…  Я  спеціально придбала справжній військовий бінокль, щоб Ден дивився на зірочку і бачив там тебе, дорогий братику.

А тепер на кого мені надіятись?!...

Рідний Ярику! Я пишаюсь тобою, адже ти не ухилявся від фронту, не шукав виправдань, щоб не піти, не відкупився від мобілізації і не втікав за кордон, щоб тихо пересидіти кляту війну…

Ти з першого дня захищав своє місто, а потім поїхав у самісіньке пекло війни. Знай, у моєму серці ти будеш до мого останнього земного подиху. Будь ласка, приходь до нас із Деном хоч у  сні… Ми тебе дуже просимо, ми благаємо тебе…

А нині ти став нашим із сином Янголом-охоронцем, адже пішов із життя за день до мого дня народження. Ти забрав із собою осінь, мій день народження і частинку моєї душі…

Дорогий Ярику! Мій рідний старший братику! Мій Янголе-охоронцю! Легких тобі хмаринок. Царство Небесне і легкий спочинок!

Щиро дякую всім добрим людям, які були і є поряд із нашою родиною, адже люди пізнаються винятково в біді. Це – аксіома. Горе фільтрує людей…

Василь Григорович Скоромець, учитель фізичної культури, керівник туристичного клубу «Бригантина»:

-Пам’ятаю Славика як активного  й багаторічного члена туристичного клубу «Бригантина». Він мав прекрасні ділові та особисті якості. Був людиною слова, доводив будь-яку справу до логічного завершення, володів дуже потрібним для колективної справи почуттям взаємодопомоги та підтримки,  мав   високу фізичну підготовку, був завжди в гарному гуморі, брав участь у спортивних змаганнях і, зазвичай, перемагав.

Пригадую, як Ярик у складі бригантинців здійснював різної тривалості туристичні походи… Пам’ятаю його винахідливість, його вміння гідно вийти з будь-якої неприємної ситуації, які, на жаль, періодично трапляються в реальному житті…

Дуже любив повторювати, і це робив із величезним задоволенням,  девіз  туристичного клубу «Бригантина»:

Якщо треба, значить, треба…

Нам девіз наснаги  додає.

Він летить у високостя неба

І відразу піснею стає…

А в цілому Ярослав Кузьменко  був гідною людиною, людиною з великої літери. Таким він залишився і в подальшому житті.

Слава Герою, який віддав життя за Батьківщину!

Галина Тимофіївна Кодола, вчителька математики:

-Хоча  пройшло багато років і, як  кажуть, багато води втекло, але я добре пам’ятаю Ярослава Кузьменка. Зазвичай, ми, вчителі, пам’ятаємо  тих юних особистостей, які блискуче навчались, або тих учнів, які систематично порушували дисципліну,  тобто пам’ятаємо крайнощі. А Ярослав був таким учнем, який любив і добре знав математику. Здавалося, для опанування навчальним матеріалом йому не потрібно  було  багато часу. Він  «ловив» усе, як кажуть, на льоту… Коли я розповідала, то він міг ще й допомагати мені, викрикуючи з місця, але говорив  правильні речі, а тому я й не робила зауважень.

Ярослав був щирим, добрим, наполегливим, на диво чесним учнем,  завжди боровся за правду і говорив правду, за що його дуже любили й поважали  однолітки…

Він любив природу, тварин, особливо  собак, любив працювати на  землі. Як майже всі хлопчики, захоплювався  технікою. Рано навчився водити автомобіль… Був дуже позитивним учнем, а тому я його згадую  з великою радістю.

З огляду на те, що це була зразкова й інтелектуально розвинута дитина, він виріс справжнім патріотом України і не побоявся підти на захист Вітчизни.

Великий трагізм  втрати, велика шкода, що йдуть із життя кращі з кращих.

 Ярославе, ми тебе пам’ятаємо і молимося Богу за тебе!  Царство небесне і легкий спочинок тобі! Слава Україні!

Андрій Нестеренко, товариш по Ірпінській  академії податкової служби:

-З огляду на те, що  обидва були варвинцями і вчилися в одному вузі,  ми  підтримували товариські стосунки, адже  були земляками. Правда, Ярослав  був на рік старший і навчався на іншому курсі, але ми  певний час  жили разом.

