Артист від Бога і майстер «золоті» руки Микола Володимирович Бакун
Біографічна довідка
(1977-2023)
Микола Володимирович Бакун народився 22 травня 1977 року в селі Кухарка Варвинського району Чернігівської області. Закінчив Кухарську загальноосвітню школу. 1995-го року продовжив навчання в Ладанському СПТУ №8 за спеціальністю столяр-слюсар.
1995-1996-го років проходив строкову військову службу в Збройних Силах України. Після служби певний час працював на різних підприємствах. 1-го вересня 2021-го влаштувався слюсарем третього розряду з експлуатації та ремонту підземних газопроводів Варвинської дільниці АТ «Чернігівгаз».
28 липня 2022-го був мобілізований до військової частини А 261… Виконував обов’язки військового медика, службу проходив у званні старший матрос.
З 13-го червня 2023-го Микола Володимирович вважався безвісти зниклим. 22 січня 2024-го тіло було ідентифіковане. Загинув біля населеного пункту Сторожеве Донецької області.
Похований Микола Володимирович 28 січня 2024-го року на кладовищі селища Варва Варвинської територіальної громади.
***
Людмила Петрівна Косенко, дружина Миколи Володимировича:
-Пані Людмило, знаю, що у вас обох це були повторні шлюби і Ви при одруженні мали трьох дітей… Як ви познайомились із Миколою Володимировичем?... Як Коля не побояся одружитись?... Це – справді чоловічий вчинок. Напевне потрібно було палко кохати жінку, щоб одружитися при таких обставинах?...
-Певне, так… А познайомились … телефоном…
-Як?..
-Чисто випадково. Напевне, нас звела Доля, бо, помилившись номером, Коля зателефонував мені… Потім ми почали спілкуватися. В ході третьої телефонної розмови в мене виникло відчуття, що ми вже давно знайомі…Відбулось іще кілька телефонних дзвінків, а потім я сказала: «Переходь до мене…, але в мене – три причепи…» - і… розсміялась. Коля того ж дня й перейшов…Так пройшло тринадцять років…
-Як ви прожили ці роки?...
- Було різне, як і в усіх родинах. Але в цілому – непогано. Спочатку жили в гуртожитку по вулиці Зарічна. Потім у нас народилась четверта дитина і гуртожиток став затісним. Терміново потрібно було вирішувати питання житла… Ми продали паї та придбали будинок по вул.900-річчя Варви.
-Які стосунки склалися у Колі з Вашими трьома старшими дітьми?...
- Гарні. Коля вмів дружити з усіма: дорослими й дітьми.
А на Великдень, 21 квітня 2023-го, ми офіційно одружились…Коли родина отримала повідомлення про загибель чоловіка, всі діти дуже переживали й плакали. Вони дійсно втратили рідну людину…
-Які захоплення мав Микола Володимирович?
-З огляду на те, що Коля був столяром, він постійно займався улюбленою справою - столярував: то собі щось робив, то людям…Взагалі не вмів сидіти без роботи. А на релігійні свята займався «святковою» роботою і я завжди гримала на нього й просила «не туманити людей»…
Коля захоплювався рибалкою. Часто їздив ловити рибу в Мостище. Систематично здійснював різноманітні зварювальні роботи. Ось бачите, в дворі Коля зробив арку під виноград. Красиво…
Філігранно вистругував дерев’яні конструкції та скульптурки…Вмів смачно готувати… і робив це із великим задоволенням…
Чоловік був справжнім хазяїном. Він бачив усе, що потрібно було зробити, йому підказувати не було необхідності. Він був свого роду маленьким Кулібіним. Не будучи водієм, власноруч, із підручного матеріалу, склав трактор.
-Як?! – із подивом запитала…
-Просто так: взяв і склав. .. Ми трактором перевозили з городу картоплю та буряки. Іздили ним і в Кухарку, до батьків… Правда, одного разу…перевернулись…
-Як це трапилось?...
-Дуже просто. Коля їздив без прав, а тому навиків їзди на тракторі не мав. Наїхав на горбик і повільно перехилився на бік…Але все обійшлось…
-Чи часто чоловік Вам дарував подарунки?...
