Прагнув стати генералом..." Костянтин КРОПИВА
Хоч і не етично порівнювати життєві стежки людей, а тим більше подвиги, які вони здійснили в ім’я життя українців, проте, нехай мене пробачать люди, Доля, Природа та Бог, але я дозволю собі сказати, що однією із найяскравіших фігур на шахівниці російсько-української Перемоги був варвинчанин, знана в громаді особистість – Костянтин Юрійович Кропива.
Ще до 2014-го року він певний час працював у Прилуцько-Варвинському районному військовому комісаріаті. І в силу особливостей своєї праці підтримував тісні стосунки з громадою, Варвинською селищною радою, систематично виступав на мітингах та зібраннях, яких у мирний час було досить багато, та зустрічався з учнями шкіл.
Якщо б мене запитали: «Яким у моїй пам’яті залишився Костянтин?..» Я обов’язково б сказала: красивим, статним, розумним, дієвим, уміючим брати «висоту». Він не пасував перед труднощами і завжди вмів їх переборювати. Словом, був яскравою, дуже колоритною особистістю. А головне – ні на кого не надіявся, бо практично не було на кого надіятись. Життя змушувало Костю вірити лише в себе і надіятись лише на самого себе. Свідченням цього я той факт, що Костя навчався та закінчив кілька навчальних закладів та прослухав кілька курсів, взявши напрямок не прямо до військової академії, а вирішив зробити обхідний маневр, як завжди роблять люди, позбавлені зовнішньої підтримки. Його вчинки гідні великої поваги та наслідування.
Кожен із нас, а особливо молоді люди, перед якими відкриваються життєві дороги, мають прихилити коліна перед життєвим подвигом Костянтина та його умінням людяно і доброзичливо досягати мети.
Костя взяв курс на досягнення своєї мети - стати військовим. Прислухався до свого внутрішнього «я» і робив усе по совісті, «не відриваючись» від людей… Це – заповіт справжнього чоловіка-лицаря, продовжувача козацьких традицій України.
На моє запитання, «Яке прагнення мав Костя?» - батько з готовністию відповів: «Прагнув стати генералом»…
…Похвально!... І я впевнена, що якби її величність Доля продовжила життя славного сина Варвинщини, то він обов’язково досягнув би мети, як не прямо, то обхідним шляхом: всерівно б закінчив військову академію і став би генералом!... Я в цьому впевнена!...
* * *
Біографічна довідка
Костянтин Юрійович Кропива народився 16 лютого 1990 року в смт Варва Чернігівської області.
2007-го закінчив Варвинську загальноосвітню школу №1 та вступив до відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України – Ніжинський агротехнічний інститут» - на факультет економіки та менеджменту за спеціальністю «Облік та аудит».
З 2009 по 2011 роки навчався на військовій кафедрі Національного університету біоресурсів і природокористування України, по закінченню якої отримав звання молодшого лейтенанта.
2011-го заочно вступив до Ніжинського агротехнічного інституту, бажаючи отримати ступінь «Магістра», і одночасно працював у СТОВ «Дружба-Нова» та в ПАТ «Каплинці» бухгалтером та головним бухгалтером.
З 18.03.2014-го – офіцер Прилуцько-Варвинського районного військового комісаріату.
17 березня 2014-го добровільно пішов в АТО.
З 27.04.2014 по 22.05.2015 – закінчив два курси факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації офіцерів, призваних із запасу, Військової академії в м.Одесі за військово-обліковою спеціальністю «Експлуатація та ремонт автомобільної техніки і гусеничних машин».
Успішно закінчив курс зі стратегічних комунікацій Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського.
19.02 2015-го підписав контракт із ЗСУ.
З 22.09.2016 по 02.02.2021 – проходив військову службу у військовій частині в м. Володимир-Волинський, служив у складі ЗСУ в зоні АТО.
У грудні 2021-го був переведений в м. Одесу командиром 1 окремого батальйону 28 ОМБР.
