Дивовижні захоплення сільського електрика… Григорій Григорович Єрмощенко
Біографічна довідка (1976-2024)
Розповідь веде дружина пана Григорія – Наталія Миколаївна:
-Наталіє Миколаївно, якою людиною був Ваш чоловік, Григорій Григорович?
Якими найхарактернішими рисами був наділений він від природи?...
-Мій чоловік прожив недовге життя…Всього лише 49 років… Він мав багато найрізноманітніших планів і сподівався багато що зробити й утілити в життя… Він був дуже творчою, оригінальною й неповторною людиною…
В розмові завжди знаходив влучне слівце…Любив та вмів жартувати…
І це не тому, що він - мій чоловік, і не тому, що про людей, які відійшли у вічність, прийнято говорити лише гарно…Він дійсно був унікальним і це підтвердять мешканці села…
-Так, дійсно, я вже встигла поспілкуватися з багатьма односельцями і всі вони в унісон про це говорили. Зазвичай про таких людей кажуть: ЛЮДИНА з великої літери.
-В основному Гриша був безкомпромісний, але не до категоричності. Діяв згідно обставин, що вимальовувались…Мав власну точку зору і намагався її відстоювати…
Ми з чоловіком прагнули жити в дружбі й злагоді…Спірні питання прагнули вирішувати шляхом компромісу…Я була більш емоційною, а він – урівноваженіший. Зазвичай чоловік проявляв життєву мудрість…Можливо це із-за того, що був на дев’ять років старший … і мудріший…
Мої батьки дуже любили Гришу і він їх навзаєм…
Взагалі-то Гриша був веселою і життєрадісною людиною. Рано втративши своїх батьків, він тягнувся до моїх. Тож, батьки також відповідали взаємністю, розуміючи душевний стан Григорія…
-Познайомте, пані Наталю, читачів із біографією Григорія Григоровича.
-Народився Гриша 20 жовтня 1975 року, а завершилось його земне життя 14 березня 2024-го. Гриша побачив світ у простій сільській родині. Мати працювала дояркою в місцевому колгоспі, а батько – слюсарем на ГПЗ. Батько помер, коли синові виповнилось лише 12-ть.
Мати Тетяна Трохимівна сама виховувала трьох дітей: двох старших доньок, що на той час уже навчались, і меншого сина, який залишився вдома помічником матері…Тоді родина тримала корову, а їй потрібно було накосити трави, заготовити на зиму сіна, посадити й виростити коренеплоди тощо. Словом, робота вдома знаходилась…
Дитинство Гриші пройшло в Гнідинцях. Все – як в усіх дітей: садочок, школа, а після її завершення (1993) Гриша продовжив навчання в Ладанському ПТУ, отримавши спеціальність електрика.
16 листопада 1993-го Григорія забрали до Збройних Сил. Проходив строкову військову службу в лавах військово-морського флоту до листопада 1995-го року. В армії Григорій отримав військову спеціальність - оператор зенітних ракет ближньої цілі плавскладу навідних кораблів. З огляду на це, побратими багато часу проводили в морі, тренуючись…У Гриші все добре виходило, а тому керівництво умовляло його підписати контракт на подальшу службу.
Гриша може б і залишився на понадстрокову військову службу, але думка про те, що вдома - одна мама, що їй потрібна допомога, що він є опорою для неї, покликала його в село, допомагати матері…
Повернувшись у Гнідинці, Гриша влаштувався учнем електромонтера з ремонту й обслуговування електричного обладнання в агропідприємстві «Гнідинці-Агро». Потім відбулась реорганізація товариства, яке було перетворено в ЗАТ «Прогрес», де Гриша працював електриком ІІІ розряду.
Робота з електрикою вимагає уважності, знань, систематичного підвищення кваліфікації, а тому Григорій постійно відвідував семінари, курси та складав іспити. У Товариствах з 1996-го по 2024-й роки проходила реорганізація, змінювались назви підприємств, але суть залишалась попередньою, тобто упродовж усіх цих років Гриша залишався працювати на одному місці.
