Микола Володимирович Телюк
Микола Володимирович Телюк народився 6 грудня 1989-го року в с. Брагинці. Закінчив Брагинцівську неповну середню школу. З 2005 по 2007-й роки продовжив навчання в с. Озеряни.
З 2007-го по 2009-й роки здобув кілька робітничих спеціальностей у Дігтярівському технічному ліцеї: слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин і устаткування, тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, електрозварювальника ручного зварювання та водія автотранспортних засобів.
2009-го року Коля пішов на строкову службу до Збройних Сил України. Спочатку проходив військовий вишкіл у навчальному центрі «Десна» за Черніговом, а далі військова частина була направлена під м. Артемівськ (нині славнозвісний Бахмут).
2012-го року Коля одружився, скоро в родини з’явились син Артем і донька Софійка.
Все своє свідоме життя Микола Володимирович Телюк пропрацював оператором сільськогосподарської техніки в СТОВ «Дружба-Нова».
2 серпня 2022-го року Микола Телюк був мобілізований до лав Збройних Сил України.
У ході бойових дій, 18 січня 2023-го року, він був контужений, а 17 липня 2023-го – поранений.
Загинув Микола Володимирович Телюк 15 лютого 2024-го року біля населеного пункту Сеньківка Куп’янського району Харківської області в результаті травми лівого виска в ході мінометного обстрілу.
***
-Пані Антоніно, - звертаюсь я до дружини Колі Телюка, - медичної сестри Озерянського ЗЗСО – Антоніни Телюк, - яким залишився у Вашому серці й у Вашій душі Ваш чоловік Коля?... Я розумію, що для дружини свій чоловік завжди буде найкращим…
-Однозначно, так, якщо брати до уваги, що він віддав життя за Україну…
Як чоловік, Коля був дійсно найкращим… Він дуже любив своїх діток, прекрасно ставився до мене, любив батьків… Коля був дуже домашньою, сімейною людиною…
Але поряд із цим він був людиною справи. За словами побратимів, Коля завжди забирав тіла побратимів із поля бою, не залишивши нікого…Тож після жахливої трагедії, яка трапилась із Колею, винятково побратими в жахливих умовах, істотно ризикуючи власними життями, витягли тіло мого чоловіка, яке й було доставлене до рідного дому неушкодженим… Я підкреслюю, дякуючи винятково побратимам, які ризикуючи собою, забрали з поля бою тіло мого чоловіка.
Я так розумію: спочатку тіло Колі не вдалося винести з місця розмежування і тому чоловіка оголосили безвісти зниклим, а через певний час побратими забрали тіло і неушкодженим доставили його до рідного дому, в село Озеряни…
Я наголошую, винятково побратимам родина Колі завдячує, що його тіло було доставлене до дому. Оце і є приклад справжнього братства, дружби, побратимства, скріплених кров’ю…
-Де й ким працював Коля після служби в Збройних Силах України?
-Працював увесь час у СТОВ «Дружба-Нова» («Кернел»), спочатку трактористом-машиністом, а згодом став висококваліфікованим оператором найсучаснішої сільськогосподарської техніки…
Керівництво компанії й колеги дуже цінували й поважали мого чоловіка, адже він постійно намагався йти в ногу з життям: опановував нові види імпортної техніки, вивчав методику застосування точного землеробства, досконало знав комп’ютерну грамотність тощо.
-Яким залишився Микола Телюк у пам’яті побратимів?
Дмитро Каленіченко, побратим Колі:
-Дуже гарна людина: спокійна, зосереджена, врівноважена… З ним можна було годинами говорити і було про що, завжди знаходилась тема для розмов і ніколи не набридало спілкуватися. Головне в розмові з Колею – це його толерантність. Він ніколи не насаджував власну точку зору. Завжди намагався вислухати співрозмовника і лише потім висловлював власне бачення. Саме за цю рідкісну особливість його поважали побратими.
Перебуваючи на передових позиціях, для хлопців особливо важливо знайти однодумців, друзів чи хоча б товаришів. Адже на фронті - досить складна бойова ситуація. На війні людина «відірвана» від дому, рідних, від звичної обстановки. Тут: холодно, страшно, самотньо, незвично, постійно смерть «заглядає» у вічі…
А тому для кожного воїна дуже важливо «перекинутись» добрим словом, когось послухати, щось - розповісти, відчути лікоть друга, усвідомити, що тебе зрозуміли, і «тепліше» стає на душі…
Так склалося, що ми почали дружити в чотирьох і це – дуже добре.