Загинув 15 травня 2022 року біля с. Олександрівка Херсонської області у віці 32 роки від мінно-вибухової травми. Похований 18 травня 2022 року в смт Варва Чернігівської області.
17.06.2022 згідно Указу Президента України №418 Костянтин Кропива нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Майор, начальник штабу бойового механізованого батальйону та командир механізованого батальйону військової частини. Був одружений, мав двох дітей...
На честь героя рішенням виконкому Варвинської селищної ради вулицю Комарова перейменовано на вулицю Контянтина Кропиви.
* * *
- Яким був Костя в дитинстві? Що любив, можливо щось недолюблював? Чим захоплювався? – запитую батьків.
-Був, як усі діти. Любив грати в футбол, різні електронні ігри, які я привозив із-за кордону, бо певний час «ходив» у плавання, а коли Костя почав підростати – з’явився комп’ютер.
У цілому був веселою й життєрадісною дитиною. Все хотів робити і робив.
Не тому, що він наш син, а це дійсно свята правда: найкращі людські риси Костя мав не лише в дитинстві та юності.
За словами командира батальйону Михайла Михайловича Прокопіва, Костянтин був «душею» батальйону. Горою стояв за бійців, розумів їх бажання і прагнення, завжди намагався допомогти.
А командир Прилуцького батальйону Андрій Анатолійович Сікалов, який певний час служив із Костянтином Кропивою, розповів таке: «Костя до свого батальйону забирав усіх земляків і взагалі всіх бійців, хто до нього просився, і робив із них ЛЮДЕЙ». Так лише з його малої батьківщини – Варвинщини – у підрозділі служили 14 осіб, серед яких Андрій Кириченко, Олександр Гузій, Роман Ярченко, Андрій Радченко та інші.
- Юрію Костянтиновичу, - запитую батька Кості, - я знаю, що син був справжнім патріотом України. – Хто і як формував у нього патріотичні почуття?..
- Якось так у житті виходило, що я цьому напрямку не приділяв особливої уваги. Проте дідусь Кості з боку матері був родом із смт Лосинівка і ще з 90-х років - член Народного Руху України. Тобто, дідусь був націоналістом у позитивному розумінні цього слова, справжнім патріотом України.
Дідусь вчив Костю любові до України, розповідав про її героїчно-трагічну історію, про боротьбу з Росією в 1917-1921 роках, про голодомор 1932-1933-го, наголошував на геноциді проти українського народу, спричиненому Росією, про рух Опору на території Західної України з 1945 по 1953 роки та інші події…
Якщо чесно сказати, то такі тонкощі історико-патріотичного виховання та елементи історії України я й сам, правду сказати, не дуже знав…
Але дідусь систематично усе це «навіював» Кості, а він, у свою чергу, все переповідав мені, неодноразово повторюючи, і робив це досить регулярно й наполегливо.
Іншими словами, навпаки, Костя в мені виховав патріота… Я щиро пройнявся патріотичним духом…
Отож, і так трапляється в житті: син виховав батька патріотом України…
Упевнений, що під впливом дідуся 2014-го Костя пішов добровольцем в АТО, сказавши нам із матір’ю: «А хто ж, якщо не я?..»
Подумавши хвилинку, я сказав Кості: «Я з тобою піду на фронт». - А він мені у відповідь: «Ні, батьку, з родини на фронті достатньо одного… А ти займайся тим бізнесом, який я тобі відкрив…»
***
2014-го Костя був направлений у 14-у бригаду ОМБР в м. Володимир-Волинський, а вже восени того ж року потрапив у АТО. Таких «відряджень» у зону АТО в Кості було вісім: певний час хлопці воювали, а потім їх виводили на ротацію і знову направляли в АТО.
Коли 24 лютого 2022-го розпочалася повномасштабна російсько-українська війна, мати відразу зателефонувала сину і в розпачі промовила: «Костику, війна почалася!..»
