Розкриття нових граней творчих талантів або Людина з кількома захопленнями Сергій Васильовича Даценко
Біографічна довідка
(1970-2023)
За словами дружини Сергія Васильовича Даценка, - Оксани Віталіївни - народився її чоловік Сергій 12 жовтня 1970 року в с. Остапівка Варвинського району Чернігівської області.
Тут же закінчив неповну загальну середню школу…З раннього дитинства у хлопця появилась щемна любов до коней. Коли він був маленьким, ходив до коників
гратися, чухати їх, гладити, а коли підріс - навчився їх розуміти, а коні також зрозуміли хлопця і чітко виконували всі його команди…
Дітям, у дитинстві, завжди хочеться заробити якісь власні кошти, хоча б невеликі… Тож, Сергійко, зазвичай, намагався коником комусь щось привезти. Педагоги, сусіди й донині пам’ятають, як щоденно, катаючи діток на возі, Сергійко мав спочатку привезти в товариство віз фуражу, а потім уже можна було катати учнів…І він робив це щодня і з величезним задоволенням…
А через деякий час Сергійко влаштувався в товариство водовозом…Це вже була справжня робота, за яку платили гроші…Уявляєте!... Можна було отримати власні гроші і щось придбати!... Нічого собі!...
А в середині 2000-х у селах продовжувало буяти аматорське життя в сільських Будинках культури: діяли вокально-інструментальні ансамблі, співали солісти, виступали танцювальні гуртки, театральні колективи… На всі районні свята з’їжджалися до райцентру місцеві аматори й демонстрували власні таланти… І це було …прекрасно!...
Вельмишаноні добродії!
Якщо Природа закладає людині певні таланти, то ти їх нічим не переб’єш…Нехай ти будеш жити в селі чи в місті… Нехай ти будеш дуже обтяжений сільськогосподарською працею, але вечором ти все ж таки залишиш усе і обов’язково підеш до Будинку культури, щоб потренуватись чи виступить… Такий поклик душі…А коли люди живуть родиною, то вони обов’язково об’єднуються і намагаються робити все спільно… Тож так робила й родина Даценків із с.Останівка…
Сергій закінчив Дігтярівське ПТУ, відслужив термінову службу в Збройних Силах України і продовжував працювати трактористом у товаристві.
Через деякий час перейшов на роботу до Гнідинцівського ГПЗ, потім повернувся назад, але не полишав своїх давніх занять – художню самодіяльність…
1995-го року пан Сергій одружився, а скоро в їх родині народилися дві красуні донечки, які стали опорою та надією молодої родини, їх торчим тандемом і щирою радістю.
Сергій мав широке поле творчої діяльності: володів високим чоловічим голосом – тенором, прекрасно співав… Ніколи не соромився і залюбки заспівував. До речі, і його обидві донечки також оригінально виводили спільно з батьком.
Станом на 2021-й - 22-й роки, коли ще не розпочалась російсько-українська війна, і ще повним ходом розвивалась у державі художня самодіяльність, творчі працівники Остапівського будинку культури брали найактивнішу участь в усіх найширших художніх заходах: марширували на День Варви, брали участь у Перекопівських ярмарках тощо…
Сергій Васильович з величезною радістю спільно з клубним жіночим колективом та своїми власними дівчатками заспівував пісню «Мій старенький дім», яку дуже любив.
Сергій мав природний хист до танців і його ніяким чином не можна було відірвати від колоритних українських танків…Крім того, він віртуозно грав на трубі…З огляду на весь спектр музично-творчого таланту Сергія, його з повним правом можна було вважати Заслуженим працівником культури.
А дружина Оксана Віталіївна не могла ж «відбитися» від дружнього родинного тандему, а тому розігрувала театральні вистави та невеличкі п’єски…
Родина жила дружно, прекрасно і на диво талановито…
Але 24 лютого 2022-го розпочалась російсько-українська війна. 9 лютого 2023-го Сергій був мобілізований на фронт…Спочатку перебував у військово-методичному центрі за Черніговом, потім був перекинутий у Дніпро, потім у Харківську область, Куп’янький район, село Глушківку (Сергій, практично, аж двічі був на нулі).
