Варвинська селищна рада
Чернігівської області

"Приємно, що Варва  мене не забула..." Олександр  Васильович ШПАДАРУК  

Дата: 17.04.2024 11:55
Кількість переглядів: 81

Фото без описуКоли  я готувалась до написання чергового нарису про героїв-земляків, які   віддали своє  життя,  захищаючи нас, українців, то неодноразово зустрічалася із педагогом Тамарою Семе­нівною Рад­ченко, яка й розповіла:

- Я  вийшла на заслужений відпочинок, коли 2014-го  почалася антитерористична операція, яка згодом переросла в ООС, а потім  - у повномасштабну війну Росії проти України, і ми з іншими патріотично налаштованими інтелігентками Варви та Варвинщини обміркували свою участь у цьому процесі й вирішили: чим зможемо, будемо допомагати Збройним Силам України, адже наші сини воюють.  Тож, ми  почали займатися волонтерською роботою.

Що ми робили й робимо нині?.. Ми зверталися і звертаємося  до очільників  підприємств  та до нашого найбільшого благодійника Миколи Івановича Бойка з проханням про допомогу. І вони відгукуються.

Одного разу Микола Іванович  дав  туші поросят,  їх безкоштовно скоптив ще один підприємець,  з м’яса ми   також готували  тушонку,  докладаючи в посилки  закрутки, печиво, цукерки, овочі та фрукти.  Все це упаковували й  переправляли  хлопцям на Схід, за адресами, які отримували в  тодішньому райвійськкоматі.

Ми намагалися направляти посилки всім хлопцям, чиї адреси знав військкомат.

Починала я таку справу не сама, а в співдружно­сті з варвинчанкою-медиком  Іриною Миколаївною Ка­льченко, а потім до нас приєдналися й інші мешканці гро­мади.

Тож,  продовжує розповідь Ірина Кальченко:

- Розпочали цю роботу ще до початку повномасштабної війни Росії проти України. Серед інших ми направили таку посилку й Саші Шпадаруку, який воював в ООС. А через деякий час на мій Viber прийшли кілька фотографій:  Саша з посилкою, Саша з хлопцями викладають продукти на стіл, Саша з хлопцями сидять за накритим столом і зворушливий  підпис: «Не можу повірити, що Варва про мене пам’ятає…»

Потім Саша зателефонував і подякував. Усі ми були  вкрай розчулені й   у  кожної  з  нас  з’явились  сльози на очах… Звісно, всім мобілізованим землякам ми  не могли направити посилки, проте посилали тим, хто був у переліку і чиї адреси стали  відомі…

Пам’ятаю, посилки надсилали Любчику, Клижці, Божку та іншим. Справа, напевне,  не стільки у вмісті передачі, а в увазі та пам’яті до воїнів…

Ми  неодноразово збирали кошти  серед мешканців Варвинської громади  й  самі безпосередньо вкладали власні гроші на купівлю та ремонт автомобілів, придбання та пошив  одягу,  взуття,  організовували й нині організовуємо іншу допомогу.

А Тамара Семенівна доповнює:

-За 2023-й рік зв’язали 78 пар теплих носків і стільки  ж рукавичок…

* * *

Біографічна довідка. Шпадарук Олександр Васильович народився 21 квітня 1982 року в смт Варва Чернігівської області.

1999-го року закінчив Варвинську загальноосвітню школу №1.

Після проходження строкової служби Олександр працював на ГПЗ та НСЗ, а потім перейшов приладистом у "КІП".

У вересні 2017-го вирішив вступити на військову службу за контрактом до військової частини А 149. З 2018-го до 2019-го р.р. брав участь в антитерористичній  операції. Служив   на посаді командира відділення.  На Новояворівському  полігоні пройшов курс військового вишколу. Воював на Сході України  (Луганська область). Звільнився, а за деякий час  знову повернувся в зону бойових дій.

Загинув Олександр 9 березня 2022-го, під час артобстрілу  селища Житлівка Кремінського району Луганської області.

Похований 14 березня 2022-го в смт Варва.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

* * *

За знаком зодіаку Олександр - Телець.   Мама розповіла, що вона постійно  бентежилась із-за цього. Син народився в середині між днями народжень двох диктаторів: 20-го квітня – день народження Гітлера, а 22-го квітня – Леніна. То Ганна Семенівна переймалась: «Якою буде доля  сина?..» - занепокоєно думала вона  й продовжувала: «Мені  цей факт закарбувався в свідомості й переслідував  упродовж усього життя…»

Саша дуже радів, коли народилася  Богдана. Він зателефонував мені  серед ночі й закричав: «Мамо, радійте! У нас народилась донечка!...»  - і  завжди називав її: «Моя доця, моя мишка!...»