А син спокійно відповів: «…То будемо воювати…»
***
Інформація з Інтернету
Бої за Мар’їнку
Найбільш запеклі бої за останні 16 місяців ішли на Сході України за місто Мар’їнку. 16 місяців ворог здійснював постійний штурм населеного пункту.
Станом на травень 2023-го в місті залишилось близько 5 тис мешканців, які потерпали від інтенсивних обстрілів. У Мар’їнці стрімко загострювалась гуманітарна катастрофа.
А з 28 червня 2023-го місто фактично було «стерте» з лиця землі…
За словами одного із захисників, штурмовика Іваненка: «Ми – універсальні люди. Якщо чуємо, що ворог пробує до нас знову лізти, то в нас усе злагоджено. Кожен знає, що робити. З особовим складом підрозділу нам дуже пощастило: ніхто не боявся…»
Під час одного з боїв наші штурмовики надурили рашистів, імітуючи наступ… Ми кинули димові гранати, потім F-1, закричавши: «Йдем на зачистку!» і почали «працювати» зі стрілецької зброї. Ворог відійшов.
За словами захисників міста, бої тут були нерівними.
Це – тому, що з нашого боку працювала стрілецька зброя і нам допомагала артилерія, а з їхнього – танки, які виїжджали на позиції та починали бити з 20-ти метрів, знищуючи все, що було на шляху. Мар’їнка – місто на руїнах. Тут немає жодної вцілілої будівлі.
Рашисти застосовують всю доступну їм бойову техніку: артилерію, міномети, авіацію, фосфорні бомби, протитанкові ракети, а також скидали з дронів газові снаряди. Якщо воїн потрапляв під їх дію, то воювати далі вже не міг.
Мар’їнка мала площу всього лише кілька квадратних кілометрів, а була важливою для ЗСУ тому, що це – сталевий щит для Курахівського напрямку.
Взагалі-то вороги вщент знищили деякі міста Сходу України і виникає дилема: відбудовувати їх чи не потрібно?.. Це стосується міст Сєвєродонецька, Попасної, Рубіжного, Щастя, Кремінної, Волновахи, Вугледару, Мар’їнки, Лиману, Соледару, Бахмуту та інших.
Лише за добу, 13 жовтня 2023-го, було 108 зіткнень із ворогом. А 28 жовтня 2023 року, на 620-й добі війни, українські війська мали 60 бойових зіткнень.
Бої за Попасну. Перебіг подій
2014-й рік
17 липня 2014-го року проросійські угрупування вчинили засідку під Попасною. При штурмі блокпосту був поранений воїн 26-ї артилерійської бригади Віктор Бойко. Тоді передовий спостережний пункт зайняли захисники блокпосту. З 18 липня вів бої батальйон «Миротворець», а 22 липня 2014-го м.Попасну було визволено від проросійських бойовиків добровольчим батальйоном «Донбас». 14 серпня рашисти намагалися взяти реванш.
2015-й рік
3-го березня ворог обстріляв Попасну: двоє бійців було вбито, шість – поранено.
Упродовж наступних років ситуація довкола міста була незмінною…
2019-й рік
Попасна з 2014-го і по цей час була ареною величезних випробувань. 2019-го після заяв Президента України В.О. Зеленського про можливість розведення військ в районі Золотого, на заклик Андрія Білецького сюди прибули бійці національних дружин, активісти Національного корпусу та представники ветеранських організацій. Ними було заявлено, якщо українські війська будуть відведені із Золотого, то сіру зону займуть легально озброєні громадські активісти. 29-31 жовтня 2019 року добровольчі підрозділи залишили Золоте.
2020-й рік
17 лютого 2020-го російське командування активізувало заходи з провокування напруженості на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
А 18 лютого російські війська атакували українські населені пункти довкола м. Попасна.
За оцінками журналістів, таких масштабних бойових дій на фронті не було з 2018-го року. Проросійські сили здійснили спробу прориву лінії зіткнення.