-Зрізані квіти я не люблю, а тому Коля дарував квіти, які ми висаджували у дворі. Крім того, я дуже люблю шоколад і він часто купував…
-Як мені відомо, Коля був в АТО…
-Так. 2015-го року він був мобілізований в зону АТО. Воював - рік. Але дуже образливо, що перебуваючи в АТО і беручи участь в російсько-українській війні, віддавши життя за Україну, Колі і нині не надано статусу «учасника бойових дій»…
-Можливо з часом цей статус буде присвоєно. Можливо потрібно написати клопотання до Міністерства оборони України?...Може це прикре непорозуміння?...Якщо Ви не заперечуєте, то Вам допоможуть написати клопотання юристи селищної ради…
-Я подумаю над цим…
-Як Ви довідались про трагічну ситуацію, яка трапилась у Вашій родині?
-За словами чоловіка, на фронті часто бувало, що смерть ходила слідки за хлопцями. Він розповів, як під Каховкою вони змушені були ночувати під відкритим небом. Але наче щось підказало хлопцям пересунутись в улоговину. Коля розповідав: «Ми залізли в спальники і заснули, а вночі прилетів «подарунок» і вразив те місце, де ми збиралися залишитись на ніч… Нам повезло… Хлопців із головою засипало землею, вони були контужені, але залишились живими»…
13-го червня 2023-го до мене зателефонували працівники ТЦК і сповістили, що Коля пропав безвісти… З часом двічі було зроблено ідентифікацію тіла і лише 22-го січня 2024-го остаточно визнано факт смерті…
Потім я сповістила батькам Колі… Це було жахливо…
Ольга Миколаївна Бакун, мама Колі:
Розмова з мамою Колі проходила не просто. Мама, розповідаючи, плакала, пригадувала найрізноманітніші епізоди із життя. І впродовж усієї розмови вона говорила про Колю в теперішньому часі, а це вказує на те, що Ольга Миколаївна не прийняла факту відсутності сина. Для неї – він живий, вона очікує його, адже мама каже: «Труна була закрита. я не бачила сина, а тому й повірити у його смерть не можу… Для мене він – живий…»
***
-Ольго Миколаївно, що найяскравіше запам’яталося Вам із дитинства Колі? Яким він був? Чим захоплювався? Що любив?
А вас, вельмишановні читачі, хочу попросити співставити, чи відповідає знак зодіаку, тому справжньому образу Колі Бакуна, який був у реальному житті?...
Народився Коля 22 травня 1977 року, в рік Змії, знак зодіаку – Близнюки.
Люди, народжені в рік Змії, характеризуються цілеспрямованістю, вони є сильними натурами, привабливі, мають особливий магнетизм і вплив на інших, легко вирішують усі важливі проблеми.
За знаком зодіаку, народжені 22 травня, - Близнюки. Вони характеризуються величезною енергією, направленою на втілення в життя корисної справи. Близнюки прагнуть якнайповніше втілити у творінні свої таланти та здібності.
***
-Сільське життя, - продовжує мама, - завжди було нелегким. 1975-го ми з чоловіком переїхали з Прилуччини в село Кухарку. Там у 70-і роки активно розвивалось життя в радгоспі «Мирний», який спеціалізувався на розведенні тваринництва й рослинництва. Там були робочі місця, будувалися квартири, а тому люди переїздили. Із нашого села в Кухарку переїхало аж чотири родини.
Я почала працювати дояркою, а чоловік – доглядав за скотом. 22 травня 1977-го тут, у Кухарці, народився Коля. Моя робота вимагала швидкого повернення, а тому в дев’ять місяців я оформила сина в ясла. Там він навчився всьому, в тому числі - й ходити…
Робота вимагала щоденної присутності працівників, адже худобу потрібно годувати щодня. На вихідні садок не працював і я брала сина з собою на ферму.
-Тож, ось де Коля навчився хазяйнувати? Іншими словами: працелюбство ввібрав із молоком матері…
-Виходить, так. Від народження він був господарем. А ще - й на всі руки майтер…
-Ольго Миколаївно, про це – трішечки пізніше…
- Добре… Бувало, дою корів, а Коля під стінкою в доїльній залі на стільчику сидить, із часом - куняти починає, а потім, дивись, заснув і впав на підлогу…То я бігом соломки підстелю, куфайку прокину і Колю перенесу…
-А яким запам’яталось шкільне життя сина?...