Певно,  Телець наділив Олександра Шпадарука  терпінням,  умінням і здатністю продуктивно працювати та  з любов’ю ставитись до праці,  знаходячи в цьому  певний спосіб самовираження.

Телець проявляє спокій, здоровий глузд  і терпіння. На життя дивиться реалістично й приземлено. Гарний господар. Основний принцип  Тельців – любов до життя.

* * *

- Яким запам’ятався   Олександр у реальному житті? – я запитую рідних,  педагогів, знайомих.

Ганна Семенівна Рофаль, мама Саші:

- Якщо лаконічно охарактеризувати, то був веселий, життєрадісний, сумлінний, комунікабельний, мав багато друзів. Ще в підлітковому віці мав мотоцикл і мене постійно возив на город.

Дуже любив бабусю, дружив з нею, а вона завжди прикривала внука перед батьками,  коли той трішки  "проштрафився"…Пригадую, як у дитинстві Саша мріяв зайнятися бізнесом і пропонував мені: «Ви, мам, будете пекти печиво, а я  його продаватиму…»

У мене, як у матері, залишились тільки найкращі спогади. Ще перебуваючи в школі, хотів здобути робітничу професію зварювальника. Дуже любив  учителів: Ольгу Андріїівну Телевну, Олену Федорівну Бойко, свою першу вчительку Світлану Петрівну Таран і  після уроків завжди залишався, щоб поговорити з ними. Якось у середніх класах Саша сказав Олені Федорівні: «Ось я виросту,  вивчусь на зварювальника і  переварю вам усе вдома…» - А Олена Федорівна лише погладила Сашу по голівці, ласкаво  усміхнувшись.

Саша був дуже домашній. Любив завжди зустрічати Новий рік у колі родини і не розумів, що це свято можна десь іще, крім сім’ї,  відзначати.

Мав  веселу вдачу. Міг  наспівувати якусь пісеньку, коли щось робив. Наприклад, мені добре запам’яталась  така строфа: «Мамулько, рідненька, моя люба ненька, живіть  довго…»

Після завершення школи Саша вступив до Ладанського ПТУ, щоб здобути професію зварювальника і паралельно  закінчив курси водіїв. Тож працював  зварювальником у цивільному житті  і водієм  -   в АТО. До речі, скажу, що  Саша закінчив школу без єдиної трійки…

Він був непоганий господар. Любив і вмів хазяйнувати.

Добре пам’ятаю його наполегливість. Ми всі, матері й батьки, не дуже помічаємо, як виростають наші діти і  довго думаємо, що вони ще не достатньо  дорослі, що вони ще  діти і ще довго, не задумуючись,  вказуємо їм,  що  і як робити.

Одного разу я й кажу Саші: роби те й те, а він напів  жартома і напів серйозно, взяв мене за плечі, хитро усміхнувшись,  і з акцентом на сказаному відповів: «Мамо, я вже виріс… Мені 18 років. Я – дорослий і сам знаю як і що робити…»  - Отакої…, - я була спантеличена і не   сподівалась на це,  навіть не могла й подумати, що син таке скаже… Та задумалась, проаналізувавши  урок, і  запам’ятала  його  назавжди. Після цього  я  думала, перш ніж зробити зауваження сину…

У 2021-му році,  перебуваючи кілька років в АТО, Саша зрозумів, що війна завдає  жахливі душевні рани воїнам і їм вкрай потрібна реабілітація як тіла, так і душі. А тому цього ж  року Саша вступив до Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя, щоб отримати фах психолога.

А коли контракт підійшов до кінця, він перевівся до військової частини в м. Пирятин.

…Пригадую й останні миттєвості сина. Коли його тіло везли додому, я ледве витримала. Мене накололи медикаментами і я все це пережила, як у тумані, але  обличчя сина  навічно залишилось у моїй пам’яті та  свідомості… Мені ввижалось, що переді мною  дві дороги  життя: одна   - йти за сином, а інша – залишатися тут,  допомагати родині,  дітям,  внукам і вшановувати сина…

Нині радію з того, що з нами залишились двійко  його прекрасних діток і дружина  Леся, розумничка, педагог. У нас прекрасні стосунки, ми любимо й глибоко поважаємо одна одну. Нас об’єднує спільна любов до Саші. Часто ми зустрічаємось і майже щодня спілкуємось телефоном, а інколи просто поплачемо разом, згадавши його, і на душі стає легше…

А за хвильку пані Ганна продовжила:

- Ось подивіться, Валентино Василівно, що в  мене висить на стіні...

Я беру в руки дощечку, на якій викарбувані правила дому бабусі й дідуся:

Внуки мають вільний вхід.

Малюків  потрібно балувати.