2022-й рік
3-го березня росіяни обстріляли м. Попасну, що на даний час перебувало під контролем українських військ.
13 березня ворогом були застосовані фосфорні боєприпаси, 17 березня - обстріляно автобус із людьми біля м. Попасна, 21 березня – зруйновано 12 будинків…
1 квітня ЗСУ знищили ворожий гелікоптер МІ-28. Жителі Попасної та Рубіжного через часткову окупацію міст ворогом змушені вбитих мешканців ховати в дворах своїх будинків.
Станом на 21 квітня 2022-го в Попасній загинуло понад сто мирних мешканців. У місті точились вуличні бої, люди жили в підвалах без можливості вийти на вулицю через постійні обстріли.
Станом на 23 квітня ситуація залишалась найскладнішою. Майже всі населені пункти Луганщини контролювали рашисти, а 8 травня 2022-го російські війська окупували Попасну.
Бої за Щастя
Селище Щастя розташоване на північному березі Сіверського Дінця на Луганщині. Воно було звільнене від проросійських бандформувань у червні 2014-го, а наприкінці лютого 2022-го Щастя було захоплене ЗСРФ.
Населений пункт був у жахливому стані: пошкоджені лінії електропередач, бойовики оточили Щастя з усіх боків, систематично обстрілюючи.
2016-2021
Упродовж цього часу йшли постійні масовані обстріли містечка, яке за кілька років перетворилось на руїну.
2022-й
У період із січня – лютого тривали постійні обстріли не лише будинків мирних жителів, але й обстрілювалися гуманітарні конвої.
21 лютого внаслідок продовження ворожих обстрілів припинила роботу Луганська ТЕС, м. Щастя залишилось без світла, води, тепла.
У ніч на 24 лютого 2022-го, після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну, відновилися бої за Щастя.
Рашисти увійшли до міста, проте ЗСУ їх вибили.
За повідомленням голови Луганської ОВА, у ході боїв 25-го лютого 2022-го м. Щастя знищене на 80%. 28 лютого підрозділи ЗСУ після жорстоких боїв змушені були залишити Щастя і Станицю Луганську.
***
А я продовжую інтер’ю з батьком Костянтина.
- Син мав позивний «Еней». Як Ви гадаєте, Валентино Василівно, чому така назва?...
-Зрозуміло, чому: Іван Котляревський, «Енеїда». Отож, процитую класика: «Еней був парубок моторний і хлопець, хоч куди – козак!..»
-Ні, Валентино Василівно… Одного разу, виступаючи перед бійцями, командир батальйону Михайло Прокопів розповів: «Костянтин Кропива, як Еней із пекла, вивів неушкодженою роту із поля бою…» Після цього звернення комбата Костю всі в батальйоні почали називати «Еней», це ім’я стало його позивним…
Тож, командир батальйону Михайло Михайлович Прокопів згадує:
- Костянтин Кропива прийшов до мене в батальйон у 2015-му році добровольцем, дуже вмотивованим офіцером.
Ми воювали під Мар’їнкою, а потім нас вивели на ротацію та доукомплектування. Я очолював бойовий батальйон і саме до мене попросився Костя. Я запитав: «Ти, Костю, добре подумав, адже в тебе є реальна можливість залишитись у штабі, а не воювати в бойовому батальйоні?...» - «Я хочу з Вами воювати», - твердо й переконливо відповів той.
Саме тоді я очолював бойовий батальйон, який дислокувався на першій лінії оборони.
Взагалі-то Костя був ерудованим, толковим офіцером, який добре володів комп’ютером, мав надзвичайну пам’ять і постійно тримав у голові велику кількість потрібної інформації.
Спочатку служив заступником начальника штабу батальйону, але йому неодноразово доводилося виконувати обов’язки начальника штабу батальйона, бо начальники один за одним вступали до військової академії.
