«Нас це – не вб’є!» - любив повторювати Сергій… Сергій Володимирович Литвин
Біографічна довідка
Батько Сергія, Володимир Васильович Литвин, розповідає:
-Народився Серьожа 23 лютого 1978 р. у Варві на Чернігівщині. 1993-го успішно закінчив Варвинську загальноосвітню школу і продовжив навчання в Прилуцькому педагогічному училищі. Після цього рік працював у педучилищі ім. Івана Франка.
1997-го поступив до Львівської політехніки («Хімічна технологія нафти й газу»). 2002-го року успішно закінчив вуз. Потім поступив на економічний факультет політехнічного університету, здобувши другу вищу освіту та пройшовши військову кафедру.
По завершенню університету Сергій два роки працював на Дрогобицькому нафтопереробному заводі.
2004-го переїхав до Варви і влаштувався майстром із ремонту технологічного обладнання.
15 січня 2022-го син уклав контракт на проходження військової служби в теробороні м. Прилуки (військова частина А 733…).
Син ніколи не скаржився на здоров’я, але 10 липня 2022-го стало роковим: у ході спільної з побратимом поїздки в місто, біля мікрорайону «БАМ», о 16.48, в неділю, Сергієві стало погано. Він схилив голову на кермо, друг побіг до магазину, щоб купити воду, а повернувшись, констатував, що Сергій уже не дихав…
Анатомічний розтин встановив, що Серьожа помер від серцевої надостатності. Хоча син ніколи не звертався до лікарів, ніколи не лікувався і взагалі ніхто ніколи не міг передбачити подібного.
Залишились сиротами двоє дітей: донька Ніка й син Владислав.
-Володимире Васильовичу, які захоплення мав син?
-Захоплювався рибалкою… Любив допомагати нам із матір’ю по господарству… Значний відрізок часу приділяв дітям…Його син, а мій онук, навчається нині в 2-у класі. Тож йому потрібно приділяти багато батькової уваги…
Ірина Чаленко, землячка, колега по службі в територіальній обороні
-Так, із Сергієм Володимировичем Литвином ми певний час служили разом у Прилуцькій військовій частині територіальної оборони. Ми обоє були з Варви й обоє їздили в Прилуки, у військову частину, а тому ми домовлялись: хто, коли та чиїм авто будемо їхати…
-Яким Вам, Ірино Іванівно, запам’ятався Сергій?...
-Він був веселий, життєрадісний, любив спілкуватися, вмів жартувати
та комунікувати з багатьма людьми. Відданий друг, який дуже цінував дружбу. Траплялося, що серйозні питання, які інколи не вдавалось «розрулювати», Серьожа вмів перевести на жарт і ситуація поволі нормалізовувалась.
Словом, світла людина, справедлива та відповідальна.
Цей факт не лише я пригадую, але й усі, хто спілкувався з Сергієм. Зазвичай він любив повторювати: «Нас це – не вб’є!»… Але, виявляється, ситуація буває сильнішою від людини. Ніхто й ніколи не думав про те, що в Серьожі трапиться серцевий напад і що так трагічно все завершиться…
Важко усвідомити, що немає більше Сергія Володимировича, адже він був такий молодий…
Серьожо, царство небесне! Земля тобі пухом! Спи спокійно, ми пам’ятаємо тебе!
Олександр Бутенко, військовослужбовець військової частини Прилуцької територіальної оборони
-З Сергієм ми служили в Прилуцькій теробороні, а перед цим деякий час працювали на Гнідинцівському ГПЗ. Правда, завод – дуже великий, дільниць багато, а тому люди не можуть дуже добре знати один одного.
Перебуваючи в теробороні, Сергій мав звання старшого лейтенанта. У військовій частині він опікувався питаннями логістики, тобто постачання частини тероборони продуктами харчування.
Якщо в цілому відповісти на питання: «Яким був Сергій?», то я тільки й можу сказати: «Гарний!...» Дуже людяний, толерантний, дипломатичний, уважний, подільчивий… Словом, гарна людина… Шкода, що такі люди йдуть від нас несподівано…Їм би ще жити й жити і творити добро людям…
Валерій Чалено, заступник очільника Прилуцького РТЦК:
-У моїй пам’яті Сергій залишився як відмінний виконавець, а на військовій службі кращої риси не потрібно й мати…Підопічні мають чітко виконувати розпорядження керівництва. Сергій був саме такою людиною…
Якщо окремі військовозобов’язані не мають подібних рис, то їм в армії доводиться «переламувати» себе… У Сергія це було природно.
Ми служили в різних підрозділах, але, спостерігаючи за Сергієм, кидалось в очі, що він був умілим господарником. У військовій частині все намагався робити, як дома…З усього було видно, що дома він умів та любив господарювати і все робив до ладу…
***
Дорогі друзі!
Коли розпочалась російсько-українська війна, то Прилуцька РДА та військова адміністрація попросили всіх очільників громад снабжати продуктами харчування хлопців військової частини тероборони. Варвинська селищна рада мала привозити продукти харчування щоп’ятниці.
Тож, упродовж тижня ми просили мешканців громади звозити продукти харчування, а щоп’ятниці зранку, завантаживши авто, їхали у військову частину і там розвантажувалися. Возили все, що люди передавали… По дорозі завжди заїжджали в Журавську школу й там довантажувалися… Педагоги готували все, що могли: вони в ТОВ «Журавка» брали м’ясо і переробляли його на тушонку… Хлопці дуже любили м’ясні страви…
Тож, я бачила Сергія щоп’ятниці. Коли приїздив автомобіль із Варви, Сергій виходив з їдальні, завжди показував, куди вивантажувати продукти харчування.
Напевне йому хотілося побачитись і поспілкуватись із земляками, бо він спочатку показував, куди вивантажувати продукти, а далі підходив до мене й ми довго говорили про різне: події на фронті, новини Варви та Прилук тощо.
З огляду на ситуацію, що склалась на перший період російсько-української війни, продукти харчування ми возили приблизно до року і щоразу ми зустрічались та говорили з Сергієм…
Гарною людиною, дбайливим батьком, комунікабельним колегою був наш земляк – Сергій Володимирович Литвин.
Серьожо! Царство тобі небесне!...
Слава Україні!