Дітей мають годувати  від душі.

Внукам зобов’язані  розповідати казки.

Дітям дозволено шуміти й веселитись на повну.

Внуки зобов’язані обніматись і цілуватись...

- Як тут не усміхнешся?... Я щодня дивлюсь на цей витвір людської фантазії і в мене поліпшується настрій…

Практично, я не сприймаю той факт, що Саші немає. Моя душа відмовляється це розуміти й збагнути. Я завжди вважала й нині вважаю, що в мене було й  залишається  троє дітей. Саша – живий і буде жити, допоки житиму я…

Анатолій Телевний, побратим Олександра:

-Чесно кажучи, я не дуже хочу згадувати пережите, бо це дуже болісно, проте за Сашу скажу… Ми з ним чотири роки брали участь в антитерористичній операції на Сході України в складі 93-ї бригади. Він був водієм.

- Яким ти запам’ятав Олександра?

- Не задумуючись скажу: Саша – людина-герой, людина з великої літери, справжній патріот України, людина абсолютної сміливості. Він є взірцем для наслідування.

За всі роки мого перебування в АТО я більш сміливої людини не зустрічав. Він пройшов, не оглянувшись, не зморщившись, у прямому розумінні  «вогонь, воду й мідні труби»… Був прекрасним товаришем і другом. За будь-яких обставин на нього стовідсотково можна було  покластися. Він разом зі мною й іншими побратимами  розділяв  горе й радість… Саша був надзвичайною людиною.

Анатолій Миколайович Костін, колишній директор ліцею №1:

-Саша був дуже позитивний: сумлінний, зосереджений, на диво вдячний та уважний учень. Найхарактернішою рисою його єства була глибока повага до людей.  Саша  був дуже контактний. Я таких учнів не зустрічав за сорок п’ять років своєї педагогічної діяльності.

А ще він був великий добряк… По-іншому його не охарактеризуєш… Завжди – в гарному гуморі,  з усмішкою і на  позитиві. Все всім пробачав і ніколи нічим не докоряв.

А в дитинстві, як  усі хлопчики,  грав у футбол,  любив рибалку і, зазвичай, робив усе те, що  роблять діти. Пам’ятаю,   як  із  моїми дітьми на вулиці (а ми жили поруч)  жарив жаб на вогнищі…

Ольга Анд­рі­їв­на Телевна, вчителька історії:

- Якщо охарактеризувати одним словом, то найвлучнішим є – добряк… Саша завжди усміхався, був оптимістом, дуже старався зробити всі справи якнайкраще, любив історію і дуже цікавився  істричними подіями. Словом, Саша припав  до душі  вчителям і одноліткам…  Був винятково справедливий і зібраний…

Марія Ми­ки­тівна Качаєва, голова ради ветеранів Варвин­ської територіальної громади:

- Саша був зразковим батьком. Він роками ходив повз  наш гараж, а тому я часто спостерігала, як він водив своїх діток, тримаючи їх за  ручки… Рідко яка мама так уболіває  за своїх  дітей…

Світлана Пет­рівна  Таран, кла­совод:

- Познайоми­лась я з Сашком, коли йому виповнилось 6  років. Хлопчик був повністю готовий до навчання в 1-ому класі, батьки та старші сестри дали йому гарний старт… У кожного з дітей родини був власний куточок і  місце для навчання.

… І до цього часу я зберегла  його малюнки, твори, результати тестів, які проводились у початкових класах.

Саша  дуже серйозно ставився до навчання і часто мене запитував: «А я  ж  молодець?...» - «Ще й який молодець!..» -  Зазвичай  відповідала.

Саша мав велику старанність, яка допомагала йому в навчанні, гарну пам’ять, відмінні обчислювальні навички – і все це в комплексі давало змогу йому бути майже відмінником. У моєму домашньому архіві збереглися кілька сторінок із оцінками учнів 1-А класу. Серед інших діток гарними оцінками вирізнявся й  Саша.

З досвіду педагогічної роботи  я часто давала учням тести, відповіді на які й збереглися упродовж десятиліть. Тож, в одному з них Саша писав: «Буду гарно навчатись… Побудую хату… Хочу, щоб у мене був власний  кінь…» - Це бажання пройшло впродовж багатьох років… І ставши дорослим, Саша говорив: «Дітям хочу побудувати будинок…» - пригадує вчителька.

Ось зразок диктанту, який красивим каліграфічним почерком виводив Саша:

«Настали теплі дні. Молодим листям вкрилася верба. Цвітуть кульбаби і  маргаритки.

Весна кличе до лісу. Марійка принесла букетик квітів. Учителька Олена Іванівна поставила їх у банку з водою і вони цвітуть...»