Побратимам відомо, що Коля був мисливцем. І якщо «покопатися» в його біографії, то мисливцем він був у п’ятому поколінні.
…До чого це я говорю?... А до того, що всі особливості, закладені природою, генетично передаються поколінням.
У реальному житті багато хлопців є мисливцями… «Ну й що?» - скажете ви… Але, ні… Виявляється мисливці бачать і чують краще, ніж інші люди… Це, напевне, заклалось і передалось їм у спадок ще з первісних часів, коли саме мисливці були рушійною силою людського суспільства.
Тож, дивно, мабуть, це буде чути, але - факт: Коля бачив і чув вдень і вночі однаково, без перебільшення, як орел. Це було – геніально. Ніхто й ніколи подібного не зустрічав і не бачив. Він був єдиний такий і це дуже допомагало усім нам.
Коли ми йшли на лінію розмежування, то брали з собою нічне обладнання й тепловізор, а Коля сам заміняв усе, разом узяте…І про це всі побратими добре знали…
-Дімо, що трапилось у тому роковому бою, з якого Коля не вийшов?...
-Тут ні чиєї помилки не було… Просто була дуже складна операція…
Ні для кого не є таємницею, що сили ворога, і в живій силі, і в техніці, в кілька разів переважали й переважають наші… Якщо ворог наступає, то б’є, не економлячи боєприпаси, і не звертаючи уваги на втрати; якщо обороняється, то гатить щосили, не дивлячись на розхід боєприпасів…
…У тому бою, який відбувся 15 лютого поточного року, біля населеного пункту Сеньківка на Харківщині, все йшло за планом. Але це – війна… Всього ніколи не передбачиш…Буває: прилетіла куля і… кінець… А тут летіла не куля, а «лився» град куль, від яких ніде ні сховатися, ні захиститися…Мінометний обстріл тривав години…
Певний час тіло Колі ніхто не міг витягти з поля бою, а тому він був оголошений безвісти зниклим… Через деякий час тіло все ж таки винесли побратими…
Андрій Сребнюк, побратим:
-З першого дня ми з Колею Телюком були в складі 7 штурмової роти. Залишився він у нашій із хлопцями пам’яті як винятково хоробрий, сміливий та відважний, я – підкреслюю: саме відважний воїн.
Добре воював.
-Андію, будь ласка, роз’ясніть суть поняття «добре воював»… Що це означає?...
-А це означає, що військовозобов’язаний негайно реагує на поставлені бойові завдання, не намагається ухилятися чи затягувати час або щось придумувати, якби уникнути виконання…
З Миколою Телюком я здійснив багато бойових виходів і щоразу був задоволений, що йшов саме з ним. Я завжди відчував лікоть друга, на який я міг розраховувати та обпертися…
-А й таке буває?...
-На фронті, як і скрізь, різне буває…Де є люди, там завжди діяв, діє і буде діяти людський фактор.
Найважче для хлопців – витягувати «двохсотих». Багато хто не може пересилити себе і витягти, а Коля робив це відразу, ніколи не ухиляючись. Він безліч разів ходив на лінію зіткнення. Багато тіл побратимів він виніс.
Я глибоко переконаний, що таку доблесть і звитягу обов’язково потрібно відзначити. Якщо це не вийшло зробити, коли друг був живий, то хоча б вдалося зробити нині, посмертно, вшановуючи його світлу пам’ять…
-Пане Андрію, я вважаю, що це робити маємо всі ми спільними зусиллями: ви – військовослужбовці ЗСУ, і ми, мешканці Варвинщини.
Нині дружина Колі – Антоніна – організувала петицію до Президента України, щоб при наявності 25 тисяч підписів порушити питання про присвоєння Миколі Телюку Почесне звання «Герой України».
Дорогі друзі! Закликаю всіх вас підтримати петицію і вшанувати земляка!
Андрій Сребнюк продовжує:
-А коли виникла гостра необхідність витягти тіло Колі, хлопці не забули його жертовності, і висловили бажання прислужитися, хоч не живій людині, а її світлому образу. Тож, ризикуючи власним життя, через деякий час хлопці витягли тіло Колі. Ось чому Микола Телюк певний час перебував у розряді безвісти зниклих…
-Що найбільше Вам, Андрію, «врізалось» у свідомість зі спільного бойового життя?...