Село є село…І жити тут потрібно дружно, під девізом: «Один - за всіх і всі – за одного», бо інакше не буде діла, адже в селах один одного знають…Така філософія сільського життя…З огляду на це, Гришу односельці часто просили щось відремонтувати і в ФАПі, і в школі чи дитсадочку, і в Будинку культури…
А скільки людей запрошували до власних осель подивитись на проводку, що іскрить, чи глянути на розетку, яка «блимає»…
Інколи, бувало, Гриша вдома щось робить, а тут, як тут - односелець: «Гриша, будь ласка, пішли подивишся електроосвітлення…Будь ласка…» - і чоловік іде, а я – серджусь…Він мені у відповідь: «Людина ж просить… Потрібно допомогти…»
-Наталіє Миколаївно, як Ви познайомились із Григорієм Григоровичем?...
-2001-го року в селі Кухарка. Я там жила і вечором на дискотеку в Будинок культури ходила. Почали зустрічатись, а в серпні 2005-го – одружилися і я переїхала до чоловіка в с. Гнідинці. Тож, певний час ми жили з Гришиною мамою. Тоді я навчалась і працювала.
Потім народились діти: син Максим та донька Вікторія. Вікторія була менша, дуже схожа на батька, а тому стала його улюбленицею…. Гриша завжди називав доньку: «Моя квіточка!...»
-Кажуть Григорій Григорович володів унікальним почуттям любові до дітей, як до своїх, так і до чужих…
-Гриша був прекрасним батьком. Він часто й довго гуляв із дітьми, бував із ними на природі. Чоловік володів тонким почуттям любові до всіх дітей…А діти, відчуваючи таке, постійно тяглися до нього.
Це не тільки я розповім, а й кожний мешканець с. Гнідинці підтвердить достовірність моїх слів…Тільки-но на вулицях села з’являвся Гриша, так усі діти, які перебували неподалік, бігли до нього з криками: «Дядью Гришо!...»
І, дивись, за секунду: один уже на колінах сидів, інший – на спину залазив, третій – приміряв капелюха…А Гриша борюшкався з ними, «ковікав» їх та носив «сала»…
Я дивилася на все це й думала: «Можливо, й рідні батьки так не гралися зі своїми дітьми, як Гриша з чужими…» А люди, дивлячись на все це, із заздрістю говорили: «Ну й щаслива ти, Наталіє Миколаївно, що в тебе такий чоловік…»
Коли я почала працювати в школі, то якраз втілювався проєкт «Нова українська школа», Гриша дуже допомагав мені: вішав експонати, прибивав полички тощо.
-Наталіє Миколаївно, я чула про оригінальні захоплення Вашого чоловіка… Коли він почав вишивати?... Як це трапилось?...
-Це проявилось 2014-го року, коли розпочались революційні події в Україні. Першими були вибиті бісером картини «Господь-Вседержитель» та ікона Казанської Божої Матері…Коли чоловік сів вишивати останню, то, пам’ятаю, сказав: «Коли я вишию цю картину, ми звільнимо Крим…»
Багато картин Гриша вишив, серед інших і образ Миколая-чудотворця. А ще він вишивав троянди і природу…Після Гриші залишилось багато заготовок для вишивання бісером.
Думаю, можливо, або родина буде продовжувати втілювати в життя батькову ідею, або комусь передамо, щоб хтось продовжував задумане…
А значно пізніше чоловік захопився виготовленням ікон на дереві. Це була оригінальна техніка …Так він виготовив ікону «Господь-Вседержитель»…
А коли Гриша приїхав у відпустку, то купив заготовки і сказав мені: «Я з собою візьму на службу і хочу там створити ікону…» Чи вийшло в нього, хтозна…Він хотів комусь подарувати, а кому – я й не запитала…
-Шановна пані Наталіє! Як Ви думаєте, що чи хто спонукав чи спонукали Григорія до творчості? Хто навчив його створювати картини бісером?