А на нулі, як на нулі: має бути повне бойова готовність. А це все ж таки до п’ятдесяти кг обмундирування, опускатися й підпіматися з ним в окопи й траншеї, бігти та виконувати інші військові маніпуляції - не кожна людина зможе зробити.
Тож, з огляду на величезне навантаження і на певні проблеми зі здоров’ям не кожний людський організм може таке витримати…В результаті перевтомлення у Сергія трапився величезний інфаркт у с. Глушківка Куп’янського району Харківської області прямо на передовій. Тіло Сергія було доправлено до реанімаційного шпиталю в Чугуєві, але врятувати життя вже не було ні найменшої можливості…
Ось так, вельмишановні добродії!
Хочу подискутувати з вами, що таке «бойові» втрати і що таке «не бойові»?...
З огляду на характеристику працівників ТЦК, бойові втрати, це ті військові втрати, які трапились в результаті воєнних дій на фронті.
…Як на мене, то бойовими й не бойовими втратами можна вважати такі, які трапились на фронті…Все, крапка… Вони можуть трапитись навіть на лінії розмежування, навіть на нулі, в бойовій чи не в бойовій обстановці, це вже зовсім інша справа…Розділяти втрати на бойові чи не на бойові не годиться… Це - неправильно… Люди мають отримувати однакові цінності й однакові пільги, адже всі вони воювали і воюють за незалежність рідної України!
А як же тоді будуть класифіковані втрати, коли військовий двічі воював на нулії, а загинув унаслідок інсульту чи інфаркту прямісінько на передовій?... Як цей факт розцінювати?... Бойові чи не бойові втрати?...
Вельмишановні добродії!
У подібних випадках мають бути передбачені певні параметри… І крапка… Більше розмов про це не має бути!
Ніяких сторонніх дискусій із цього боку бути не може, бо дискутувати з даного питання – це заганяти себе і всіх нас, українців, Збройні Силим України в ганьбу!...
Мотря Козаченка, педагог:
-Мотре Петрівно, яким Вам запам’ятався Сергій Даценко, колишній Ваш учень?...
-Запам’ятався досить позитивним, людяним, безвідмовним, веселим, життєрадісним, товаристським, був цікавий співрозмовник, старанний учень.
Любив допомагати по господарству, обожнював тварин, особливо коней.
Сергій не лише бігав на ферму до чужого коника, проте і в його домашній господі був власний коник, його також безмежно любив хлопчик…
До речі, хто б не попросив щось привезти, той негайно відгукувався, за що його дуже любили, цінували й поважали мешканці села Остапівка.
До речі, дружина Оксана працювала на фермі, а тому поважаючи її і дуже розуміючи її нелегку працю, Сергій зазвичав допомагав їй в усьому…
За словами сусідів, Сергій був такою людиною, що не «ділив» роботу на чоловічу й жіночу. Він міг зробити й робив усе так, як потрібно було. За це його любила родина, хвалили сусіди й ставили в приклад. Сергій міг приготувати вечерю чи зварити борщ, зарізати півня чи прополоти грядку…Тобто ніякої роботи він не цурався…
Ось такою унікальною, своєрідною, неперевершеною й творчою особистістю був мешканець села Остапівка Сергій Даценко, гарний сім’янин, захисник України, патріот України, людина, яка віддала своє молоде життя за незалежність України, двічі перебуваючи на лінії фронту, на лінії розмежування…
Григорій Володимирович Волік, директор Остапівського ЗЗСО
-Через Ваші руки й через Ваше серце, Григорію Володимировичу, за багато-багато років пройшло не одне покоління дітей і людей із села Остапівка.
Що Ви можете сказати за Сергія Даценка, молодого чоловіка, який загинув, захищаючи незалежність, територіальну цілісність і недоторканність України?...