Виконуючи обов’язки начальника штабу батальйона, Костянтин особисто вдосконалював існуючі програми, адаптовуючи їх до потреб свого батальйона.
Згідно функціональних обов’язків заступника начальника штабу та начальника штабу Костянтин відповідав за організацію та підтримання управління підрозділами батальйона, за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання батальйоном бойових завдань, за планування та облік бойової підготовки, за військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу тощо.
Начальник штабу підпорядковується командирові батальйона, є його першим заступником і прямим начальником усього особового складу батальйона.
Двічі Костя виконував обов’язки начальника штабу батальйона і я рекомендував вищому військовому керівництву призначити Костянтина Кропиву начальником штабу батальйона, проте це вийшло не з першого разу. Можливо, тоді на заваді стала відсутність у Кості вищої військової освіти, яка була конче необхідна у такій справі.
Після чергової ротації, а відбували ми її на Луганському напрямку, біля м. Щастя, під населеним пунктом Новозванівка, між містами Попасна й Троїцьке, Костю призначили начальником штабу батальйона.
2019-го року я готував документи на власне звільнення за віком і станом здоров’я, а Костя – залишався. Після мого звільнення ми постійно телефонували один одному, підтримуючи стосунки. І ось, нарешті, Костя зателефонував і сказав: «У мене є перспектива стати командиром батальйона. Як Ви, Михайле Михайловичу, думаєте, що мені робити?» - Я відповів: «Прислухайся, Костю, до свого серця і воно тобі обов’язково підкаже…Якщо ти відчуєш, що ти готовий – обов’язково йди». - «Я вважаю, що готовий. У мене є бажання і старанність… Я вже пройшов співбесіду». – Так, у грудні 2021 року Костянтин Кропива став командиром 1 окремого батальйону 28 окремої механізованої бригади і отримав звання – майор.
Але в силу трагічних обставин Костянтину Юрійовичу не довго довелося керувати батальйоном… Тоді йому було всього лише 32 роки, але бійці часто називали його «батя».
Полковник Гуляєв, виступаючи на похороні Кості, сказав: «Костянтин Кропива був «душею» батальйону, завжди перебував у центрі уваги і воїни дуже любили його…»
Підсумовуючи, скажу: Костянтин Юрійович Кропива – один із небагатьох захисників України, героїв-варвинців, який, не маючи військової освіти, отримав звання майора, «піднявшись» до командира батальйону.
* * *
Ось спогади побратимів, друзів, знайомих про Костянтина Кропиву (я намагалась записати діаметрально протилежні думки).
Оля, перша дружина Костянтина, старший лейтенант ЗСУ:
- Не дивлячись на те, що ми з Костею розлучились, у моїй пам’яті залишаються лише гарні спогади. Він був світлою людиною, гарним батьком і уважним чоловіком.
Костя був моїм першим і незабутнім коханням. Я була тоді найщасливішою жінкою світу і мене охоплювали найпрекрасніші почуття…
Мар’яна, дружина Костянтина:
- Познайомились ми з Костянтином у зоні бойових дій в 2017-у році. Я також була на передньому краї і певний час ми з ним спілкувалися професійно, але згодом виникли стосунки, почуття і ми почати спільно проживати. Через два роки сімейного життя народилась донька, яку Костянтин назвав Анною.
Всі побратими характеризували Костю як доброзичливого й відважного офіцера, який завжди прагнув прийти на допомогу. А в останні дні Костя неодноразово стверджував, наче відчував своє коротке життя: «Вернусь лише з Перемогою!..» Але, на превеликий жаль, цього не сталося… 15 травня 2022-го чоловік загинув, виконуючи бойове завдання.