-Я давно намагалась знайти відповідь на це питання і на повному серйозі прийшла до висновку: це зробив Всевишній. Ніхто Гришу не вчив. Він навіть не бачив, як це робиться…Чоловік сказав мені: «Наталочко, поїду в Прилуки, куплю заготовки і буду вишивати бісером…» Приходжу до висновку: вищі сили надоумили й допомогли Гриші, адже він робив благородну справу. Мабуть його творчість благословенна Богом, адже ніхто із рідних чи родичів подібним не захоплювався. Генетично дане захоплення не могло передатися.
-Пані Наталіє, чоловік Ваш був творчою та різноплановою особистістю, мав багато захоплень і серед інших – вишивання та вишивання бісером.
Як вишивав?... Це була спонтанна робота чи спланована?...
-Спланована. Гриша кожного вечора говорив: «Сьогодні вишию таку-то частину, а завтра – іншу…» Складалося враження, що в 2014-му до чоловіка прийшла муза від вищих сил...Покрутилась, покрутилась і в силу різних обставин зникла…Після 2014-го Гриша рідко коли займався творчістю, а більше був зайнятий звичайнісінькою роботою…
-Наталіє Миколаївно, які ще були захоплення у Вашого чоловіка?
-Він мав безліч захолень: любив подорожувати, виїздити на природу, любив море, висаджував квіти й дерева, колекціонував монети, стародавні речі, годинники, старі нагороди, любив збирати марки, мав багато власноруч вишитих українських рушників, які вважав символом української нації, основою основ українського народу. Крім того, Гриша прекрасно готував український борщ…
-Он як?... Чи можете Ви розповісти детальніше?
-Так, безперечно… Гриша колекціонував монети: старі й сучасні, а також ювілейні, особливо присвячені ЗСУ.
Збирав старі нагороди у пам’ять про свого прадідуся, який мав Георгіївський хрест кінця 19 століття.
Колекціонував марки: старі й нові. Наклеював їх в альбоми і показував гостям, розповідаючи їх історію. Було видно, що Гриша інформував гостей з великою гордістю та великим захопленням, завжди підкреслюючи: «Це я хочу на пам’ять дітям залишити».
Рушники були різні: вишиті гладдю й хрестиком, і зберігались за часом виготовлення.
Серед годинників були різні: настінні й ті, що ставились на підлогу, ручні й ті, що вішались на стінку чи ставились на стіл.
Гриша їх реставровував і всі вони йшли, гучно цокаючи… Пам’ятаю, тоді в будинку клацали безліч найрізноманітніших годинників.
А щодо борщу, то, ще перебуваючи вдома, чоловік готував смачний український борщ, який із великим апетитом їла вся родина, а він приговорював: «Смачного!... Їжте на здоров’я, адже не даремно український борщ входить до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО…Таке потрібно заслужити…»
А коли перебував на службі, то я часто в розмові з ним запитувала: «Чим займаєшся?». - А він відповідав: «Варю борщ», - «Чому саме ти, адже є й молодші?...», - «Кажуть, дуже смачний готую…» - Ну що тут скажеш?...
А ось іще один приклад. Якось телефонує чоловік і говорить: «Ти, знаєш, люба, тут, у селі, де ми розквартировані, живе родина, глава сім’ї якої служить на лінії розмежування. Тож я вирішив їм допомогти, подумавши: «Може й моїй родині хтось допоможе…» - У мене аж сльози навернулись на очі…
-Односельці кажуть, що Гриша дуже любив тварин…
-Так, дійсно він дуже любив тварин. Навіть перебуваючи на охороні рубежів України, він приручив покинуту двірняжку, яку назвав Куля. А коли Гриша приїздив у відпустку, телефонуючи до нього, хлопці говорили: «Повертайся швидше, а то Куля скучає…»
Він дуже протестував проти утримування собак на ланцюжку. Чоловік вважав, що кожна жива істота має вільно утримуватись…
Взагалі-то всілякої стародавньої утварі в нашій оселі було дуже багато і якось чоловік пожартував: «Пора б нам власний музей відкрити…»
-Наталіє Миколаївно, скільки років Ви прожили з чоловіком у шлюбі?