-Коля був бідовий хлопчик, непосидючий, навчався посередньо, але дуже дружив із фізкультурою та безмежно любив брати участь у художній самодіяльності. Особливо захоплено відвідував шкільний театральний гурток, а коли трішки підріс, бігав на заняття театрального гуртка у сільський Будинок культури.
До дому повертався вечором, але страшенно задоволений і весь час розповідав як розучували п’єси… А ставили їх – безліч…
Син мав багато друзів, всім приходив на допомогу, ніколи й нікого не залишав у біді… Це скаже кожна людина нашого села. Найкращими й нащирішими друзями дитинства були: Володя Білоус, Роман Лисенко, Валера і Женя Гутаки, Володя Кучеренко та інші.
В силу різних життєвих обставин доля назавжди розлучила друзів. Але ми з батьком щиро вдячні Володі Кучеренку, який нам нині допомагає, як рідний син, і завжди приказує: «Я це роблю в честь Колі, адже він був «золотою» людиною, прекрасним товаришем, другом…»
Колі приємно було комусь щось допомогти…»
По завершенню школи Коля запропонував нам, батькам, варіант продовження навчання: «Мамо й тату, - каже, - я люблю гайки крутить і майструвати… А тому я хочу продовжити навчання в Ладанському СПТУ і прагну стати дипломованим столяром і слюсарем». – Тож, ми з батьком і погодились. А ще більше раділи, коли Коля приносив на показ вироби. Вони дійсно були відмінної якості. Викладачі не нахвалювалися роботами сина. А нам із батьком було дуже приємно…
Згодом Коля був мобілізований для проходження термінової військової служби. В листах я часто запитувала, як служиться, чи не доймає «дідівщина», чи дуже важко?… У відповідь він завжди писав єдине: «Мамо й тату, у мена все добре. Служба проходить нормально. Фізкультуру і працю я завжди любив, а тому мені не важко».
Потім з 2015-го по 2016-й роки Коля був у АТО, але, перебуваючи там, ні на що не скаржився. А коли був мобілізований на фронт у ході повномасштабної війни Росії проти України, також телефонував: «У мене все нормально…» А коли не стало Колі батько признався, що коли зовсім юним син проходив термінову військову службу, він сказав йому: «Синку, запам’ятай, ти народився чоловіком. Твій обов’язок захищати Вітчизну, а не боятися труднощів. Всі чоловіки служать і я служив в армії. Це – почесно, хоча й важко, але ти – чоловік».
Коля раз і назавжди запам’ятав батькову науку. Тож ніколи й ні при яких обставинах не скаржився…
-Як далі склались життєві дороги сина?
-Після повернення з армії продовжив працювати, але це вже були 90-і роки… Почався розпад Союзу. Наш радгосп розпався також… Коля почав працювати на різних роботах: і у Варві, і в Києві, і в Гадячі, скрізь, де була змога, але жодного дня не сидів без роботи.
Взагалі-то Коля все вмів робити. Нині мені дуже боляче, адже на що не подивлюся – все зроблено руками сина…А в Кухарці немає такого двора, щоб Коля щось комусь не допоміг: одним – візок, другим – просапник, третім - обгортачку, іншим – бурякорізку…
Коля був на «ти» з деревом. Він вправно і якісно робив дерев’яні вироби для парків, скверів, приватних садків тощо. А крім того, син робив дерев’яні ікони, які залишились у будинках людей, як спогад про мого сина. Хочу сказати, що Коля створював багато виробів, які нині знаходяться в родинах сельчан і які нагадують мешканцям про обдарування сина... Люди дивляться на них, беруть у руки і… добрим словом згадують Колю.
А ще… Син зробив трактор…
-Як?...
-Дійсно, як?... Адже він не був інженером і навіть не був водієм. Він не мав прав ні на водіння автомобіля, ні - трактора. Склав трактор через Інтернет: дивився і складав…
-І як ви його використовували?...
- З города возили картоплю та буряки. Ним Коля приїздив у Кухарку, щоб допомогти нам із батьком.