Я ніколи не забуду наступний епізод. Це було 15 січня 2023-го року під Донецьком. Був сильний бій… Наші стояли до останнього, але довелось відступати… Хлопці відійшли і винесли всіх «трьохсотих», а залишився лише вбитий командир, Коля з хлопцями забрали і його тіло…
Іван Підлубний, побратим Миколи Телюка:
-Я, напевне, повторюсь у власній характеристиці образу Миколи, але скажу те, що хоче сказати моя душа, що квапиться викрикнути моє серце… По-іншому я не можу й не хочу...
Коля був найбільш шанованою людиною за його дві найкращі риси, які рідко зустрічаються в людей.
По-перше, він у прямому розумінні цього слова заміняв тепловізор і всі разом узяті засоби нічного бачення. Вдень і вночі Коля однаково добре бачив. Зір у нього був пташиний і про це всі хлопці говорили. Бувало, побратими йшли вночі на завдання оснащені, а Коля – ні… Йому це було не потрібно. Тож, він іде й коментує ситуацію…Із-за цього Колю часто називали «орлом».
Нам усім здавалось, що природа, напевне, провела експеримент над нашим побратимом Миколою Телюком, випробувавши силу і природні можливості людини.
-По-друге, Коля серед усіх хлопців найбільше виніс із лінії розмежування «двохсотих» і «трьохсотих», сам ішовши на вірну смерть… Скільки точно забрав – ніхто не підраховував, але той факт, що Коля дістав багато тіл – підтвердять побратими.
-Як і коли ви стали однією групою, однією родиною?
-Ми були на ротації… Нас об’єднала війна в єдину родину, нас було четверо… Кожен довіряв своє життя один одному… В нас «залізно» діяв закон: «Один – за всіх і всі – за одного!»
-Якою найхарактернішою рисою володів Микола Телюк, що вирізняла його серед інших побратимів?...
-Безвідмовність… Коли звучав наказ: «На лінію вогню!... Забирати «трьохсотих» і «двохсотих»!»… - Коля ніколи не говорив: «Я не піду!» або «Я не можу!» Він, міцно стиснувши зуби, йшов виконувати поставлене завдання, а там: «Як Бог дасть, це – війна…» - повторював Коля.
-А невже можливо таке?... Невже можливо відмовитись від виконання поставленого завдання?...
-Нині ЗСУ – це не Радянська армія. У нас відсутня шалена муштра і безвідмовне виконання завдань. ЗСУ поповнюється добровольцями та контрактниками, а це – зовсім інша справа і до них застосовується інший підхід…
Коли оголошується завдання, то це робиться зазвичай на добровільній основі або призначаються відповідальні, але завдання має бути виконане…
Коля Телюк завжди йшов першим... Він був і назавжди залишиться героєм у серцях і душах своїх побратимів. Він – був і буде справжнім побратимом і не випадково це слово походить від слів «братство», «братерство», «брат».
Він – справжній герой і я також приєднуюсь до побажань земляків – підтримати петицію до Президента України.
Валентина Заярна, дружина покійного Анатолія Заярного, побратима Миколи Телюка:
-Мій чоловік Анатолій служив із Колею в одній роті, але перебували в різних відділеннях. Вони обоє були стрільцями.
Напевне, вам уже розповіли попередні співбесідники, що Коля ніколи й нікому на відмовляв у тому, щоб повернутися на лінію розмежування і забрати тіла загиблих героїв.
Зрозуміло, зробити це вдавалось не завжди. Інколи обставини були сильнішими за бажання людей, але не робити спроб неможливо. Ми – люди і ми завжди маємо пам’ятати, що своїх рідних ми чекаємо з фронту живими й здоровими, але не завжди так виходить…
Ось, наведу приклад, як Коля з хлопцями Дмитром, Іваном та командиром Іллею Власюком в три етапи забирали тіло мого чоловіка Анатолія Заярного з лінії розмежування.
А це було так. Бліндаж, у якому перебували захисники, засунуло землею від прямого потрапляння авіабомби і накрило всіх захисників, які там знаходились. Три дні тіла загиблих були прикидані, а обстріли місця зіткнення наростали в геометричній прогресії…
На четвертий день четверо найсміливіших патріотів, ризикуючи власним життям і здоров’ям, вирішили здійснити розкоп місця зникнення тіл. Знявши верхній ґрунт, тіла перенесли на більш безпечне місце, а через певний час, коли ситуація трішки стабілізувалась, хлопці забрали тіла загиблих і доправили рідним.