Коли донька, якій нині вже чотири роки, запитує: «Де мій тато?» Я кажу: «Твій тато загинув, захищаючи Україну! Твій тато – ГЕРОЙ, а герої не вмирають!»…
Андрій Анатолійович Сікалов, побратим Кості, командир військової частини (м. Прилуки):
- Служили з Костею з перших днів 2014-го року, разом пішли до війська лейтенантами. Рік служили у Прилуцько-Варвинському районному військовому комісаріаті, а коли потрапили в бойову частину, кар’єра Кості різко пішла вгору: заступник начальника штабу, начальник штабу та командир батальйону.
Костя був завжди життєрадісним оптимістом, тримався на позитиві, був безкорисливим. Свідченням цього є такий факт: у Варві в нього був невеличкий кавовий магазинчик, то він презентував Прилуцькому воєнному комісаріату кавовий апарат і всі військовослужбовці ранком пили каву, добрим словом згадуючи Костю.
Коли хтось із колег занурювався в патову ситуацію, Костя вчасно помічав це і зазвичай делікатно запитував: «Може, щось потрібно допомогти?.. Давай допоможу…»
А ось – спогади вчителів.
Класовод Ірина Миколаївна Падалка:
-У початкових класах Костя був добрий і веселий хлопчик, старанно навчався, виконував усі мої доручення. Для мене і для всіх, хто знав Костю, він назавжди залишиться позитивною особистістю.
Класний керівник Наталія Миколаївна Кудринецька:
- Костя залишився в моїй пам’яті добрим, м’яким, покладистим хлопчиком, але досить амбітним у позитивному розумінні цього слова. Всі його вчинки «говорили» самі за себе: «Я це зможу…Я – сильний…»
Зовнішній вигляд Кості завжди був ідеальним: акуратно підстрижений, завжди випрасовані білі брюки і запах парфумів…
Бажанням Кості не було меж. Він виявляв готовність робити все, що пропонували педагоги: виступав на сцені, танцював, декламував, брав участь у поствновці різноманітних сценок…
Я не могла передбачити, що Костя стане офіцером і ніколи не думала, що йому дуже хочеться зробити кар’єру військового. З часом він закінчив перший вуз, приїхав до дому і прийшов до мене: «Я, Наталіє Миколаївно, офіцер». – Я здивовано перепитала: «А як, адже ти не закінчував військового вузу?» - «У нас була військова кафедра і мені присвоєно звання «лейтенант». Костя дуже пишався цим.
Він дуже багато працював над собою і в кінцевому підсумку, так би мовити, виховав себе сам, сформував себе. Це складно, але можливо, і впродовж усього свідомого життя він прагнув і досягнув цього…
Підкреслюю: самостверджувався Костя не за рахунок інших, а на підставі переборювання власних труднощів та особистих рис характеру. Він у собі виховував ті прекрасні риси, які мають бути в справжньої Людини.
Костя мав неабиякий хист до історії й учителька Ольга Андріїівна Телевна дуже хвалила його, а для військового це важливо.
У випускному класі, щоб залишити згадку про себе, учні вирішили посадити сад на території школи, ближче до центру зайнятості. Десяток дерев купили батьки, а решту саджанців учні принесли з дому. В основному приносили вишні, сливи, яблуні. Діти почали вже садити, а Кості все ще не було. Пройшло пів години. А ж ось іде Костя і в руках несе триметрову абрикосу. Учні почали підтрунювати: «Що ти, Костю, таку величезну приніс?... Адже така абрикоса не прийметься!...»
Костя зупинився і переконливо сказав: «Ні, шановні, моя абрикоса обов’язково прийметься!..» І сказав цю фразу пророче. Якщо зараз пройти подвір’ям школи, то неозброєним оком видно: всі деревця не прийнялися, а його абрикоса перетворилася на справжню красуню.
Коли ховали В’ячеслава Носенка (2014), Костя працював у РВК і йому довелося виступати. Я дивилась на нього і дивувалася, як вдало і переконливо він говорив. Йому було не дуже легко, але він переборов скутість і виступив, бо необхідно було це зробити.