-У дитинстві був дуже відповідальним учнем. У буквальному розумінні цього слова робив усе, про що розповідали. . І це – відрадно. Такими діти бувають дуже рідко.
Крім того, Сергій дуже любив спорт: легку атлетику та футбол…
У напрямку до с.Чорнухи розміщувалась колгоспна ферма, де утримували коней.
Багато учнів хотіли подивитися на коней, погладити їх, погуляти з ними… Нині це незивається іпотерапія… Говорять, коли психічно хворі дітки багато часу проводять із кіньми, то вони видужують, їм становиться краще, вони набираються сил і здоров’я…
Знаючи це, я частенько просив Сергія повести учнів на конеферму. А він, зазвичай, із величезною радістю й задоволенням погоджувався. І ми всі разом ішли на конеферму… Там уже була радість і для коней, і для учнів…
До речі, на повному серйозі скажу: Сергій розумів коней, а ті – розуміли хазяїна. У них була дивна ідилія… Приємно було дивитися на такий тандем…
Пам’ятаю, там була найстарша й найдосвідченіша кобила на ім’я Кокоша, з якою діти дуже любили гратися і отримували запал енергії та здоров’я… Пройшло вже стільки років, а я ще й досі пам’ятаю Кокошу…
Наостанок скажу, Сергій був гарний сім’янин, ввічлива людлина.
Дай, Боже, якби всі люди були такими!...
Сергію, Царство Небесне і низький спочинок тобі!
Земля тобі пухом!...
Ніна Іванівна Хижняк, педагог Остапівського ЗЗСО:
-Я була класним керівником у однієї з доньок Сергія Васильовича Даценка. Дуже приємно згадувати і дуже добре запам’ятала, як батько з доньками красиво співали.
Все життя пам’ятатиму, ніколи не забуду, як вони в залі Будинку культури завершили пісню. Зал піднявся і аплодував хвилин п’ять, довго не всідаючись... і аплодисменти переходили в довгі триваючі овації…
Ото був справжній фурор… В ім’я такого потрібно було працювати, в
ім’я такого потрібно було жити…
…Сергій жив поруч із моєю сестрою і був її сусідкою, а тому завжди вони дружили родинами. Він був дуже уважний чоловік. Завжди запитає, як справи, чи, можливо, щось потрібно допомогти, підрадити чи підсобити?...
Словом, Сергій завжди був, як кажуть у народі, «душою» компанії. І цим усе сказано…
Умів дотепно жартувати, прекрасно читав усмішки, віртуозно танцював і співав, мав дуже багато товаришів, кумів, допомагав усім людям, хто цього потребував. Він був безвідмовною людиною, за що його мешканці села любили, цінували та поважали.
Тетяна Олексіївна Бондар, педагог Остапівського ЗЗСО:
-Сергій Даценко та його родина є взірцем для наслідування. Це дуже творчо обдарована сім’я, практично немає жодного напрямку розвитку творчої думки, де б родина Даценків не брала участі.
Дуже приємно дивитися на їх виступи, їх слухати, дуже приємно враховувати, що в такому невеличкому селі жили й живуть настільи обдаровані односельці…
Ніна Олександрівна Крутько, директор Остапівського будинку культури:
-Як директор творчого закладу культури я можу сказати лише єдине: Сергій був активною й творчою людиною, з доньками та сестрою прекрасно співав, любив заспівувати жіночому ансамблю.
Крім того, я ніколи не забуду, як ми всі разом грали театральну п’єсу «Сватання на Гочарівці», де Сергій виконував роль Остапа, та грав роль Стецька в п’єсі «За двома зайцями».
Сергій був активний і добродушний, допомагав людям, був безвідмовний. Мав красивий чоловічий тенор, яким віртуозно користувався…
Дорогий Сергію Васильовичу!
Варвинська та Остапівська земля будуть вічно пам’ятати тебе, будуть вічно пам’ятати твій немеркнучий, героїчний подвиг в ім’я України, її честі, гідності та недоторканності.
Слава Збройним Силам України!
Слава Україні!
Вперед, до ПЕРЕМОГИ!