Отже, нині, дякуючи Колі, Дмитру, Івану та командиру Іллі Власюку я маю можливість поїхати на могилку до чоловіка, поставити квіти й поговорити з ним…Для дружин чи матерів цивілізоване поховання дорогих серцю людей має велике значення, адже це – пряме спілкування з рідними, які, захищаючи Україну, відійшли в інший світ…
З огляду на вищесказане, уклінно дякую хлопцям і схиляю голову перед світлою пам’яттю Колі Телюка за те, що вони здійснили подвиг, забравши тіло мого чоловіка.
Я підтримую петицію, ініційовану Антоніною Телюк, про збір підписів щодо порушення питання про присвоєння Миколі Телюку Почесного звання «Герой України».
Слава Миколі Телюку! Слава Україні!
***
-Цікаво, яким був Коля у дитинстві та юності?
Галина Іванівна Капко, педагог:
-Дев’ять класів Коля Телюк закінчив у Брагинцях, а в 10-му та 11-му - навчався в Озерянській ЗОШ. Коля пам’ятається мені як спокійний, урівноважений хлопчик, який непогано знав українську літературу і був активний на уроках.
Найбільше, що мені врізалось, це той факт, що Коля – шанував учителів. Це було видно, як кажуть, «неозброєним» оком… Крім того, він гарно ставився до однолітків. Взагалі клас, у якому навчався Коля, був досить дружний і згуртований.
Валентина Никифорівна Антоненко, педагог:
-Коля був дуже позитивний учень. У мене склалась думка, що хлопчик займався самовихованням. Всі кращі приклади людської діяльності він намагався втілювати в собі. Складалось враження, що він все позитивне експериментував власноруч.
Можливо це й дійсно так було, бо ставши дорослим і працюючи в компанії СТОВ «Дружба-Нова» («Кернел»), Коля брався за освоєння найновітнішої світової сільськогосподарської техніки і цей процес йому піддавався. Отже, юнацький експеримент був у силі…
***
Все своє свідоме життя Микола Володимирович Телюк пропрацював оператором сільськогосподарської техніки СТОВ «Дружба-Нова».
Ось, як про нього відгукуються співробітники товариства:
Олександр Шульженко, компанія «Кернел»:
-Близько два десятиліття Микола Володимирович присвятив себе сільськогосподарському виробництву. За цей час завоював у колег глибоку повагу, опанував найновітнішу світову сільськогосподарську техніку і став справжнім професіоналом своєї справи.
Я знав Колю як гарного сім’янина, зразкового батька, прекрасного чоловіка. Він був взірцем для наслідування.
Шкода, що війна забирає найкращих!
Слава ГЕРОЯМ, які віддали свої життя за УКРАЇНУ!
Олександр Степанович Александрів, відповідальний співробітник компанії «Кернел»:
-Якщо раніше людину, яка управляла трактором називали трактористом-машиністом, то нині, із використанням найновітнішої світової техніки, стали називати оператором. Це тому, що оператори, у своїй роботі використовують комп’ютерну техніку, задіюють програмне забезпечення для запровадження в життя і в практику сільськогосподарського виробництва точного посіву.
Наприклад, Микола Володимирович довгий час працював на найсучаснішому світовому тракторі «ДЖОНДІР-8335». Він повністю комп’ютеризований. Йому задається певна програма і сівалка точного посіву працює. Агрегат самостійно виконує все те, що вимагає найновітніша наукова думка і що вимагає програма…
За добу така техніка може обробити 300 га землі в автономному режимі, а крім того, може ще й моніторити власно виконану роботу.
Перш, ніж придбавати нову сільськогосподарську техніку компанія укладає угоду із зарубіжними виробниками на предмет навчання спеціалістів. Тож, придбавається нова імпортна техніка – і тут же приїздять на місця, в Україну, в село Озеряни, закордонні спеціалісти і навчають наших операторів.
Ось так не один рік здобував нові знання Микола Телюк, працюючи на найсучаснішій світовій сільськогосподарській техніці.
***
Вельмишановні читачі!
Ось і постав перед вами переконливий образ Героя, патріота, захисника Батьківщини, який захищав її незалежність і віддав своє молоде життя за суверенітет та недоторканність України, земляка-озерянчанина - Миколи Володимировича Телюка.
Тож, будемо завжди пам’ятати його людський подвиг в ім’я Незалежності України і підтримаємо петицію!
Слава Україні! Слава Герою!