Андрій Радченко, земляк Костянтина:
- Я з великою повагою і вдячністю згадую Костянтина Юрійовича, адже він забрав мене у свій батальйон. Я підписав контракт і їхав прямо до нього. Він мене очікував і на душі було трішки легше і веселіше…
Особливо хочу наголосити на тому факті, що майор Кропива поважав рядових, завжди цікавився й переймався їх проблемами, постійно намагався допомогти і неодноразово практично допомагав.
Правда, скажу таку дуже делікатну річ: деяким офіцерам таке ставлення майора до рядових не дуже імпонувало і вони «косувато» поглядали на Костянтина Юрійовича, але він на це не дуже зважав…
Андрій Кириченко, земляк Костянтина:
- Пана майора я завжди згадую з великим задоволенням і дуже шкода, що Господь забирає кращих. Він був заступником начальника штабу та начальником штабу, а штаб, зазвичай, розташовувався за 6 -7 км від передньої лінії. Рідко які начальники штабів навідувались до бійців на передову, а Костянтин Юрійович робив це систематично спільно з командиром батальйону Михайлом Михайловичем Прокоповим. А коли Костянтин став комбатом, то продовжував цю добру традицію. За це його дуже любили й поважали воїни.
До речі, скажу, що особисто я дуже завдячую Костянтину Юрійовичу, адже у мене по молодості були проблеми з правоохоронними органами, а пан майор запросив мене до себе в батальйон. Увесь цей час я, безперечно, дуже старався не підвести його. Спасибі йому велике.
- А як він тебе забрав? - запитую Андрія.
- В силу певних причин мене не оформляли до ЗСУ і Костя запропонував їхати до нього в батальйон і я поїхав прямо до нього. Я безмежно дякую йому і постійно бажаю царства небесного.
Спільно з Костянтином ми воювали за Світлодарську Дугу, Попасне, Кримське, Новотошківське та інші населені пункти Сходу України.
Костянтин не гнушався ніякої роботи. Одного разу приїхали волонтери із Варви і попросили майора Кропиву роздати хлопцям благодійну допомогу - продукти харчування. Він, безперечно, почав роздавати, не звертаючи уваги на те, що був майоном… А багато хто з офіцерів обов’язково перепоручив би цю справу комусь іншому…
Дуже важливо, що Костянтин Юрійович умів вислухати, зрозуміти, завжди входив у становище хлопців, був гарним психологом. А коли розпочалась повномасштабна війна Росії проти України, я як раз переукладав контракт і ніяк не міг приїхати на прощання з майором..
Слава Україні! Царство небесне Кості! Земля йому пухом і легкий спочинок!...
* * *
- Юрію Костянтиновичу та Світлано Миколаївно, чи з’ясували ви факт загибелі Кості, чи вдалося довідатися, як це сталося?...
-Так, - в один голос сказали батьки і далі розповіли. – Наступ планувався на ранок 15 травня 2022-го року під населеним пунктом Олександрівка Херсонської області. Вечором хлопці зайняли місцевість із якої ранком мав розпочатися наступ. До ранку, як не важко, вони мали окопатися, бо це – їхня безпека та їхнє життя.
О 3-й ночі 15 травня 2022-го командир батальйону майор Костянтин Кропива із взводом розвідки виїхали на позиції і просунулись близько півтора кілометра. І тут раптом з усіх боків вдарив шквал вогоню…Перші постріли потрапили в дверку, де сидів комбат Кропива та його водій. Ситуація була такою, що, здавалось, земля перетворилась на самісіньке пекло. Навіть подумати про щось не було змоги...
Першими залпами були тяжко поранені водій та комбат, який у ту ж мить втратив обидві ноги вище коліна. Троє офіцерів, що сиділи на задньому сидінні, були контужені.
Бій тривав хвилин 30-40, але з такою інтенсивністю, що не можна було голову підвести. Допомога підоспіла трішки пізніше, але це було вже дуже запізно, адже від величезної втрати крові за кілька хвилин командир батальйону Костянтин Кропива загинув смертю хоробрих при виконанні бойового завдання.