Ярик  був чесним і ніколи не йшов на компроміс із власним сумлінням.  Товариський, з багатьма студентами підтримував дружні стосунки… Словом,  благородна особистість, яких досить мало…

Павло  Санелюк, колега:

-З Ярославом Кузьменком ми служили разом ще в міліції, а потім були в Соледарі та Бахмуті, де отримали поранення. Ярослав був командиром відділення, а потім  взводу.  Спільно  брали участь в обороні Костянтинівки та  Ямполя.

Ярик  був винятково відповідальний та вимогливий до колег, проте без зайвого фанатизму: ніхто й ніколи не міг дорікнути йому, що він був амбіційним чи несправедливим. Взагалі-то він завжди знаходив спільну мову з колегами чи підпорядкованими йому побратимами. Ми спільно служили, спільно заводили людей на позиції…

Ярик неодноразово організовував побратимів для проведення аеророзвідки. Одного разу, повертаючись із завдання, їх авто було обстріляне ворожою авіацією в перемішку з артилерією, танками, БТР-ами в  супроводі дронів «Орланів».

У цьому бою до хлопців  прилетіла танкова чи гаубична міна.  Було пробито стінку авто і осколками смертельно поранило особовий склад танку. Всі побратими були мертвими, а мене контузило  і я втратив свідомість…

Історична довідка

Перебуваючи  на фронті, Ярослав разом із побратимами захищали Соледар, Бахмут, Консянтинівку, Ямпіль  та Лиман.  Оборона цих населених пунктів на сході України були своєрідним форпостом Вітчизни. Захисники  стояли й стоять насмерть, захищаючи Україну від  рашистів.

Бої за Соледар – це серія бойових зіткнень  між Збройними Силами України  та ЗС росії  тривала з 3-го серпня 2022-го по 16 січня 2023-го.

Під час  наступу на сході України, що є частиною російського вторгнення в Україну в 2022-му році, рашисти  намагались захопити Донбас (Донецьку та Луганську області). Частини цих областей, зокрема їхні адміністративні центри Донецьк та Луганськ, були захоплені росіянами на початку російсько-української війни 2014-го  року. У червні-липні 2022 року більшу частину Луганської  області  окупували російські загарбники, ЗСУ відступили від  Лисичанська.

Потім найбільша активність боїв на Донбасі  перемістилася у напрямку міст Бахмут, Сіверськ, Соледар та Лиман Донецької області.

17 травня  2022-го  російські війська вперше  обстріляли місто Соледар  і застосували  безпілотники та літаки в Клиновому та Вовчоярівці. В результаті обстрілу значних руйнувань зазнали будинки та інші споруди. Через обстріли у Соледарі припинило роботу солевидобувне підприємство  «Артемсіль», а 28 травня в одну з будівель підприємства влучила ракета.

Хід бойових дій за Соледар

3-го серпня 2022-го українська армія повідомила, що російські війська почали наступ на Соледар,  здійснивши  обстріл Соледару, Бахмуту й навколишніх сіл.

10-го серпня  рашисти  прагнули оволодіти містом, але  їм не вдалося.. 16 серпня довкола Соледару тривали авіаудари та наземні бойові дії.  19 серпня на східній околиці міста продовжувалися  обстріли  й бойові зіткнення українських  захисників із рашистами.

27 серпня Генштаб  повідомив, що  ЗСУ відбили кілька  російськіих атак. Сутички біля гіпсового заводу тривали до 31 серпня.

Листопад 2022-го… Російські війська почали штурм села Яколівка на півночі від Соледару.

Січень 2023-го… На початку місяця російські війська почали нову хвилю наступу на місто з метою взяття його  в оточення. 8 січня 2023-го район оборони Бахмута й Соледару відвідав командувач Сухопутних військ генерал-полковник О. Сирський.

9 січня російські війська продовжували штурм міста.

У ніч на 12 січня ЗСУ залишили більшу частину міста.

16 січня ЗСУ залишили околиці Соледару.

