Геннадій Гузьома - патріот і самодіяльний артист із Антонівки
У залі Антонівського сільського Будинку культури – яблуку ніде впасти: йде вистава Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»…Відкривається за- навіс і на авансцену виходить головний персонаж – старий Кайдаш…
А глядачі в залі, висловлюючи припущення, відразу намагаються розпізнати, хто ж грає Кайдаша?... Люди перешіптуються, може, той…, а, може, - інший, а ось наймоторніший серед глядачів, ляпнувши в долоні, голосно закричав: «Та що ви, друзі! Гену Гузьому не впізнали?... Оце, т-а-к...» - протяжно вимовив.
І тут довкола зашепотіли: «Як тут упізнаєш, коли в такому прикиді!...»
Та й справді: артиста впізнати практично неможливо, адже кожух на ньому – хтозна з якого часу, прадідівський, увесь аж сиплеться… А вже значно пізніше мама Гени, Ганна Василівна, розповіла, що син одягнув новий светер, а наверх – старезний дідівський кожух, який жахливо леняв і облазив… «То ж, уявляєте, який вигляд мав той новий светер?... Що ми з Оксаною йому не робили, але не вдалось врятувати…» - констатує мама.
…А на сцені дійство набирало кульмінації…Старий Кайдаш силкувався заспокоїти своїх, розбурханих емоціями, жінок.
«Та заспокойтесь Ви, сороки!» - з відчаєм вигукував батько…
***
… Гена був активним учасником художньої самодіяльності Будинку культури. Він любив грати у виставах. Йому подобалась артистична гра і в нього це прекрасно виходило. Всі знали, що Гену ніколи не потрібно припрошувати… Він: брався, грав і підтримував ініціативу працівників Будинку культури, за що його всі дуже любили, адже хто-хто, а творчі працівники БК добре знають, як важко задіювать аматорів до дійств, як довго потрібно їх умовляти…А Геннадій сам ініціював і люди, зазвичай, жартівливо приказували: «Йому так подобається грати, як спереду танцювати»…
***
Коротка біографічна довідка
Гузьома Геннадій Миколайович народився 29 серпня 1971 року в смт Линовиця Прилуцького району Чернігівської області.
1989-го року, після закінчення Антонівської ЗОШ, призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил. Проходив службу в Німеччині.
24 лютого 2022-го згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 призваний до лав Збройних Сил України.
02 березня 2022-го – загинув при виконанні бойового завдання між селами Сухополова та Полова Прилуцького району Чернігівської області.
Похований 4 березня 2022-го в с. Антонівка Прилуцького району Чернігівської області.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
***
-Яким був Гена в дитинстві, юності, дорослому житті? – запитую я дружину Оксану Степанівну та маму Ганну Василівну.
-Веселим, життєрадісним, оптимістом, з багатьма товаришував, мав багато друзів. – А після павзи мама додала: «Словом, у дитинстві був трішки шебушним. Інколи, траплялось, влазив туди, куди й не потрібно... Різне було…У родині Гена був старший, а тому щодня молодшій сестричці підносив портфелика. Це був його обов’язок і син активно з ним справлявся.
Але бувало різне, як в усіх дітей. Пам’ятаю, Гена був тоді в першому класі, він із двома чи трьома хлопцями, такими ж малими, як і сам, вкрали кавуна в сусіднього діда, хоча такі ж кавуни росли і в себе на грядці, але смачніші все-таки були чужі… Тож, діти вирвали кавуна, відійшли в сусідню кукурудзу й сіли їсти, а дідусь побачив їх. То я наказала просити вибачення. Гена пішов і попросив…
Ще будучи школярем, він добровільно, без примусу, ходив до сусідньої старенької бабусі, щоб принести їй води. Бабуся була щиро вдячна і щоразу тремтячими руками давала цукерку, приказуючи: «На, Генделю, (бо ім’я «Гена» чомусь не вимовляла) цукерку і дай тобі, Боже, здоров’ячка»…
-…Я працювала бібліотекарем, - продовжує Надія Василівна, - а кілька десятків років тому будинки культури та бібліотеки в селах працювали до 22-ї вечора. Тож, пам’ятаю, приходжу пізно вечором, а діти були самі вдома, то щоб розважитись, стріляли присосками в стелю. Я, підвела голову, глянула і – обімліла: вся стеля обліплена присосками…
У ті часи в селах морозиво не продавалось. А коли чоловік бував у Прилуках, завжди намагався купити дітям морозива. То, пам’ятаю, Гена завжди запитував: «Мам, можна я другові понесу?...» і, зазвичай, брав пачку і мерщій біг до друга…
З дитинства і впродовж усього життя Гена був дуже наполегливим у досягненні мети. Після закінчення 6-го класу син захотів велосипеда. Ціле літо пас колгоспну худобу, отримав гроші і таки ж придбав собі велосипед.
Крім усіх чеснот, Гена був ще й відповідальним сином. Коли проходив строкову військову службу в Німеччині, то не було такого дня, щоб він не написав листа до дому. Їх, зазвичай, за тиждень приходило 6-7 штук. А коли демобілізувався, то всім членам родини привіз символічні німецькі презенти.
-Які мав захоплення?
-Захоплень було багато, - починає розповідь дружина Оксана Степанівна. – Рибалка, полювання та збирання грибів у густих антонівських лісах. Без цих захоплень Гена не міг уявити свого буття. Ми з ним майже щодня сідали на мотоцикла – і гайда в ліс. А люди говорили: «Якщо Гена поїхав у ліс – значить пора їхати й нам: гриби є…» Мав зареєстровану мисливську рушницю, був членом Товариства мисливців і рибалок.
Після завершення середньої школи Гена навчався в Прилуках на курсах водіїв і трактористів. Його послали на навчання від військкомату. І в армії, і в подальшому житті він працював водієм і трактористом. Після розпаду колгоспів певний час попрацював вахтовим методом охоронцем Чорнобильської АЕС, що само по собі є нелегкою справою. А через деякий час влаштувався охоронцем приватного ставка, поєднуючи, таким чином, приємне й корисне…
Взагалі-то Гена був дуже працелюбною людиною. Як чоловік і як батько дітей, він мав загострене почуття відповідальності і щоб родина мала якусь, хоча б відносну, фінансову незалежність, завжди мав приробіток: колов людських поросят.
Із розповіді творчих працівників сільського Будинку культури Світлани Ярошенко та Надії Волик я довідалась про художньо-артистичні нахили Геннадія Миколайовича. Не було таких свят, у яких би він не брав участі. Він співав і танцював на всіх святах: щедрував, колядував, брав участь в організації та проведенні Дня села, Новорічних вистав і феєрій, Музичного калейдоскопу, в ході якого він успішно імітував співаків української естради, грав у виставах, міг прекрасно втілюватись в образ… Інколи так успішно грав, що його, Гену, загримованого та переодягненого, односельці не завжди і впізнавали…
На прохання старости Анатолія Петровича Макієнка Гена пофарбував фасад Будинку культури в колір державного прапора та спільно з іншими чоловіками садив ялинки, сосни, берези в центрі Антонівки.
А як він готував!... Не кожний кулінар таке приготує… А, ну ж бо, спробуйте хто-небудь приготувати не один казан кулішу чи сюрпи для всіх мешканців на День села?... З таким завданням не кожен і професіонал справиться!... А Гена - успішно справлявся і щорічно з великим задоволенням це робив.
Був безвідмовною людиною. Коли 2014-го розпочалось АТО, Гена їздив по селу трактором і збирав продукти харчування для воїнів-односельців, які воювали на Сході України. Був великим патріотом України та своєї малої батьківщини – Антонівки.
-Як пішов до ЗСУ?- запитую дружину.
-Зранку 24 лютого 2022-го люди попросили заколоти порося, то він пішов до них, а посеред дня прибігає до дому й говорить: «Я йду в ЗСУ». Тож Гена сяк-так привів себе в порядок, а я бігом склала торбу, документи і він поїхав. Спочатку взяли всіх у Прилуцьку територіальну оборону, а за кілька днів перевели до складу ЗСУ, - розповіла Оксана.
Ось спогади старости Анатолія Макієнка.
-Зранку 24 лютого 2022-го я проснувся і довідався, що розпочалася війна. Трішки пізніше зателефонував до заступника селищного голови Андрія Галушки і запитав його, що робити? А той відповів: «Сповістити людей і везти їх до Центру комплектування…» То ми спільно з Віталієм Якименком, колишнім сільським головою, зателефонували людям і запросили піти добровольцями, а три наявні в нас повістки вручили трьом жителям села. Двоє з них прийшли, а один – так і не з’явився…
Тож, серед добровольців були: Геннадій та Віталій Гузьоми, Віталій Якименко, Віталій Шудрик, Микола Дремлюженко, Богдан Ярмак, Віктор Улизько, Андрій Іванов, Василь Ярошенко, Олександр Пархом, Олександр Тимченко, Сергій Демченко, Сергій Пройдак, Олександр Литвин та Олександр Лях із Світличного.
Віталій Якименко організував шкільний автобус, яким і відвезли людей до Центру комплектування.
-А далі?
-А далі скажу єдине: наші п’ятнадцять хлопців активно захищали Прилуки під Половою та Сухополовою. Шестеро з них отримали поранення, в тому числі й Віталій Якименко, а двоє – Геннадій Гузьома й Олександр Лях із Світличного загинули. Добре, що цим завершилось…
-Анатолію Петровичу, яким Ви запам’ятали Геннадія Гузьому?
-Якщо лаконічно, дуже гарна людина. Він входив у мою команду побратимів, які допомагали впорядковувати село: хлопці брали участь в усіх суботниках, допомагали підтримувати благоустрій у наших двох населених пунктах. Це всі ми разом садили дерева біля церкви, встановлювали символіку в центрі села та альтанки, а після гарної праці Гена завжди готував запашний козацький куліш…
Словом, він був «живчиком», душею товариства.
А педагоги Тетяна Стеценко та Микола Клименко також характеризують Геннадія винятково позитивно: крім усього названого, Гена брав участь в облаштуванні сільського Будинку культури, місцевого кладовища, яке стоїть нині в селі Антонівка, як цяцька; приводив до порядку класи в колись закритій школі і спільними зусиллями зробили там своєрідний етнографічний музей…
-Як загинув Геннадій Миколайович? – запитую я рідних. - Адже він був у числі перших у Варвинській громаді, хто віддав своє життя за Україну в ході російсько-української війни?
-Як відомо, хлопці захищали м. Прилуки на розі сіл Полова та Сухополова. У ті перші дні рашисти шалено натискували, а наші війська не мали ні досвіду, ні зброї, і взагалі складалось враження, що дана ситуація застала нас зненацька…
У той час хлопцям не вистачало продуктів харчування і не були ще відпрацьовані шляхи доставки їх, не було де сушити мокрий одяг, а тому антонівчани та їх староста щоденно возили їжу і сухий одяг.
1 березня 2022-го Гена чисто символічно приїхав до дому, щоб помитись і перевдягтися, наче інтуїтивно відчуваючи неладне…
2 березня 2023-го, через рік після трагічної події, я поїхала на місце бою і жахнулась, адже хлопці стояли у відкритому полі, не окопані, не було нічого, де б можна прихилити голову. Після першого обстрілу поранених виявилось шестеро, загиблих - двоє, але не відомо, як усі інші вижили?…
…Танкова колона рухалась на Прилуки, шалено обстрілюючи все на своєму шляху. Хлопці отримали наказ: «Затримати!» В ході бою Гена був убитий. Брат Віталій та кілька односельців витягли його тіло з-під обстрілів і відтягли метрів за двісті від поля бою.
-Пане Віталію, - я звертаюсь до Віталія Якименка, - якими запам’ятались Вам перші дні російсько-української війни?
-Ранком 24-го лютого 2022-го мене розбудили батьки, сповістивши про початок війни. Я негайно зателефонував до начальника ТЦК Сергія Юрченка, а той сказав збирати добровольців і рухатись до військкомату. Ми із старостою Анатолієм Макієнком зібрали 15 осіб і шкільним автобусом поїхали до ТЦК, де вже збиралися люди. Ми прибули в Прилуки, але дорога на Ніжин уже була перекрита рашистами. Тоді ми залишились у Прилуцькій теробороні.
Нам видали автомати та РПГ і показали, як ними користуватись. 25 лютого ми всі вже були в урочищі Діброва перед Прилуками. Нам наказали чекати ворожої колони, яка рухалась до Прилук. А за кілька годин нас «перекинули» на перехрестя сіл Полова та Сухополова. Для підкріплення нам було додатково виділено 54-й окремий розвідувальний батальйон, який допоміг розбити ворожу колону, що рухалась у напрямку Прилук.
Бачачи, що моє відділення опинилось серед відкритої місцевості біля Сухополової, я дав наказ окопуватись, що хлопці й почали робити.
Колона танків вже була в 5-6 кілометрах від нас. Але раптом один ворожий танк «винирнув» біля Сухополової й зробив перший обстріл. У ході другого - у нас з’явились два «двохсотих» і шість «трьохсотих». А потім слідував і третій обстріл…
***
За матеріалами документального фільму «Лютий опір. Прилуки»
З 24-го лютого на території колишньої дитячої колонії почали формуватись підрозділи територіальної оборони та рота охорони. Хлопцям видали зброю: автомати, кулемети й рушниці, більше нічого не було, а на зустріч рухалась танкова колона ворога.
За день 24 лютого записались добровольцями в ТРО понад 1000 осіб, а 25 лютого 2022-го танкова колона із Сум пройшла Бахмач, Талалаївку, Ольшану, повернула на села Левки, Колісники і продовжувала рухатись в напрямку Прилук…
Упродовж лютого-березня 2022-го під Прилуками розбили всі ворожі бензовози, які направлялись до Києва, один «Ураган», ще один – підірвали; було знищено також кілька одиниць нових рашистських танків Т-72.
А під селом Мильки підбито ворожий танк, який вщент згорів, біля сіл Більмачівка та Мала Дівиця наші підбили кілька новітніх білоруських САУ, бензовозів, «Уралів», «КАМАЗів» та «КРАЗів».
Під Прилуками було знищено ракетний комплекс «Оса» та «відтиснуто» у ворога кілька одиниць сучасної воєнної техніки. На підступах до Прилук дислокувались добряче потріпані елітні рашистські дивізії – Таманська й Кантимирівська.
***
-Хто Вам сповістив про трагічну втрату чоловіка, сина, батька?
Ганна Василівна й Оксана в унісон пояснили:
-Навіть після загибелі Гени його брат Віталій зателефонував і лаконічно повідомив: «У нас все нормально!», хоча було вже зовсім не нормально.
А мама, Ганна Василівна, ніколи не забуде того шалено-бентежного душевного стану, який охопив її зранку 2 березня 2022-го. Вона не знаходила собі місця: бігала по будинку, нервувала, очі постійно сльозились… Чому?... Хтозна… На той момент у неї не було реального пояснення…
Перебуваючи на заслуженому відпочинку, Ганна Василівна була і є активною учасницею художньої самодіяльності. Вона прекрасно співає, бере активну участь у діяльності сільського хору, відвідавши з ним багато міст та сіл України. Декілька разів хористи брали участь у різних передачах Першого загальнонаціонального та неодноразово розвеселяли столичну публіку на загальних зборах Чернігівського земляцтва у Києві.
Тож, моталася, моталася Ганна Василівна по хаті, але, як на зло, того дня не було репетицій у Будинку культури. То вона інтуїтивно знайшла вихід: налила чвертку спиртного і пішла в Будинок культури до творчих працівників, з якими багаторічно виступає в хорі. Розповіла подругам про стан душі, поплакала з ними і запропонувала випити по сто грам, а коли повернулась до дому, то за кілька хвилин прийшли й односельці з трагічною звісткою і лише тоді, закричавши від болю, горя й відчаю, Ганна Василівна зрозуміла, в чому справа…
Виявляється, люди правду говорять: материнське серце відчуває небезпеку своєї дитини. Серце ніколи матерів не підводить…
А в цей час Віталій Володимирович Якименко, колишній сільський голова, зателефонував своїм рідним і сповістив про трагедію, а рідні сповістили іншим жителям. Потім усі вони зорганізувались, прийшли до родини Гузьомів і сповістили… «Я спочатку й не повірила, - сказала Ганна Василівна, - тому, що тільки-но телефонував молодший син Віталій, який служив разом з Геною, і сказав, що все добре…
За спогадами побратима й кума Гени, Василя Ярошенка:
-У момент першого обстрілу під Сухополовою я був поранений і перебував без свідомості, то дещо пам’ятаю, а дещо – розповіли побратими.
24 лютого нас, групу односельців, доставили у Прилуки, 25-го – видали зброю і «перекинули» в урочище Діброва, 26-го лютого переправили під с. Сухополова, сформувавши відділення із 20 осіб на чолі із земляком Віталієм Якименком, колишнім атовцем.
Тут ми намагалися облаштуватися: рили окопи й траншеї, набивали мішки піском. Але окопи були мілкими, не вистачало людей і техніки, аби викопати їх на достатню глибину.
2 березня 2022-го один із танків відділився від колони, що рухалась на Прилуки, і з’явився під с. Сухополова, де на підвищенні ми рили окопи. Нас було видно, як на долоні. Ворожий танкіст, побачивши велику кількість людей, що окопуються, здійснив обстріл, відразу розстрілявши Гену та поранивши кількох хлопців, у тому числі й мене. Я втратив свідомість… А через деякий час, прийшовши до пам’яті, я покликав Гену, але він мовчав. Тоді я зрозумів, що його вже немає… Через деякий час мене забрав автомобіль і відвіз у шпиталь…
-Безперечно, як і кожна людина, Гена мав якусь мрію…Чи вдалось її реалізувати?
Дружина Оксана відповіла:
-Гена був звичайною людиною і все людське йому було не чужим. Він прожив 51 рік і мріяв, що в найближчий час його обидві доньки одружаться і він матиме зятів та внуків. А, інколи, уявляючи, як це буде, Гена говорив дружині: «Я буду із внуком чи внучкою ходити за ручку в магазин…» Правда, одного із зятів Гена встиг таки побачити…
-Хто вручав орден «За мужність» ІІІ ступеня і коли?
-У грудні 2022-го начальник Прилуцького територіального центру комплектування спільно з головою Прилуцької воєнної адміністрації.
