Журавська земля прийняла уродженця Грузії і захисника України… Роланд Хедерович Халоєв
Шановні читачі, розпочинаючи писати про наступного патріота, героя-захисника України, який віддав своє життя за незалежність, територіальну цілісність та недоторканність Української держави, я, зазвичай, прислухаюсь до своєї душі, до свого серця… Про кого мені душа «підказує» писати, про того й пишу…
Цього разу я відчула необхідність розпочати допис про невідому мені людину, 46-літнього інженерно-технічного працівника з Харкова, уродженця Тбілісі (Грузія), якого я ніколи не бачила й уявлення не маю, – Роланда Халоєва.
…З чого і як почати?...
Я зателефонувала до старости Журавського старостинського округу В’ячеслава Пилипченка. Він знайшов контакти дружини Роланда – Ірині Сергіївні Косенко і я зателефонувала…
Тож, моя розмова з дружиною:
-Пані Ірино, розкажіть, будь ласка, хто Ви, де живете і чим займаєтесь?...
-Мій дідусь по матері - Олександр Миколайович Хряпа. Люди старшого віку пам’ятають його як Журавського сільського голову, якого мешканці села двічі вибирали очільником, а ще раніше він понад двадцять років працював кореспондентом районної газети «Слово Варвинщини» (правда, вона тоді носила іншу назву).
Моя мама, Оксана Олександрівна Косенко, педагог Журавського ЗЗСО.
Я також продовжила мамину традицію. Закінчивши Ніжинський педагогічний університет ім. Миколи Гоголя, отримала кваліфікацію «Вчителя математики й фізики».
Спочатку працювала педагогом у м. Бровари, а згодом переїхала до Харкова, де й нині працюю в одному із Харківських ліцеїв. З огляду на нинішню ситуацію в місті, навчання там проходить дистанційно. Нині ми з донькою перебуваємо в Журавці, у батьків.
-Ірино Сергіївно, як і де Ви познайомились зі своїм чоловіком Роландом?
-2009-го року моєму братові зробили операцію, а через рік (2010-го) він був направлений в один із Одеських санаторіїв на реабілітацію. Я виявила бажання йому допомогти і поїхала з ним. А в цей час у цьому ж санаторії відпочивав Роланд… Тут ми й познайомились…. Потім почали підтримувати відносини, а 2011-го - одружилися.
І в цьому ж році у нас народилась донечка Діана-Аміна…
-Красиве ім’я. Чи подобається донечці?
-Діані нині тринадцять… Вона перебуває в перехідному віці й часто змінює власні судження…
По дорозі з лікарні ми з чоловіком назвали донечку Діана. Потім вияснилось, що свекор хоче, щоб онучку назвали Аміна. А дядько, почувши бурхливе обговорення, випалив: «Значить буде Діаміна». Тож донечку можна називати не лише двома, але й трьома іменами: Діана, Аміна та Діаміна…
-Ірино Сергіївно, чи не протестували батьки Роланда проти поховання їх сина в селі Журавка?... Чи не наполягали вони на похованні хоча б у Харкові, де певний час жив і працював Роланд?...
-По-перше, Роланд щорічно приїздив до моїх батьків. Він підтримував з ними нормальні родинні стосунки. Поховали його на цвинтарі в Журавці біля мого батька й бабусі, яка дуже любила Роланда. Тож, на кладовищі він перебуватиме не сам. Його будуть оберігати й охороняти мої рідні і йому не буде тут самотньо.
По-друге, нині на Харківщині ситуація дуже напружена і неможливо передбачити, що буде далі… Не дай, Боже, якоїсь нештатної ситуації, то потім і відвідати могилку не буде можливості… Порадившись і добре подумавши, вирішили поховати в Журавці…
-По-третє, батько Роланда – патріотично налаштована людина. Коли ми з ним почали радитись щодо місця поховання сина, то він однозначно висловився за поховання на Україні. Батько сказав: потрібно враховувати той факт, що мати Роланда є українкою, і що в його судинах тече напів грузинська і напів українська кров… Крім того, Роланд жив в Україні й воював за незалежність Української землі. Тож, як можна забирати тіло воїна з тієї землі, за яку захисник віддав життя?...
-Пані Ірино, розкажіть, будь ласка про Роланда?... Де він навчався? Яку здобув спеціальність? Де працював?
-Як я вже говорила, Роланд народився в Тбілісі (Грузія) і закінчив там середню школу.
Його мама - українка і до одруження проживала на Харківщині, а одружившись, переїхала до чоловіка в Грузію.