Взагалі-то Коля вправно виконував зварювальні роботи, віртуозно володів, так званою, «болгаркою», бензопилою та мотокосою і вмів їх відремонтувати…
-Шановна Ольго Миколаївно, як повторно одружився Коля?... І не просто одружився, а одружився на пані, яка мала троє діток. Для чоловіка – це справжній подвиг. Розумію, що це - важко і морально, і фінансово…
-Перший шлюб у Колі не склався. Певний час він був не одружений. А потім, якось, він говорить мені: «Мамо, я зустрів жінку… Наступних вихідних ми приїдемо до вас…Правда, в неї є діти…»
Я дуже зраділа: нарешті син буде не сам. А те, що є діти – нічого: «І в мене був вітчим і успішно виросла…» - подумала я…
Тож наступних вихідних приїхав Коля, Люда і її троє маленьких діток: Назарчику – два рочки, Даші – чотири, Вові – вісім. А через деякий час у них народилась ще й спільна дитинка – Настуня, якій нині чотирнадцять. Діток ми з батьком прийняли, як рідних. А коли народилась Настуся, то взагалі не ділили: купували всім схожі подарунки і вважали, що всі дітки однаково рідні.
-Знаю, що Коля був і в АТО. Як це було?
-З 2015-го по 2016-й роки Коля був у АТО. А в цей час радгосп «Мирний» уже взагалі розпався. Тож рештки майна, яке залишилось, на загальних зборах мешканців села було вирішено продати і кошти поріно розділити між двома хлопцями, які служили в АТО, і двома дітьми-інвалідами. Тож Колі було надано одну тисячу гри. Станом на 2016-й рік це було нормально. За ці кошти Коля купив нову військову форму.
Пригадую, з АТО син писав: «Все - добре… Ми – прорвемось!...»
У нас із батьком Коля був один-єдиний син. А тому нині я не вірю, що його немає. Я постійно думаю про нього, виглядаю його, бо всі ми – осиротіли…
Під час похорону багато мешканців села приїздили у Варву, щоб провести мого сина в останню дорогу.
Дорогі односельці, я щиро вдячна всім вам. Я дякую вам за підтримку, співчуття, розуміння. Нехай вам Бог дає здоров’я на довгі роки.
Особлива вдячність Наді Терно та Ользі Миклолаївні Дробилко за щиру підтримку.
Насамкінець хочу сказати: син ще в юному віці служив на Донеччині і Донецька земля забрала його 2023-го…
Олександр Первун, Прилуцького управління експлуатації газового господарства (УЕГГ): начальник Варвинської дільниці:
-1-го вересня 2021-го року Микола Володимирович Бакун був зарахований слюсарем 3-го розряду з експлуатації та ремонту підземних газопроводів.
За час роботи на підприємстві він зарекомендував себе висококваліфікованим, працелюбним, відповідальним та вимогливим до себе працівником.
Мав високий авторитет і повагу серед колег. Володів професійними знаннями, вміннями, навичками і вдало застосовував їх на практиці.
Успішно виконував поставлені завдання. В ході роботи проявляв ініціативу та винахідливість. На належному рівні здійснював роботи, пов’язані з технічним обслуговуванням газопроводів. Успішно робив ремонт газового обладнання, забезпечуючи безпечне газопостачання споживачам.
За час роботи не мав порушень у виконанні посадових обов’язків і не було порушень трудової дисципліни.
Відповідальний, компетентний, ініціативний, швидко адаптовувався до нових обставин, вдало працював у кризових ситуаціях, завжди йшов на зустріч колегам у виконанні виробничих питань.
28 липня 2022-го року був мобілізований 3-м відділом Прилуцького РТЦК та СП.
Юрій Салієнко, колега:
-Працювали ми з Миколою Володимировичем не довго, понад рік, але й за цей короткий проміжок часу дуже здружилися. Коля був такою людиною, що не дружити з ним не можна було. Він завджи - веселий, життєрадісний, усміхнений... Ніхто й ніколи не бачив його в зажурі чи розгніваним… Як відомо, люди мають нервову систему й психіку, але Коля, напевне, не прсто вмів керувати собою й своїми емоціями, він, напевне, вмів управляти й добре контролювати власні емоції… Швидше всього - Коля був просто дуже добродушною людиною. Про таких, зазвичай, говорять: «Він не вмів сердитися…»
Практично не було такого колеги, якому б Коля не допоміг...
