«Мій дід і прадід воювали, і я піду…» Сергій Григорович В’юницький
Сергій Григорович В’юницький народився 9 лютого 1970 року в смт Варва на Чернігівщині. Як і всі діти відвідував дитсадок, успішно закінчив Варвинську середню школу, після завершення якої отримав спеціальність тракториста в Дігтярівському СПТУ.
Відслужив строкову військову службу і розпочав трудову діяльність у нафтовицьких підприємствах Варвинщини. Певний час їздив на роботу в країни Східної Європи.
З початком російсько-української війни, 13 травня 2022-го, Сергій Григорович був мобілізований до Збройних Сил України. До речі, коли він ішов до ТЦК, то дружині нічого не сказав, а коли повернувся з Центру для збору до відправлення, то переконливо сповістив: «Мій дід і прадід воювали, і я піду…» При цьому відмовився навіть пройти військово-лікарську комісію, сказавши: «Я – здоровий!...»
Спочатку служив у військовій частині Чернігова, а потім представники Центру комплектування направили Сергія до Першої танкової бригади, розквартированої на території смт Гончарівське, що за Черніговом. Тут він отримав військову спеціальність «Танкіст».
Після проходження навчання Сергій Григорович був «перекинутий» на Східний напрямок бойових дій.
По дорозі на фронт він із командиром на декілька годин заїхав до дому, побачитись із дружиною.
Військова частина, в якій служив Сергій, була розташована в с. Комар Покровського району Донецької області. Тут він прослужив майже два роки (з 13 червня 2023-го по 7 квітня 2024-го). Вночі із 6-го на 7-ме квітня 2024-го відбувся ворожий приліт дронів, першою хвилею яких посікло Сергію ноги, проте він встиг попередити побратимів: «Хлопці, я – двохсотий!...Прощавайте…» Наступний приліт дронів позбавив життя героя. Це трапилось вночі 7 квітня 2024-го року біля населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області.
-Які захоплення мав Сергій Григорович у реальному житті? – запитую я дружину Сергія – Людмилу Миколаївну.
-Як і переважна більшість чоловіків захоплювався рибалкою. Любив посидіти з вудкою на природі…
А крім того, мав два специфічні захоплення: велике задоволення отримував від обробітку землі та розведення домашньої птиці.
-Багато у Вас було землі?
-Нормально. Город налічував п’ятнадцять соток. Сергій самостійно його обробляв, розповідаючи при цьому якісь цікаві історії або прогнозуючи перспективу збирання врожаю.
А щодо розведення курей, гусей, качок, то Сергій увесь час змінював породи домашньої птиці або проводив експерименти, спаровуючи різні види…
Цим він був дуже захоплений і дуже любив домашніх птахів…
-Людмило Миколаївно, які обставини посприяли тому, що Сергій Григорович уподобав такі специфічні захоплення? – запитую дружину.
-Упродовж дитинства і юності Сергій жив у с. Григорівщина серед живописної природи. Постійно ходив у ліс, знав усі види грибів, лісових ягод і знав місця їх розведення, а щовесни «точив» березовий сік і забезпечував ним усіх родичів і друзів…
-До речі, хто був найкращим другом Сергія Григоровича?
-Іван Олександрович Пінчук. Практично вони були нерозлучні, на стільки, на скільки це можливо між дорослими людьми.
Друзі разом хотіли поспілкуватися на природі, разом планували ловити рибу, разом - збирати гриби, ягоди, першоцвіти…
-Пані Людмило, цікаво, що із продуктів Сергій Григорович просив вислати йому або що Ви висилали?...
-Хліба просив прилуцького, який звик їсти, і сала з пророслю. Весною обов’язково висилала пляшку березового соку…
А коли Сергія не стало і побратими посилкою вислали його речі, то серед інших лежали кілька псалм і молитовників…
Я переконана, що хлопці в тій жахливій ситуації моляться і десь взяли релігійні книги.
Я впевнена, що молитви їм допомагають…’’
Тож, як бачите, на дивлячись на війну й нелегкі умови життя, не перевелись іще на українській землі справжні патріоти, які свідомо йдуть захищати рідну землю, серед яких і Сергій Григорович В’юницький.
Слава Героям! Слава Сергію! Слава Україні!