-21 рік…Прямо скажу: мені з чоловіком і з батьком наших дітей поталанило.
Любов до дітей і вміння з ними знаходити спільну мову передалося чоловікові від його дідуся Трофима.
-Пані Наталіє, як пішов чоловік до Збройних Сил України?
-Якщо чесно, то я не дуже хотіла, щоб чоловік ішов до ЗСУ. Хто від цього буде в захопленні?... Але Гриша сказав традиційно, так, як усі патріотично налаштовані українці кажуть: «Піду захищати…А хто, якщо не я?...» - ось і вся розмова...
-Як Ваша родина зустріла війну?
-У 2022-у Гриша вступив до тероборони. Цього часу до нас приїхали родичі із Соледару і ми перний час жили всі разом у нашому будинку. Зрозуміло, що це - проблематично, коли багато людей в оселі…Але ми стійко переживали дану ситуацію.
21 квітня 2023-го Гриша був призваний Прилуцьким РТЦК. Спочатку чоловіка з іншими побратимами відправили на навчання, після закінчення якого його військову частину перекинуто на захист Сумського напрямку державного кордону. А через деякий час переправили охороняти державний кордон із Білорусією.
Григорій мав військову спеціальність: навідник, отримав звання - сержант.
-Як і коли трапилась трагедія?...
-Це – неповторна втрата, як для родини, так і для села взагалі…Такого безвідмовного електрика важко знайти..
Представники РТЦК сповістили, що це трапилось 14 березня 2024-го у Чернігівській міській лікарні №2…
За словами побратимів, Гриша тільки-но заступив на бойове чергування. На посту йому стало зле і втратив свідомість… Його помістили в лікарню, там він і помер…
Павло Іванович Сліпченко, очільник ТОВ «Прогрес»:
-Григорій довгий час працював електриком у ТОВ «Прогрес». Він – корінний гнідинчанин. Батьки Гриші також працювали у сільськогосподарському виробництві.
Після закінчення Гнідинцівської середньої школи Гриша отримав кваліфікацію електрика в Ладанському ПТУ і все життя працював електриком. Він був гарним електриком сільськогосподарського виробництва, дуже любив свою роботу і дорожив нею.
Допомагав мешканцям села, адже електропроводка є в кожному сільському обійсті. Тож Гриша, зазвичай, свою роботу відставляв, а людям - допомагав: комусь світло проведе чи відремонтує розетку…
Словом, Гриша був безвідмовною людиною, до всіх – уважний і товариський. А найбільше, що, так би мовити, «кидалося в очі» - не зраджував підприємству: не переходив на інше місце роботи, не шукав більших заробітків, а міг би, адже, як кажуть у народі: «Риба шукає, де глибше, а людина – де ліпше…»
З перших днів війни Гриша пішов у тероборону, а через деякий час йому вручили повістку…Служив у Чернігівській ППО.
Ми з Миколою Івановичем Бойком активно допомагали всім військовим частинам, де служили і служать односельці. Тож, у цю військову частину ми направляли все, що хлопцям потрібно: допомога надавалась як фінансами, так і обмундируванням та військовим обладнанням.
Незадовго до трагічної події Вітя побував у відпустці і показував грамоти й подяки за зразкову військову службу, тобто служба у нього проходила успішно.