-Юро, а в чому проявлялась допомога колегам?...
-Свого часу Коля закінчив Ладанське СПТУ і отримав спеціальність столяра-слюсаря. Він дійсно був гарним столяром і будь-які дерев’яні вироби міг вправно зробити. Напарники завжди просили Колю зварити маркер на город або змайструвати шафу для зберігання ремонтних ключів, а ще він умів із звичайнісінького дерев’яного стовбура зробити філігранну казкову скульптурку, яка б прикрашала приватний садок чи полісадник…
Коля був хазяйновитий чоловік. Йому не потрібно було «нарізати» завдання, він сам усе бачив і все робив без буль-якого нагадування. Двічі казати йому не потрібно було. Він з пів слова все розумів і все знав.
Словом, унікальною людиною був Микола Володимиррович.
Олена Передерій, колега:
-… Тож, - думаю…, - була людина і нема… Ось лише після загибелі Колі ми всі, працівники газового, реально зрозуміли ціну життя і смерті… Ми – зрозуміли, що означає втратити колегу…
Після загибелі Колі я часто дивлюсь на його світлину…На кожній фотографії він – щиро усміхнений, очі випромінюють радість і безмежне добро, а душа – на опашки… Точно таким він і був…
Часто ми з Колею здійснювали обхід газопроводів та обхід газових мереж в оселях мешканців. І завжди бувало, що господарі просили щось зробити: одні - подивитися газову плиту, другі – котел, треті – форсунки… Я не пам’ятаю, щоб Коля комусь відмовив чи не допоміг… і ніколи не надіявся на винагороду. Дадуть люди - добре, а не дадуть – також добре… Коля ніколи не надіявся, а тому й розчарування ніколи не було…
Якщо інколи і в ночі доводилось виїздити на виклики, то він це робив без особливих нарікань, просто: брав і їхав…
Його діяльністю було задоволене керівництво підрозділу та майстер…
Словом, Микола Володимирович Бакун був світлою, навіть більше – сонячною людиною. Таких людей мало… Для нашого підрозділу він був, наче сонечко після дощової хмари: блиснуло й … зайшло… Дуже шкода…
Колю, царство тобі небесне і легкий спочинок! Нехай земля тобі буде пухом, а Георгій Побідоносець - захисником душі твоєї!...
Тетяна Супрун, подруга дитинства:
-Зі слів батьків мені стало відомо, що нас із Колею раніше за всіх відправили до дитсадка. Нам було всього лише по дев’ять місяців. Напевне через це ми й дружили з Колею упродовж усього життя. Не було такого року, щоб ми не привітали один одного із днем народження чи якимось визначним святом.
У шкільні роки Коля дуже любив грати в футбол. Він весь час був воротарем. А взимку любив кататися на ковзанці, яку він швидко вмів зробити.
Особливо запам’яталось, як у кінці 9-го класу, перед випуском, ми ходили класом у яр, який у народі називали «За стовпи», щоб відпочити, помилуватись природою та нарвати пролісків…
Коля був моїм незабутнім другом… З ним ми товаришували упродовж усього життя…
Колю, я пам’ятаю про тебе! Ти назавжди залишився найкращим другом!...
Ольга Миколаївна Дробилко, педагог:
-Хоч пройшло вже багато років, проте дуже добре пам’ятаю Колю Бакуна. Він був такий хлопчик, якого забути неможливо: добрий, ввічливий, працелюбний, харизматичний, мав великий акторський хист і неперевершене бажання грати на сцені. Це в нього дуже гарно виходило і вчителі із величезним задоволенням просили Колю зіграти казкових героїв на Новорічні та інші свята чи в ході концертної програми.
Коля з радістю відвідував театральний гурток сільського Будинку культури. Тодішня директорка Будинку культури Любов Василівна Портяна постійно підтримувала й розвивала творчий талант хлопця.
Мама Колі – Ольга Миколаївна – працювала дояркою і часто брала сина з собою на роботу. Таким чином він з дитинства був привчений до праці. Працелюбність стала характерною рисою життєдіяльності Колі.