У 90-х роках ситуація в Грузії була економічно виснажливою і місцеві мешканці намагалися виїхати до ближнього прикордоння…
1994-го року Роланд закінчив 11 класів однієї із Тбіліських шкіл і поїхав шукати долю на Україну, в Харків, на батьківщину матері. Через рік хлопець закінчив ПТУ №5, отримавши спеціальність бухгалтера. Потім почалися пошуки себе… Певний час Роланд працював то там, то там…А невдовзі доля занесла його на Харківський дріжджовий завод. Там хлопець пильно приглядався до людей, а ті – до нього…
Напевне на цьому підприємстві Роланд уперше відчув важливість, потрібність і значимість роботи… Можливо саме тут він зрозумів, що саме це підприємство співзвучне зі станом його душі, з його запитами, уподобаннями… А з часом Роланд відчув, що він органічно «зрісся» з дріжджовим заводом, його трудовим колективом і що він тут «знайшов» себе… Роланд збагнув, що йому найкраще дається процес сепарації, і що саме він найкраще може проконтролювати даний процес і досягти бажаного результату.
Пройшов час… Роланд закінчив Харківський політехнічний інститут за спеціальністю: «Біотехнологія». Потім захистив магістерську дисертацію на тему: «Процес вирощування дріжджів…» і продовжував працювати біотехнологом-сепараторником на Харківському дріжджовому заводі, який виготовляв дріжджі для випічки хліба.
…З початком російсько-української війни особливо загострилась ситуація в Харкові, коли вороги почали інтенсивно обстрілювати місто, коли переважна більшість працівників Харківського дріжджового заводу евакуювалась і не було кому виготовляти дріжджі для випічки хліба у багатомільйонному місті.
Тоді Ролан взяв процес виготовлення дріжджів і випічки хліба винятково на себе. За це його дуже цінували та поважали очільники заводу й міста, висловлюючи йому щиру вдячність.
Довідавшись про церемонію похорону Роланда на Варвинщині, 7 травня поточного року, керівництво Харківського дріжджового заводу, представники компанії «БАЛЕКС» і Харківської поліцейської академії провели громадянську панахиду, на якій виступив священник ПЦУ та представник академії пан Бандурко з прощальними промовами.
***
Біографічна довідка
(1977-2024)
7 травня Варвинська громада попрощалась із загиблим героєм з Харківщини, захисником України – Роландом Хедеровичем Халоєвим.
Поховали героя в с. Журавка, на батьківщині дружини.
Роланд народився 16 вересня 1977 року в м. Тбілісі (Грузія). Там закінчив школу. Навчання продовжив у Харківському ПТУ №5, а з часом закінчив магістратуру Харківського політехнічного інституту за спеціальністю «Біотехнологія».
Довгий час працював біотехнологом-сепараторником на Харківському дріжджовому заводі.
У січні 2024-го Роланд був мобілізований до Збройних Сил України. Службу ніс у званні солдата на посаді старшого розвідника.
Трагічно загинув 2 травня 2024 року в бою під Харковом.
***
-Ірино Сергіївно, з огляду на те, що Роланд - мобілізований до Збройних Сил України, чи був він громадянином України?...
-Так, з 2014-го року.
-Коли Роланд був мобілізований до ЗСУ?
-Роланд жив в Україні, був невід’ємною частиною українського суспільства і вважав себе частиною народу, а тому він, як високо свідома людина, прекрасно розумів, що жити в суспільстві й бути вільним від суспільства неможливо.
Роланд – грузин за національністю і цим багато чого сказано. В ньому текла бурхлива грузинська кров… З перших хвилин російсько-української війни ми обоє розуміли, що раніше чи пізніше, а Роланд піде на захист України, в якій жив… З лютого 2022-го він почав говорити про візит до ТЦК, але я його постійно відмовляла…
Як я вже акцентувала, обстановка на заводі складалась таким чином, що майже всі працівники виїхали через безперервні обстріли. А харківчанам, які залишились у місті, перекрилась можливість придбати хліб, бо були відсутні дріжджі.
Тож Роланд взяв на себе «левову» частину цього громіздкого процесу і хліб у величезному місті випікався… У цьому була значна заслуга мого чоловіка… Це – багато людей бачили, знали й позитивно оцінювали…
Ситуація в Харкові з кожним місяцем погіршувалась і ми з донькою змушені були евакуюватись, а Роланд залишався на заводі і продовжував тримати на собі увесь виробничий процес випікання хліба у великому місті…
У січні 2024-го чоловік зателефонував мені й сказав: «Ірочко, я… піду… Більше відкладати не можна… Ситуація – критична…» І…7 січня 2024-го він пішов до Шевченківського ТЦК Харкова…
-Як склались подальші кроки Роланда на військовому поприщі?
- Спочатку його розприділили в піхоту, а потім зарахували в розвідку…
Роланд пройшов короткочасні курси формування розвідників у с. Попасна Дніпропетровської області, а по їх завершенню чоловіка перевели в населений пункт Лозова на Харківщині, а також кілька раз відправляли й на кордон під Білгородську область.