-То ви вважаєте, що авто з керівництвом батальйону потрапило в засідку чи це була наводка?...
-Думаємо, що так, - одностайно кивнули батьки.
-Хто вам сповістив про жахливу звістку?
-Та, Ви ж, Валентино Василівно… - І я вмить пригадала, як зателефонував до мене воєнком і попросив повідомити батька про трагедію… Я блискавично все «прокрутила» в голові і нічого розумнішого не придумала, як сказати: «Юрію Костянтиновичу, тримайтесь, Ваш син – тяжко поранений»…
Але батьківське серце відчуло горе і Юрій Костянтинович у розпачі кинувся на квартиру до матері Кості – Світлани, а там уже були представники wентру комплектування, які все й сказали…
-Світлано Миколаївно, я знаю, що Костя отримав багато відзнак і нагород.
-Так, - і показує їх…
Я беру в руки найвагоміший орден – Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) від 17 червня 2022 року.
Розглядаю три медалі «Учасника бойових дій», Почесну відзнаку командувача військ оперативного командування (2019), дві медалі «За оборону рідної держави», дві відзнаки Президента України «За участь в АТО» та дивлюсь на величезну кількість грамот і подяк за участь у бойових діях.
Крім того, батьки показують декілька сертифікатів про проходження курсів зі стратегічних комунікацій при Національному університеті ім. Івана Черняховського, сертифікат про проходження навчання в Одесі спільно з бійцями НАТО, Подяку від командира 1-го механізованиного батальйону полковника М.М. Прокопіва за зразкове й сумлінне виконання бойових завдань у складі сил антитерористичної операції на території Луганської області та багато-багато інших.
-Пройшов понад рік з того жахливого моменту, коли ви втратили сина… Розумію, що цей біль ніколи не загоїться. Що ви робите в пам’ять про сина?... – запитую батьків.
-По-перше, ми підтримуємо гарні стосунки з побратимами Кості і його командиром батальйону полковником Михайлом Михайловичем Прокоповим та з’ясували всі деталі тієї жахливої ночі… - говорять вони. – І чим можемо, намагаємось допомогти хлопцям. Особисті речі Кості ми роздали всім побратимам.
-По-друге, я зберігаю всі його почесні нагороди та відзнаки, - говорить мама. - А батько замовив два великі художні портрети сина: один – для нього, а інший – для мене. Вони висять на стіні й син постійно дивиться на нас, а ми думаємо, що він з нами. Інколи ми говоримо з ним і запитуємо поради…
-По-третє, з ініціативи батька та на підставі рішення виконавчого комітету Варвинської селищної ради вулиця Комарова в мікрорайоні «Руда» була перейменована на вулицю Костянтина Кропиви, - говорить мама.
-По-четверте, - додав батько, - мені дано дозвіл на встановлення пам’ятної дошки на вулиці Костянтина Кропиви. Сподіваюся, що наступної весни ми її обов’язково встановимо…
* * *
Р.S. У ході роботи над нарисом я виявила, що батьки Кості живуть окремо… Прикро, але таке трапляється в житті... Проте майже всі люди будуть стверджувати, коли подружжя розлучилося, то обоє мають, делікатно кажучи, не дуже дружні стосунки, проте лише не в цій родині…
Хтозна, що зблизило батьків: велике горе – втрата сина, чи велика людська толерантність не обійшла їх?..
Але я глибоко переконана, якщо Костя побачив би такі делікатні стосунки між батьками, то був би дуже задоволений. Упевнена, що батьки це роблять в ім’я сина, він це бачить із висоти свого небесного польоту…
Я глибоко переконана, якби Бог прибавив віку Кості, то такий просунутий офіцер, як Костянтин Кропива, обов’язково б став ще й яким ГЕНЕРАЛОМ!…
Валентина Саверська-Лихошва,
Варвинський селищний голова