За словами його дружини, Микола Володимирович ніколи не сидів без діла. Навіть у релігійні свята він виконував таку роботу, яку сам називав - святкова. Тобто сидіти, склавши руки, нічого не роблячи, Коля не вмів і не хотів. Це для нього було обтяжливо.
-Ольго Миколаївно, кількома словами окресліть образ Колі Бакуна. Яким він був і яким Вам запам’ятався?...
-Усміхнений, сонячний, оптимістичний…По-іншому охарактеризувати неможливо…
Любов Василівна Портяна, завідувачка Кухарським сільським Будинком культури в 90-і – поч. 2000-х років:
-Про Колю Бакуна розповім із великим задоволенням, адже він дружив із моїм сином Женею, а пізніше - із зятем Володею. З дитинства це була одна компанія.
У 90-і - поч. 2000-х років були відмінними від сьогодення… Тоді у сільських будинках культури «кипіла» робота. Не було такого вечора, щоб не працював Будинок культури і бібліотека. Робота розпочиналась об 11-й чи 12-й дня і завершувалась о 21-й - 22-й вечора…А по-іншому й бути не могло…
Щовечора у Будинок культури сходилася велика кількість людей і їх потрібно було якимось чином розважати. Тож не тільки ми в Кухарці, а й в інших Будинках культури всіх районів області проводили концерти, ставили вистави, організовували танці… І люди із величезним задоволенням виступали й відвідували виступи…
Найбільше ставили три вистави: «За двома зайцями», «Дай серцю волю - заведе в неволю» та «Кров людська – не водиця».
Коля на сцені був із 7-го класу. Можна сказати, що він виріс на сцені. Багато-багато років Кухарський будинок культури уособлював його образ. Без Колі свято було - не свято…
Природа щедро наділила хлопця артистичним талантом гумористичного спрямування. Він завжди грав головні ролі і обов’язково з гумором та жартами… Зал сміявся так, що часто доводилось «на біс» повторювати сценки по кілька разів…Глядачі аплодували, вставали і не заспокоювались до того часу, аж поки артисти не повторювали певний фрагмент…
…Пригадую, як ми з концертами та виставами їздили в Брагинці, Сіряківщину, Луценки та Бербениці… Пригадую свято Івана Купала, яке ми поєднали із проведенням районного семінару творчих працівників. Коля грав Водяного. Він виплив на човні разом із русалками…
…Пам’ятаю постановку вистави «Дай серцю волю – заведе в неволю». Коля грав головну жартівливо-гумористичну роль хазяїна…Тож, пригадую, як Коля (хазяїн) ловив на сцені маленького чорненького чортика… Це потрібно було бачити!... Крім того Коля вправно володів чоловічим тенором, прекрасно співав у сільському хорі та вправно розповідав гуморески Глазового…
Дуже шкода, що після вступу в доросле життя його талант не був використаний… Але, як мені відомо, він проявив себе в іншому… Він став на всі руки майстром, про яких говорять: майстер «золоті» руки.
Дорогий Колю! Любий хлопчику!
Я часто згадую тебе, адже ти дружив із моїми дітьми і був екстраординарною фігурою в аматорсько-творчому житті Кухарки 90-х… Кожна родина в Кухарці пам’ятає тебе…Згадує твою яскраву акторську гру, пам’ятає твій спів…
Царство небесне тобі і легкий спочинок!
Україна і Варвинщина не забудуть своїх патріотів! Ти будеш завжди жити в серцях і душах земляків!
Вельмишановне товариство!
Ось я і завершую розповідь про славного сина України, патріота, людину, яка все вміла зробити і все робила, за що його й назвали «майстер золоті руки». Взагалі-то це був простий сільський чоловік - Микола Бакун, але в ньому поєднувалося прекрасне, добре, вічне…
Кожен мешканець села Кухарка, взявши в руки річ, виготовлену Колею Бакуном, обов’язково пригадає його і побажає йому царства небесного…
У житті інколи буває, що живе звичайна людина, а в ній криється могутній дух: артист від Бога і майстер «золоті» руки…
Дорогий Миколо Володимировичу, царство небесне тобі і легкий спочинок.
Земля Варвинщини буде вічно вдячна тобі за подвиг. Ми пам’ятаємо тебе!
