БАРТОШ КОСТЯНТИН МИКОЛАЙОВИЧ
«Чоловік був янгелом-охоронцем як для мене, так і для моїх чотирьох дітей…»
(Валентина Бартош)
Костянтин Миколайович Бартош
Біографічна довідка
(1970-2022)
Молодший сержант Костянтин Миколайович Бартош народився 25 вересня 1970 року в селі Радолівка на Запоріжжі. З 1977-го по 1985-й роки навчався в школі, а після її закінчення вступив до СПТУ №53 в с. Обіточне Запорізької області, де отримав робітничу спеціальність «Тракторист».
У 2014-му Костянтин переїхав до села Богдани Варвинської громади. У травні 2022-го добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Службу ніс у військовій частині А443… на посаді гранатометника і разом із побратимами самовіддано захищав Батьківщину, даючи гідну відсіч загарбникам.
24 грудня 2022-го року під час виконання бойового завдання в районі села Кліщіївка на Донеччині Костянтин Миколайович Бартош отримав поранення, яке виявилось несумісним із життям…
-Валентино Миколаївно, (звертаюсь я до дружини покійного Костянтина Бартоша – Валентини Бартош), яким життєвим кредо послуговувався у реальному житті Ваш чоловік?
-Костя завжди любив повторювати: «Все буде – добре!» Так він вітався, коли телефонував, так неодноразово проговорював під час розмови, так - прощався.… Він був великим оптимістом і завжди жартував, сміявся і так оптимістично завершував бесіду.
-Пані Валентино, мені відомо, що Костя одружився з Вами, тобто з жінкою, у якої було четверо дітей.
Це ж справжній чоловічий подвиг?...Не кожний чоловік таке може здійснити...
-Так, Костя дійсно одружився зі мною, а я мала і нині маю четверо дітей: Яну (1998р.н.), Лесю (1999 р.н.), Сніжану (2002 р.н.) і Ярослава (2010 р.н.).
-Де Ви познайомились і як одружились?
-Ми обоє працювали в Київській охоронній фірмі, там і познайомились. Потім повернулись у с. Богдани, у мій будиночок.
У Кості з дітьми відразу склались доброзичливі стосунки. Вони всі дуже зблизились, зріднились, розуміли один одного з пів слова.
З часом Костя став для родини всім: зразковим чоловіком, прекрасним батьком, кращого не знайти, та янгелом-охоронцем.
Я взагалі відвикла від становища одинокої жінки і за ці шість років щасливого подружнього життя побачила в Кості янгела-охоронця, адже він все купував, передбачав, робив, створював, по-справжньому любив моїх дітей і турбувався про них, як про рідних.
Після шести років цивільного шлюбу Костя запропонував зареєструвати шлюб і організувати невелике традиційне весілля.
Добре пам’ятаю: тоді мені було 40-к років, а Кості – 50. Коли танцювали перший весільний танок, він мені тихо прошепотів: «Валюшо, я – найщасливіший чоловік і батько… Я пишаюсь тим, що в мене така велика родина…»
Дуже приємно було таке чути. Я запам’ятала ці слова назавжди…
А коли розпочалась російсько-українська війна, Костя сказав мені: «Я піду, щоб мої діти і внуки не боялися жити на цій землі…»
А я у відповідь: «Куди ти підеш, Костю, адже тобі зробили три операції… Ти – не витримаєш…Твій шлунок не витримає…»
Не проходячи медогляду, Костя був зарахований до складу ЗСУ, а через тиждень його відправили на навчання до Київського військово-навчального центру, а далі – на Бахмут.
…Я – плакала, дуже переймалась… Мені здавалось, що відсутнє повітря, щоб жити й дихати, а донька Сніжана мені постійно повторювала: «Мамо, ти маєш бути до всього готова…» Я думала: «Нехай повернеться без рук чи без ніг, але - живий…» Я такого… не передбачала…
Але жахлива ситуація не оминула й нашу родину.
…24 грудня 2022-го року зателефонував Костя і, переговоривши з донькою, традиційно завершив: «Все буде Україна!»… Потім узяла слухавку я і сказала: «Костю, ні в мене, ні в дітей нема життя без тебе. Нам здається, що відсутнє повітря, нічим дихати, я місця собі не знаходжу…»
А він у відповідь: «Люба, зрозумій, я маю воювати за дітей, я маю воюватим за тебе…» - І, жартуючи, додав: «Сьогодні я вбив двох рашистів, завтра – ще двох… Тож їх стане на кілька десятків менше, адже я щодня буду вбивати по двоє-троє…»
Востаннє Костянтин Миколайович зателефонував зранку 24 грудня
2022-го року. Весело говорив про наближення Нового року і планував приїхати до дому.
Наостанок завершив: «Валюшо, бережи себе й дітей…З позиції вийду - наберу…» А о 15.30 дружина побратима зателефонувала доньці Сніжані й сповістила, що не стало батька…
Я довго не могла повірити в реальність… У мене втратився сенс життя… Кілька років ми були разом і за цей час зріднились, діяли як одне ціле…
-Як це трапилось, Валентино Миколаївно?
-Ви, напевне, чули, що жахливі бої довго тривали біля населеного пункту Кліщіївка. Тут 24 грудня 2022-го року в ході бою Костя був тяжко поранений осколком у груди. Лікаря на передовій не було. Миттєво винести з поля бою пораненого Костянтина також не було ніякої можливості. Він прожив близько пів години, а коли побратими все ж таки витягли тіло з поля бою, то його рана виявилася не сумісна з життям.
А тепер я чесно Вам говорю: «Сенсу далі жити я не бачу… Діти є, але вони роз’їхались і живуть власним життям у населених пунктах: Полтава, Варва, Миколаїв та Світличне, а я не відчуваю життя… Із втратою чоловіка моє життя зупинилось…»
-Валентино Миколаївно, як Ви хочете увіковічити пам’ять свого прославленого чоловіка – Костянтина Миколайовича Бартоша?
-Я вирішила встановити у моєму рідному селі Богдани на стіні Будинку культури банер із фотографією Кості і два прапори.
Хочу, щоб люди бачили банер, звертали увагу на нього і пишалися земляком, який віддав своє життя за рідну українську землю, за Незалежність і територіальнеу цілісність України.
Слава Україні! Слава Костянтину Бартошу! Героям