Лютий 2023-го. Бої продовжувалися в селах за Соледаром.

Битва за Бахмут

Росія активно штурмувала Бахмут із липня 2022-го. У грудні 2022-го наступ посилився. 

8 -10 травня 2023-го розпочалися контрнаступальні дії ЗСУ під Бахмутом. Наші війська відновили контроль над селами Кліщіївка та Андріївка.

6-7 березня 2023-го росіяни  атакували ці села, а через рік ЗСУ відступили з Бахмуту.

Костянтинівка

Населений пункт Костянтинівка Донецької області щоденно піддавався атакам ворога. Не було жодного дня, щоб Костянтинівку не обстрілювали. Практино цей населений пункт був знищений, а фактично стертий із лиця землі…

Бої  за Лиман

З вересня 2022-го розпочались активні бойові дії під назвою «Лиманський котел», що тривали з 23 травня по 1 жовтня 2022-го року.

Перший бій за Лиман розпочався  23 травня 2022-го  і частково ЗСУ  взяли місто під свій контроль, але 25 травня ситуація змінилась. РФ захопила  70 % території міста. Воїни ЗСУ залишили Лиман 26 травня.

Другий бій за Лиман, вважають історики, розпочався з 5 вересня 2022-го, коли війська ЗСУ зайняли село Старий Караван, за 15 км від  Лиману.

До 10 вересня під Лиман направлялася військова техніка й точилися бої на околицях міста. А 30 вересня Сергій Череватий, речник східного угрупування ЗСУ, повідомив про завершення оточення російських військ у районі Лимана. Того ж дня ЗСУ звільнили Ямпіль та населений пункт Дробишеве біля Лиману. Це означає, що російські війська були повністю оточені у Лимані. Отже,  бої за Лиман почали називати «Лиманський котел». 1 жовтня ЗСУ зайшли на околиці Лиману. Це було зроблено бійцями  81-ї окремої аеромобільної бригади і Батальйоном оперативного  призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького повністю звільними Лиман.

* * *

Дорогий Ярославе! Земляче! Наш патріоте!

…Невтішним є біль дружини, матері, дітей, рідних… Ні час, ні обставини не загоять розятрену душевну рану… І волає   до Всевишнього і до світу зранена душа  й розірване серце дружини:

Ти – мій рай на землі й на небі.

Більше нічого не має значення…

Війна перемеле  ще безліч родин…

На кладовищі… сердечні побачення…

…Я  - тут сама, ти – там один…

Біблій святих людські тлумачення…

Божої милості  сивий дим…

Тяжких гріхів лестиві пробачення…

Всевишній, я хочу бути з ним…

Втрата і біль ...  якісь звинувачення…

Пошуки в Ґуґл веселих рим…

Дати сакральні, душі призначення…

Більше нічого не має значення…

Тож, на кладовищі сердечні побачення…

Дорогий Ярославе!

Твої  однокласники, вчителі, однокурсники, одногрупники та колеги  високо відгукувались і нині з великої теплотою й любов’ю відгукуються про тебе, про твої ділові якості та про твоє добре серце.

Аналізуючи життя наших Героїв, які не роздумуючи віддали та віддають  життя за Україну,  я вкотре підкреслюю: від нас ідуть кращі з кращих, честь,  гордість, цвіт  української нації, люди-патріоти, люди з великої літери.

Саме таким взірцем для наслідування був ти,  дорогий Ярославе, наш  земляк, військовослужбовець ЗСУ, майор міліції, справжній патріот України, людина з великої літери.

Солдате, дякуєм тобі

За те, що ти  життя і мить

Вітчизні любій віддаєш,

Що з Україною живеш,

За те, що від ординських зграй

Ти захищаєш рідний край.

Заради нас ідеш у бій –

Вклоняємось за подвиг твій! –

так пише Олена Кузьменко.

Слава і честь тобі, дорогий земляче! Ти – взірець для наслідування.

Царство Небесне і легкий спочинок тобі!

Слава Україні!.. Героям слава!..

 

Валентина Саверська-Лихошва,

Варвинський селищний голова

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь