A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Варвинська селищна рада
Чернігівської області

Неперевершений оратор і педагог

Дата: 21.12.2020 14:55
Кількість переглядів: 326

До 90-річчя Миколи Сіромолота

Преамбула до зустрічі…

Як часто нам випадає нагода послухати виступи славетних ораторів?...

«Певно, ні…» - зниже  плечима невибагливий слухач. – «Та мабуть нині в цьому й особливої необхідності немає, адже в наш інформаційний час,  - скривиться він, - гаяти дорогоцінні хвилини аби послухати оратора – це невиправдана розкіш, бо  всі квапляться заробити гроші. Тож у будь-яку мить  - увімкнув диво техніки і до твоїх послуг  - розмаїття новин…»

Нині -  не те, що в давнину… Тоді оратори збирали тисячні натовпи і були найповажнішими  людьми, бо володіли секретом  впливу на інших  – словом.

Але, якщо говорити предметно, то протягом багатьох років, навчаючись і навчаючи інших, виступаючи  і слухаючи, спілкуючись і переконуючи, я завжди звертала особливу увагу на вміння людини володіти ораторським мистецтвом, постійно  намагалася збагнути його таємниці. І скажу чесно: рідко зустрічалися люди, які б сповна опанували цю стежину. Проте понад сорок  років тому я зустріла могутню постать, сильну й дієву особистість, оратора від Бога і знаного в окрузі  педагога – Миколу Яковича Сіромолота, тодішнього директора Варвинської десятирічки.

Його сміливо можна назвати неперевершеним оратором та славетним педагогом  Варвинщини.

Пригадую виступи колег на різноманітних зібраннях (а їх тоді вистачало): говорили кваліфіковано,  зі знанням справи, щиро  й переконливо, проте  присутні з нетерпінням очікували виступ патріарха педагогічної  справи – Миколи Яковича. Неквапливо й упевнено  він підходив до трибуни. Зазвичай, ґречно звертався до аудиторії,  витримавши  певну паузу.

 Постава, вдале звернення, шляхетні манери, яскравий природний тембр  і широкий діапазон  звучання, а головне – вміння вдало варювати голосом  у будь-якій ситуації, витримувати  паузу  для підсилення сказаного,  поважний  помах руки, - усе це формувало в словах Миколи Яковича  переконаність  і правоту.

Тож після його промови виступати було програшно, а тому я, як й інші мислячі педагоги,  розуміючи це, намагалася виступити раніше…

Село моє, для мене ти єдине…

Є на Варвинщині село з милозвучною й красивою назвою – Антонівка. Розташоване воно на підвищенні, де колись протікала річка Субота, притока Удаю, яка з роками пересохла. Чарівна природа Антонівки   манить заїжджих  своїм розмаїттям і  живописністю.   

Проте відоме  село не лише природним різнобарв’ям, а й людьми. У селі жили й працювали  п’ять Героїв соціалістичної праці. Вихідцями з Антонівки є визначні вчені. Добре відома в усій окрузі місцева поетеса Надія Кольцова, яка вже багато років проживає на Київщині.

Саме тут, у простій селянській родині,  народився Микола Сіромолот. Батьки дали йому не лише життя, а й привчили до роботи, виховали  повагу до  людей, вміння переборювати   труднощі та випробування.

Мирне життя хлопця, як багатьох мільйонів людей  тодішнього Союзу,  перервала  Друга світова війна, яка в кожну родину принесла горе і втрати. Не обминула вона й родину Сіромолотів. Батько, Яків Макарович, загинув на фронті в 1942-му.

А по війні здібний і наполегливий Микола закінчив Антонівську десятирічку та вступив до Глухівського учительського інституту. Потім  відслужив у лавах Збройних Сил, закінчив Черкаський педагогічний інститут, працював учителем  у рідній  школі. Згодом він  став директором, потім  працював у райкомі партії та директором Варвинської загальноосвітньої школи, звідки й пішов на заслужений відпочинок.

Таємниця душі ЛЮДИНИ

І ось  через десятки років, погожого травневого дня, сидимо ми  з Миколою Яковичем у його домашній зеленій альтанці, обплетеній крученими паничами та прикрашеній квітучими мальвами, і стиха бесідуємо:

-Де взявся  у мене  неперевершений  ораторський хист? – задумливо перепитав Микола Якович і по паузі продовжив:

-Багато працював, формував у собі цю особливість. Ніколи не наважувався виступати експромтом, глибоко продумував кожну тезу,  акцентуючи голосом, на важливості сказаного.

Ще в юності взяв собі за правило: доносити до людей лише ту інформацію, якою достовірно володів, яка стала частиною моїх переконань, власного життєвого досвіду.

-А що примусило Вас, СМиколо Яковичу,  тоді, вкрай молодого директора, задуматися над вправністю виступів?

-Саме той факт, що через десять років після закінчення Антонівської десятирічки, я був призначений туди  ж директором, і складно довелося працювати  в оточенні колишніх учителів, а потім і колег, які всіляко намагалися продемонструвати той факт, що директор – їхній учень. Я мав сконцентрувати максимум зусиль та  знань, аби  сформувати в собі неабиякі переконання й  організаторський хист, щоб довести всім їм, колишнім моїм учителям, а нинішнім колегам, що я є гідним призначеної посади.

