Виставка пам'яті Миколи Хвильового у Варвинському ліцеї №2
13 грудня 2023 року виповнюється 130 років від дня народження Миколи Хвильового - українського прозаїка, поета, публіциста.
Микола Хвильовий був знаковою постаттю в літературному процесі 20-х років ХХ століття, проте історичні та суспільні перипетії, що привели до особистої трагедії митця, зумовили складність вивчення його творчості. Більше ніж п’ятдесят років в Україні ім’я письменника замовчувалося, а в 30 − 80-ті роки дослідження творчості Хвильового було можливим лише в еміграції. Справжнє повернення Хвильового до української спільноти відбулося з демократизацією суспільства та здобуттям української державності, коли М. Хвильовий, разом з плеядою митців «Розстріляного відродження», опинився в центрі уваги нової генерації дослідників.
Письменник жив і творив у роки революції та громадянської війни, коли український народ переживав своє національне й культурне відродження, під час якого виростали нові особистості національної української інтелігенції.
Будучи мислителем-інтелігентом своєї доби, він намагався поєднати комуністичний світоглядта ідею національного визволення українського народу. М. Хвильовий одним з перших в українській літературі висунув ідеал європейської людини: громадянина, творця культурних, суспільних, політичних вартостей; закликав українців орієнтуватись на культурні процеси Європи. М. Хвильового можна вважати символом своєї доби. Дослідники називають його одночасно політиком, філософом, митцем-романтиком. У своїх пошуках він розривався між комунізмом і націоналізмом, що стало його особистою драмою, хоча віддзеркалювало настрої багатьох представників тогочасної інтелігенції. Ця неординарність письменника також є причиною того, що він викликає стільки інтересу до себе і сьогодні. Українські та багато зарубіжних дослідників оцінюють М. Хвильового як одну з наймогутніших постатей ХХ століття. Видатний український науковець і політик С. Єфремов ще у 20-х роках оцінив його як «цікаву постать, ще не вироблену, не докінчену, але сильну». Особливої уваги в аналізі діяльності М. Хвильового заслуговує його внутрішній конфлікт між революційним романтизмом і жорстокою реальністю більшовицької диктатури. Пізніше це привело його до зневіри в ідеалах комунізму. Відомо, що багато митців того часу були політично заангажовані, тому на цьому фоні Хвильовий виглядав як одинока скеля, містик-утопіст, що бажав вірити в епоху відродження свого народу.
Важко переоцінити роль поета в створенні й діяльності об’єднань українських письменників того часу. Це Всеукраїнська Федерація Пролетарських Письменників і Митців, «Гарт», згодом студія «Урбіно» та врешті ВАПЛІТЕ.
Центральною для Хвильового була проблема історичного буття України, української культури. Він бачив порятунок лише в тому, щоб заперечити москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів. Окрім цього він відкрито проповідував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва.
У 1925 році висунув гасло «Геть від Москви!», вважаючи, що для творення своєї власної культури Україна має відмовитись від копіювання російської культури за «московським шаблоном».
За рік Хвильовий набирає обертів і пише публіцистичний памфлет «Україна чи Малоросія?» (але друком він вийде лише в 1990). Епіграфом були обрані рядки Фрідріха Шіллера: «Рабство – річ ганебна, але рабська психологія у свободі – гідна зневаги».
Перші збірки оповідань М. Хвильового «Сині етюди» та «Осінь» засвідчили його потужний мистецький талант, справили вибухове враження. Вони були зустрінуті найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне й цілком новаторське, дали підстави говорити про майстра, який витворив у нашій літературі власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели.
Мрія і дійсність у його творах постають не в контрастних зіставленнях чи ідейному протиборстві, а в химерній сув’язі, що надає оповіданням і новелам Хвильового неповторної стильової новизни й свіжості. У збірках «Сині етюди» чи «Осінь» ми не знайдемо поетичного оспівування героїки революції, тут немає пафосного уславлення «борців за нові революційні ідеали», що можна було спостерігати в багатьох тогочасних ідеологічних «трубадурів». В оповіданнях «Мати», «Солонський яр», «Наречений», «Редактор Карк», «Синій листопад», «Кіт у чоботях», «Я (Романтика)» – складна революційна дійсність, якій найбільше пасують ключові слова: кров, смерть, насильство, трагедія, сум, безповоротна втрата чогось по-справжньому вартісного. Там герої М. Хвильового постають не як переможці, які вже завоювали світ, не як будівничі майбутнього якщо не для себе, то для своїх дітей, а скоріше як жертви цієї революційної дійсності.
Микола Хвильовий болісно спостерігав за тим, як зупиняється українізація. Приголомшив його й Голодомор 1933-го, свідком якого він став, проїхавшись Полтавщиною разом з Аркадієм Любченком. Із цієї подорожі він повернувся фізично й морально розбитим.
В атмосфері шаленого цькування, можливо, передчуваючи наближення тотального терору, після арешту свого приятеля письменника Михайла Ялового на знак протесту проти початку масових репресій проти української творчої інтелігенції 13 травня 1933 року в Харкові у будинку письменників «Слово» Хвильовий покінчив життя самогубством.
Його смерть стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920 – 1930-х років.
Твори та ім’я Миколи Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного радянського режиму в Україні.
На вшанування пам'яті Миколи Хвильового на базі нашого закладу у бібліотеці діє виставка-ювілей «Бунтівний романтик Микола Хвильовий».
