Він міг знайти спільну мову, як зі старим, так із малим… Олександр Григорович Потій
Розповідь веде мама Саші, Людмила Миколаївна Дудіна:
-Саша народився 12 червня 1987 р. у Варві. Закінчив 11-ть класів Варвинської загальноосвітньої школи. У 18 років відслужив строкову військову службу в містах Рокитне та Біла Церква.
Після звільнення чотири роки працював на кабельному під безпосереднім керівництвом Олександра Олексійовича Каленіченка.
Роботу свою любив і старанно виконував, а пан Олександр оцінював старанність хлопця і періодично відзначав його.
Молоду людину завжди манило велике місто і Саша вирішив усе залишити й поїхати на роботу в столицю України. Там він влаштувався в охоронну фірму і працював два роки.
З великим захопленням Саша сповіщав мамі: «Київ вивчив як свої п’ять пальців…Знаю всі вулиці й провулки…Знаю розміщення музеїв та визначних місць столиці…» А я пишалась ним і думала: «Хоч і не хоче Саша далі вчитись, проте пішов на свій хліб…Твердо стоїть на ногах…Хотів жити й працювати в Києві, тож працює…»
2014-го, як грім серед ясного неба, віроломно розпочалося АТО. 24 квітня 2015-го Саша добровільно пішов до районного військового комісаріату. За документами працівники комісаріату оформили його вияв доброї волі як мобілізацію… Таке траплялося під час АТО й нині, в ході російсько-української війни.
Перший місяць Саша з хлопцями проходив бойовий вишкіл.
-Що говорив, важко було? – запитую.
-Нелегко… У липні 2015-го Сашка «перекинули» в Гінічеськ, на АЗС «Київська Русь». Тут йому можна сказати поталанило…Він певний час служив діловодом на автозаправці.
З огляду на те, що Гінічеськ розташований на південному напрямку, а тут уже «закрутились» події, то, напевне, всі стратегічно важливі об’єкти охоронялись, у тому числі й АЗС…
Від військового керівництва старшим на заправці був …Васильович. По-іншому його Саша й не називав…Єдине – дуже хвалив і завжди називав «другим» батьком…
Хлопцям, розквартированим на АЗС, було сказано, що їх у найближчий час відправлять в АТО… А поки що вони будуть продовжувати заправляти військову техніку, яка відправляється в АТО.
… Але лихо не довго чекало свого жахливого часу… 24 липні 2015-го року о 12.15 ми з Сашою переговорили і він сказав: «Я, мам, передихну годинку і знову на службу…» А вже о 12.45 трапилось непоправне… Чоловік у стані алкогольного сп’яніння під’їхав на АЗС і «всадив» чергу в усіх, хто там перебував…
Саші дістались два постріли: один - у голову, а другий - у плече… Смерть настала… миттєво…
Як виявилось, стрілець був, не хто інший, як свій же військовослужбовець, зі своєї ж військової частини, але який перебував у стані афекту…Ну що тут скажеш?...
Ось так буває в реальному житті: інколи людині начебто таланить… Вона служить чи працює там, де інші лише можуть мріяти, а в окремі моменти до людини доля повертається спиною… Трапляється таке, що і в жахливому сні не передбачиш…На те воно й … життя…
***
Ось так трапилось і з Олександром Потієм. Було все, начебто добре: нескладна служба на АЗС і, здавалось, ніщо не передбачало лихого…А трагедія трапилась…
Тож, казала й буду казати: якби не ця клата війна, скільки б хлопців були живими…
***
-Які захоплення мав Саша в житті?...
-Як і переважна більшість хлопців, Саша захоплювався технікою: машини, мотоцикли, мопеди…Добре розумівся в телефонах, комп’ютерах і ноутбуках…Не тільки вмів користуватися, але й ремонтувати…
Хотів побувати на морі…І коли він був направлений у Гінічеськ, то я зраділа: на кінець-то син побачить море…А воно он як вийшло…
Саша був дуже молодий, встиг прожити лише 28 років… Не був одружений…
-Як друзі?... Чи підтримують з Вами, пані Людмило, стосунки?
-Так. Цьогоріч виповнюється вже дев’ять років, як не стало Саші. Перші три роки Сашині друзі дуже підтримували мене: приходили до дому, ходили й на могилку…Зараз уже трішки рідше…
Але всерівно приходять. Прийду до Саші на могилку, а там: шоколадка лежить, іншим разом – сто грам стоїть чи пачка цигарок лежить…
-Яким був Саша?
-Він був дуже акуратний, любив чистоту й порядок, мав дуже багато друзів, любив спілкуватися…
За словами нашої бабусі, Сашик умів знаходити спільну мову з кожним: зі старим, і з малим…
-Які нагороди мав Саша?