-Чи важко було в перші роки роботи?

-Я отримав школу від Євгенія Петровича Кутового. А він, як відомо, був винятково  ерудований педагог, естетично розвинутий та захоплений художньою самодіяльністю.

Зрозуміло, що я мав успішно продовжувати  традиції, встановлені ним.  Ми організовували концерти, виступав хор і драматичний колектив, випускався «Бойовий листок» - своєрідне віддзеркалення сільського життя.

Педагоги з величезним успіхом ставили спектаклі: «За другим фронтом», «Фараони», «За двома зайцями» та інші. Я особисто брав участь у виставах, власним прикладом показуючи акторську гру. Памятаю, як в одній із пєс я тісто місив…Крім того, ми з педагогом Володимиром Демченком завжди заспівували. У нашому дуетному виконання особливо полюблялася сельчанам пісня «Берёзы».

А через деякий час для школи мені вдалося придбати вантажівку, пробурити артезіанську свердловину, купити  інструменти для духового оркестру, під  урочисті, величальні звуки якого, сходилися тоді майже всі мешканці села.

А потім Миколу Яковича очікувало нове призначення: робота в райкомі партії, керівництво відділом освіти, а з 1975-го року і впродовж чверті столітті пан Микола був очільником та першим заступником директора Варвинської загальноосвітньої школи.

Доводилось і ремонтувати шкільну споруду, яка, як на зло, тріснула на наступний день після призначення директором, і будувати гаражі,  перекривати дах будівлі початкової школи,  замінювати водопровідну мережу, здійснювати газифікацію котельні  та ще робити  чимало невідкладних справ.

Тож із часом у результаті небаченого самовдосконалення Микола Якович досяг вершин слави, ставши авторитетом громади,  геніальним педагогом   та неперевершеним оратором, якого народила Варвинська земля.

-Миколо Яковичу, з огляду на те, що близько пятнадцяти років пліч-о-пліч я працювала з Вами, знаю, що Ви все своє життя  багато читали і продовжуєте читати, любите поезію, а «Євгенія Онєгіна» знаєте майже напамять. Знаю, що Ви ще й пишете поезії… Коли пробудилося це захоплення?

-Ще з юності, як  працював директором Антонівської школи. Тоді ж і розпочав публікувати в районці  свої віршовані витвори. Пригадую, їх дуже полюбляв тодішній поетичний корифей Петро Жулай.

-Які теми до снаги?

-Усмішки, громадянське звучання і безумовно – кохання.

-Пригадую, Ваш «Гімн випускникам» на музику Ніни Савченко багаторічно звучав на випускному.

-Так. – І Микола Якович молодечо й захоплено процитував:

Мов дивний сон, шкільні літа

Пішли від нас  в минулий час.

Та юність з нами золота,

І їй звучить прощальний вальс.

Святковий вальс, чарівний вальс

Звучить, як гімн шкільним рокам,

Звучить для вас в останній раз,

На згадку всім випускникам…

-Вельмишановний Миколо Яковичу, Варва і варвинці пам’ятають та  глибоко цінують Ваш «Гімн Варви» на слова Анатолія Варфоломієва,  який став урочистою, величальною піснею, символом Варви:

Живи, мала Вітчизно мила!

Як кріпость Варин, ти зуміла

В історію звитяг на всі віки

Вписати славні сторінки.

Квітуй земля хлібів і нафти!

Грими звитяго козаків.

Щоб в ріднім краї завжди щастя

Було у наших земляків.

Ми, варвинчани, маєм право

На честь, на гідність  і на славу.

І як борці за щастя й волю,

Своєї Варви творим долю!

-Дорогий Миколо Яковичу, найшанованіший  наш друже та істинний патріоте Варвинської землі! Ваші побажання варвинцям, які Вас люблять, шанують та глибоко поважають, цінують Вас та Вашу неперевершену мудрість.

-Примножувати риси людяності, адже цивілізація в цілому йде по шляху  прогресу. Вважаю, найбільше випробування – залишатися Людиною і це вдається лише тим, хто на перший план не ставить власні життєві втіхи, а намагається наполегливо йти вперед.

А колегам бажаю по-справжньому любити дітей і постійно самовдосконалюватися.

-Чи бачите Ви, так би мовити, світло, в кінці вітчизняного  суспільно-політичного та економічного тунелю?

-Сподіваюсь і вважаю, що світло настане  лише тоді, коли керівна еліта України  сповна оволодіє державницькими ідеями і буде сповідувати їх у власній практичній діяльності та намагатиметься  сприяти поступальному ходу історії.

Ось такий  Микола Якович Сіромолот, життєвим кредом якого  були і залишаються цікаві рядки: «Никогда не выделяться, больше значить, чем казаться». І в них – увесь він, титан думки, духу й  слова, неперевершений оратор і славетний педагог, якого народила древня  Варвинська земля.

Валентина Саверська-Лихошва, селищний голова,

Марія Качаєва, голова ради ветеранів


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь