Найкращий у світі батько… Ігор Михайлович Козленко
Біографічна довідка
Народився Ігор Михайлович Козленко 11 лютого 1970 р. у Варві, в родині Козленків. Як і всі діти, він відвідував дитячий садок та закінчив Варвинську загальноосвітню школу, по завершенню якої продовжив навчання в Прилуцькому гідромеліоративному технікумі.
Термінову службу проходив на території Німеччини. Потім розпочав трудову діяльність слюсарем Гнідинцівського газопереробного заводу.
З часом Ігор закінчив Дніпропетровський інститут нафти й газу та продовжував трудову діяльність оператором Парку готової продукції Гнідинцівського ГПЗ.
2014-го Ігор Михайлович мобілізований в АТО. Брав участь у боях під м. Ізюм (Харківський напрямок). Через деякий час був поранений і відправлений на лікування до шпиталю м. Вишгород під Києвом.
31 жовтня 2014-го, о 18 годині, Ігор вийшов на вулицю і був збитий автомобілем на пішохідному переході. В результаті дорожньо-транспортної пригоди Ігор Михайлович Козленко отримав травми, не сумісні з життям…
Спогади рідних, близьких та знайомих про Ігоря Козленка…
Світлана Козленкко, дружина Ігоря:
-У шлюбі ми прожили двадцять років, які пройшли як один день. Особливо Ігор любив діток і я була впевнена, що він - найкращий у світі батько…
Коли діти були маленькими, чоловік постійно гуляв із ними, возив їх у ліс і на річку, намагався все їм купувати…Словом, любив дітей…
Увесь цей час я дуже шкодую, що Ігоря немає поруч зі мною…
Ярина Семенченко, сестра Ігоря:
-Про брата можна говорити лише гарне…Він був пракрасною людиною... В нього не було ворогів і навіть людей, які могли б подумати про нього щось недобре. Ігор був, як кажуть, «душа-людина»: добродушний, урівноважений, веселий, оптиміст, чесний і справедливий… Дуже любив дітей і завжди з великим задоволенням ними займався…
Колеги та знайомі Ігоря в будь-який момент стовідсотково могли покластись на нього… Вони були впевнені: раз Ігор скаже, значить обов’язково зробить…Ніхто й ніколи не сумнівався в його діях…
-Чим захоплювався Ігор?
-У дитинстві та юності захоплювався боротьбою…А коли став дорослим, то з’явились інші обов’язки: велику увагу приділяв дітям, родині…
Любив ходити на рибалку, а також займався ремонтом автомобілів…Дуже любив тварин… Правду ж люди кажуть: погана людина тварин не любитиме…
Олександр Карпенко, троюрідний брат Ігоря:
-Ігор залишився в моїй пам’яті добрим, чуйним, турботливим. Він мав величезну кількість друзів і знайомих…
До речі, хочу сказати, що Ігор один із небагатьох людей, хто неодноразово говорив: «Я б не проти і в Афган піти…» Йому весь час хотілося подвигу, героїзму…У його душі й серці надовго залишився юнацький максималізм…
Словом, Ігор був дуже доброю людиною, він випромінював життя й людяність…
Проходячи строкову військову службу в Німеччині, Ігор отримав військову спеціальність танкіста. А коли 2014-го його мобілізували в АТО, він пройшов місячне навчання в методичному центрі…
Родичі Ігоря були вихідцями із х. Боханівка, а прізвище його бабусі по материній лінії – Бохан…
Олег Каша, директор Качанівського ГПЗ, дитячий друг Ігоря:
-У дитинстві ми з Ігорем дуже дружили, адже жили в одному будинку і в одному під’їзді…Правильно буде сказати: жили разом і росли разом…Різниця у віці в нас була три роки. Тож, коли були меншими, то це – відчувалось, а коли підросли, то ситуація змінилась і ми гарно дружили…
Якщо охарактеризувати Ігоря лаконічно, то: гідна людина і гарний сім’янин…Він був гідний скрізь: і на роботі, і в колі друзів, і в родинному колі…
А після певної павзи Олег Анатолійович, усміхаючись, сказав: «Я б точно пішов з Ігорем у розвідку…»
Батьками Ігор був привчений до праці, любив працювати і з великим задоволенням це робив.
Перейшовши в старші класи, намагався щоліта працювати в КСП, щоб бути самостійним, щоб мати власні кишенькові гроші…
Жив на позитиві… Мав багато друзів…Не вагаючись допомагав усім, хто цього потребував…
Веселий, оптимістично налаштований.
-Пане Олеже, якщо кількома словами охарактеризувати Ігоря, то як би Ви висловились?...
-Найвлучніше: Ігор був людиною життя, світлою й безпроблемною…
***
Такі красиві слова можна сказати лише про справді благородну особистість, людину, яка всього себе віддавала людям, якій не важко було йти на зустріч іншим, не важко допомагати тим, хто потребував…Здавалось, коли Ігор допомагав людям, то він отримував масу задоволення… Але в житті буває й зворотний процес: якщо людина допоможе іншим, у той же час вона потенційно може дратуватися, бо витратила особистий час чи, можливо, певні кошти зайво використала…
Ігор був зовсім іншим. Він спокійно, зі щирою усмішкою та добротою в голосі допомагав людям, коли вони цього потребували.
… Пройшов час…Вже десять років, як немає серед нас Ігоря Козленка, але люди, колеги, друзі, знайомі пам’ятають його і будуть ще довго пам’ятати…Адже гарні справи та гарні люди – не забуваються…
Дорогий Ігоре, твій світлий образ ще довго буде жити в серцях і душах вдячних мешканців громади.
Слава ЗСУ! Слава Україні!