Як пізніше мені стало відомо, військові розвідники поділяються на бойові та ротні. Перші – це ті, в обов’язки яких входить виконати завдання і непомітно відступити, а в обов’язки ротних – виконати завдання й тримати позицію… Тож, така постановка питання значно важча й небезпечніша… Роланд був зарахований до когорти ротних… Становище Роланда та його побратимів було первинно… важчим…
…Настав квітень і травень 2024-го… Всі ми пам’ятаємо, що через ситуацію в західних союзників, Збройні Сили України перестали отримувати, або майже не отримували озброєння та боєприпаси… Це – жахливо відбилося на бойовій обстановці: бракувало людей, не вистачало боєприпасів та озброєння. Хлопців заводили на позиції не на 4-6 днів, а на всі – десять, а виводили для відпочинку на добу і – знову на нуль… Надходила команда: «Триматись!» - Але не було як триматись, не було й чим захищатись…
Після десяти днів перебування на позиції 1-го травня 2024-го хлопців вивели, а 2-го – знову завели, бо не було кому воювати… Ворожі обстріли стали шаленими: стріляли з усіх видів зброї, яку мали рашисти.
Наша розвідка в складі 8 осіб перебувала в траншеях, а зверху їх обстрілювали дрони та «поливали» дошкульним вогнем загони ворожих ДРГ.
У ході запеклого бою 2 травня 2024-го року під населеним пунктом Висока Яруга Харківського району Харківської області в результаті отриманої вибухової травми героїчно загинув Роланд Халоєв.
-Як далі розгорталась ситуація?
-Обстановка на полі бою стала критичною… Забрати тіла загиблих стало неможливо… Лише через деякий час військовослужбовці зовсім іншого підрозділу змогли пробратися і витягти двохсотих, за що ми, рідні загиблих захисників України, висловлюємо побратимам щиру вдячність за проявлену солідарність, братство та відвагу.
Втрата дорогої й рідної людини завжди вражаюча… Біль та образа залишаються на роки… Тобі здається, що горе зачепило своїм чорним крилом лише тебе, лише твою родину, лише твою зранену душу… І це триває… довго… Ти роками запитуєш невідомість, чому так трапилось і хто винний у цьому?... А відповідь – відсутня… І щоб, хоч якось заспокоїтись, люди умотивовують трагізм ситуації існуванням лінії долі, говорячи: «Така доля…»
Адже, одна справа, коли рідні бачать тіло дорогої людини не ушкодженим, а зовсім інша, – коли труна закрита і виникає безліч домислів, або рідні можуть виявити відсутність частин тіла дорогої людини…Буває й таке… Тож якою жахливою травмою обернеться це для рідних – важко уявити…
-Пані Ірино, про оптимістичніше… Якою людиною був Роланд? Чим захоплювався? Що любив?...
-Він був веселою, життєрадісною та оптимістично налаштованою людиною. Він ніколи не пасував перед труднощами. Він вірив лише в краще, завжди надіявся на краще і всіма своїми діями та помислами наближав найкращі життєві миттєвості …
Девізом життя Роланда були слова: «Ми живемо, бо рухаємося вперед!...» Цим девізом він послуговувався сам, наголошував мені та вчив нашу донечку… А й дійсно, ми живемо, бо рухаємось вперед, долаючи труднощі, непорозуміння, незгоди… За великим рахунком так живуть всі люди, так живе Всесвіт…
-А чим захоплювався Роланд?... – перепитала Ірина і тут же відповіла:
-Гарно грав у футбол і любив спостерігати за ходом футбольних матчів. Багато читав книг і любив це робити. Хочу внести ремарку: у школі та вузі Роланд навчався в основному російською і опанував її блискуче. Він писав безпомилково, хоча закінчував грузинську школу з вивченням російської.
… Про що це я?... А про те, що якби Роланд почав вивчати українську, то, можливо, й ця б мова далася чоловіку легко і він би оволодів нею бездоганно… Потрібно було б лише свого часу спробувати, адже Роланд був досить здібною людиною, все сприймав швидко і, як кажуть, «на льоту».
-І, насамкінець, як склались Ваші з Роландом сімейні стосунки?
-За тринадцять років подружнього життя я відчувала себе захищеною, як у Бога за пазухою…Я більше акцентувала свою увагу на фінансовому стані родини, а він – на домашніх справах…
Обох нас це влаштовувало… Я не дружила й нині не дружу з побутовою технікою і весь час була рада, що це робив мій чоловік… Я нині з острахом думаю, що буду робити, коли повернусь назад у Харків і мені доведеться елементарно ввімкнути пральну машину… Як це зробити. Я не уявляю… Ми з чоловіком придбали пилесмок із вологим прибиранням, а як і його запустити, я не знаю...
Для мене й доньки Роланд був найкращим чоловіком і найтурботливішим батьком.
Шкода, що війна забирає кращих із кращих…
Царство небесне, тобі, Роланде, і легкий спочинок. Нехай українська земля стелиться тобі легким пухом.
***
Шановні земляки, наша Варвинська земля прийняла в свої м’які обійми запального грузинського хлопця, - Роланда Халоєва, який спочатку воєнних дій прислугувався багатомільйонному Харкову, а пізніше – долучився до лав захисників України, яка стала йому рідною і яку він вирішив захищати до кінця…
Слава відважному захиснику Української землі - Роланду Халоєву!
Слава ЗСУ! Слава Україні!