Трагедія трапилась 14 березня 2024-го … Гриші стало зле і медики були безсилі проти розширеного інсульту…
А висновок у цій трагедії єдиний – не було б проклятої війни, не було б і трагічних наслідків особисто для Григорія Григоровича та родини Єрмощенків…
Вікторія Вікторівна Бабенко, класний керівник Григорія:
-Пані Вікторіє, я знаю, що клас, у якому навчався Григорій, був першим Вашим класом, у якому Ви були класним керівником.
Яким Вам запам’ятався Гриша?...
-Спокійний, дисциплінований, урівноважений, дуже уважний та дружній до оточуючих… І це все – щира правда. Під кожним словом я готова підписатися…Інколи буває так, що при певних обставинах про людину говорять лише позитивне, але в реальному житті бувало і буває різне… Але стосовно Гриші, кожне слово – свята правда…
Гриша був дуже лагідний, культурний і ввічливий. Навіть після закінчення школи, коли він продовжив навчання в Ладані, завжди цікавився справами школи, цікавився моїми справами, запитував, що нового?...
Ніколи не було такого, щоб Гриша зустрів мене й не «перекинувся словом»…Пам’ятаю, коли він служив на флоті, то писав мені листи, називаючи мене своєю «другою мамою».
Гриша мав ніжну, добру, лагідну усмішку…Ще з дитинства його тягло до кулібінських справ…Від природи йому дано займатися всілякими ремонтами. А пізніше, в ході життя, він удосконалив, даний Богом чи Природою, хист, і став справжнім Кулібіним.
На електрика Гриша вчився в Ладані, а ось здійсювати ремонти складнопобутової техніки – ні. Тут він – самоучка, але в нього все прекрасно виходило…Мабуть у Гнідинцях не було такої оселі, щоб хтось із родини не звертався до Гриші за допомогою: то проводку поремонтувати, то – мікрохвилівку чи пральну машину… І завжди Гриша свої справи відставляв, приговорюючи: «Людині потрібно допомогти…»
Пригадую, як він познайомив мене зі своєю майбутньою дружиною…Я йду вулицею села, а на зустріч – Гриша з молодою панною…Він зупинився й каже: «Вікторіє Вікторівно, познайомтесь, будь ласка, це - моя майбутня дружина Наталя. Вона також педагог і буде працювати в нашій школі…»
А коли дружина Наталія почала працювати педагогом у Гнідинцях, Гриша став частим гостем у класі, де Наталія Миколаївна працювала класним керівником: то він ремонтував проводку, то - вимикач, то – розетку…
Взагалі-то, якщо охарактеризувати Григорія як людину, можна сказати єдине: віртуозний майстер на всі руки…
Коли почали випускати електровелосипеди, то в сина Григорія в числі перших також з’явився… «Купили?» - запитую хлопця: «Та-а,…ні. Батько зробив…Встановив моторчик на звичайний велосипед…» Ось такий Кулібін жив і працював поруч із нами…
А нещодавно ми зустрічалися класом. Гриша був ініціатором зустічі колишніх випускників…Було дуже приємно…
Валерій Малько, ровесник Григорія і кум:
-Характерною рисою вдачі Григорія була безвідмовність… Немає такої людини в селі, кому б він відмовив у проханні. Складалося враження, що Гриша не вмів говорити «ні», йому було незручно й соромно відмовити людині.
Гриша був гарною людиною і зразковим батьком. Мав двох діток: сина та доньку…
Дуже любив дітей, а вони, наче відчуваючи любов Гриші до них, завжди тяглися до нього. Де б не з’являвся Гриша, діти завжди кричали: «Дядью Гришо!...» і він завжди проявляв до них увагу, грався з дітьми, завжди знаходив спільну мову…
Мав діаметрально протилежні захоплення: ремонт побутової електротехніки і колекціонування марок, вишивання бісером картин і збирання старих речей…
Ось такою своєрідною, неординарною, захопленою світом і переповненою життям людиною був наш односелець, сільський умілець, прекрасна людина, захисник України, на всі руки майстер, патріот України – гнідинчанин Григорій Єрмощенко.
Слава Героям! Навіки слава!