-17 лютого 2016-го року мені було вручено Сашину відзнаку Президента України Петра Порошенка «За участь в АТО» та Почесну грамоту. Вручення відбулось в приміщенні Варвинського ТЦК в урочистій обстановці.
-Як Ви довідались про трагедію?...
-Мені сповістили працівники ТЦК…
-Людмило Миколаївно, яка подальша доля того хлопця, що стріляв на АЗС?
-Відбувся суд…Я довго думала, як мені вчинити: звинувачувати його чи пробачити…Довго-довго думала, ледь не здуріла від жахливих думок…Проте після довгих і гірких міркувань прийшла до висновку: Сашу вже не підняти…Може сину найменовано короткий вік?… А як я буду себе почувати, коли дадуть п’яному дураку… довічне ув’язнення?... (він усе ж таки… людина…)
…Суд є суд, нехай він і вирішує,… а Бог - розсудить…
Тож, на суді, я його… пробачила…
На похорон приїздив і Сашин улюблений …Васильович, який сказав: «За два місяці спільного перебування ми дуже зріднились… Саша став мені, як син…»
-Пані Людмило, як Ви вшановуєте пам’ять сина?
-Майже щодня ходжу на могилку і приношу квіти… У його кімнаті залишила синові речі, як символ про нього… В літній кухні, де була майстерня Саші, так вона й залишилась, а в шафі знаходиться полка з його одягом…Я періодично дістаю його, перу й приговорюю: «Синочку, приходь до мене в гості…»
Олександр Олексійович Каленіченко, працівник кабельного телебачення у Варвинській громаді:
-Саша мав високу виконавську дисципліну. На нього можна було покластись. Раз доручив йому якусь справу, то я був упевнений в тому, що обов’язково буде виконано.
Перевіряти його не було необхідності… Він працював на довірі…
Словом, Саша був людиною слова і людиною справи… Побільше б таких людей було серед нас…
Надія Василівна Кушвид, класний керівник Олександра Потія:
-Пройшло вже багато часу, як Саша перебував у стінах школи… Так, я була в цих учнів класним керівником.
Діти бувають різними: деяких учнів педагоги пам’ятають і через десятки років, а буває й таке, що проходить кілька років і вже начебто нічого згадати й нічого сказати про колишнього учня…
Про Сашу цього не скажеш…
По-перше, що привертало увагу, - відмінний зовнішній вигляд… Саша був дуже акуратний, любив чистоту. Він завжди носив начищене взуття й світлу випрасувану сорочку. Був акуратно підстрижений.
По-друге, є люди, у яких «сім п’ятниць на тиждень»: то в них не вийшло одне, то – інше…І на все знаходиться причина…
У Саші – все по-іншому: якщо він сказав, то це – закон. Він обов’язково дотримає слова…
Ось цими рисами запам’ятався Саша Потій усім педагогам і через багато-багато років після школи…
Олександр Середа, колега Саші по кабельному:
-Саша – мій однокласник. Дуже позитивна людина, компанійський, умів знаходити спільну мову з кожним…Веселий, життєрадісний, з ним було не скучно…Він щось придумував, щось цікаве розповідав…
Зовні Сашко був симпатичний. Він - єдиний син у матері…Я часто ходив до них у гості і вони радо приймали мене.
-Які захоплення мав Сашко?
-Захоплювався музикою. Здавалось, що Саша жив своїм, віддаленим життям, але ніколи не скучав і не байдикував…
Незадовго до катастрофи він прислав мені фото зі служби. Це, напевне, було останнє фото Сашка: він сидів на коні на фоні моря в Гінічеську…
-Сашо, розкажи, будь ласка, про спільну роботу на кабельному?...
-Чотири роки ми разом із другом працювали на кабельному…
Робили все: підключали мешканцям багатоповерхівок і приватного сектору кабельне та інтернет, здійснювали обслуговування й ремонт мереж.
Він був гарним колегою і дуже відповідальним працівником. У житті й роботі Сашко завжди керувався принципом: «За язик тебе ніхто не тягне, а якщо пообіцяв, - потрібно виконувати…»
Всі цінують людей із високою відповідальністю. Ось саме такою людиною і був Олександр Потій.
***
Людмила Миколаївна Дудіна, мама Саші:
-Я уклінно хочу подякувати всім, хто підтримав мене й допоміг мені в тяжку годину: представникам ТЦК, Варвинської селищної ради, друзям Саші та його знайомим, колегам по роботі та по службі, сусідам, усім-усім добрим людям, які підтримали й допомогли.
Живіть довго й прекрасно на радість собі, своїм родинам та Україні!
Слава Україні! Слава Героям, які віддали свої життя за Україну!...