Володимир Бородай, друг Олександра:

- З Сашою ми дуже дружили впродовж багатьох років: їздили на рибалку, ходили в ліс… Із власної ініціативи  він пішов на службу  до ЗСУ і я його відвозив на збірний пункт. Саша постійно мені телефонував  із фронту.

Він  був найкращим і найщирішим другом. На нього я міг повністю покластися. Ми допомагали один одному в усьому… Мені дуже не вистачає друга,  сумую за ним… Я не можу звикнутись із тим, що Сашка немає… Для мене він живий… Я думаю про нього і уявно  спілкуюся з ним…

Царство  небесне йому  та легкий спочинок!

Ольга Климівна Шам, класний керівник Саші:

- Працелюбний учень, винятково добрий, м’який, делікатний…

* * *

...У вересні 2017-го Саша вирішив вступити на військову службу за контрактом і був направлений до військової частини А 149. З 2018-го по 2019-й р.р. брав участь в антитерористичній  операції на Сході України, перебуваючи на посаді  командира відділення. Пройшов навчання в Новояворівському навчальному центрі.

Олександру довелося побувати в кількох «гарячих» точках Сходу України. Звільнився і…  знову повернувся в зону бойових дій.

Коли  мама стурбовано запитала: «Сашо, чи правильно ти робиш?...» - Син  переконливо  сказав: «Так».

За словами дружини Лесі Василівни,  Саші  щось заважало в оформленні повторного контракту, але в останні години він усе  швидко врегулював і 30 жовтня 2021-го  поїхав. Правда, перед підписанням контракту  Саша збирався  на роботу в Африку, проте з’явилися  деякі перепони  і він почав оформлятися в ЗСУ.

- Пригадую, - говорить Леся, -  напередодні російсько-української війни обстановка в країні була дуже напруженою… Я  зателефонувала до  Саші й говорю: «Саню, вже війна на порозі…» -  А він мені у відповідь: «Ми тут нічого  не знаємо,  а ви там усе  знаєте… Такого бути не може…» То я ніби  притихла, а виявляється, він мене просто заспокоював…

Потім мама запропонувала вислати Саші    посилку (сало й шкарпетки) і запитала, за якою адресою це зробити, але син навмисне котегорично відмовився:  «Не потрібно. Нехай заберу  тоді, коли сам приїду…»

А все це він говорив для того, щоб не розкривати своє  місце перебування. А коли  розпочались бойові дії, то Саша схвильовано зателефонував: «Лесю, закопай мої документи,  військовий одяг  і  накажи дітям, щоб нікому не говорили, що я -  військовий… Бережи себе й дітей…»

* * *

Бої за Кремінну. 2014-й рік.

Бої за Кремінну вважаються початком битви за Донбас. 18-тисячне місто було стратегічною ціллю з початку російського вторгнення  в Україну, тому що Кремінна  - це  шлях  до Сєвєродонецька, розташованого в одній годині їзди.

Саме в 2014-му році місто  було лінією розмежування  російських військ і військ  АТО. Ще  тоді воно  прийняло перших переселенців.

2022-й рік.

24 лютого 2022-го   російські війська завдали ударів по Кремінній. Лише 11 березня в результаті теракту загинуло 56 мирних жителів. Це переважно  престарілі люди із обласного геріатричного пансіонату.

18 квітня 2022-го ворог зайняв Кремінну, а 25 квітня - знеструмив Кремінську електропідстанцію, внаслідок чого вся Луганщина залишилась без електрики. Станом на 25 травня 2022-го голова Луганської ОДА Сергій Гайдай заявив, що ворогом окуповано 95 % території області.

2023-й рік.

У січні поточного року українські війська здійснили успішний контрнаступ, залучивши 112-у бригаду тероборони.

8 січня біля с. Діброва відбувся танковий бій. Українські війська продовжували просуватись до міста.

Позиційні бої тривали аж до 1 жовтня 2023-го року, а 1 жовтня рашисти  зайняли  Кремінну. 3-го жовтня ворог застосував хімічну зброю.

Справжнісінькою дорогою смерті була траса Кремінна-Лиман, де відбувались жахливі розстріли мирних жителів, які намагались виїхати із міста…

* * *

- Чи відомі вам останні хвилини життя Саші? – запитую я   Лесю Василівну.

- 8 березня 2022-го  Саша вислав   кошти, щоб усі жінки й дівчата  родини  придбали  подарунки  на свято,  і зранку   цього ж дня він востаннє  написав нам, привітавши зі святом. Ми дали відповідь, але вже близько  16-ї  години  побачили, що Саша прочитав наше  повідомлення, але від нього повідомлень більше не було…

Ми  почали телефонувати у військову частину,  до побратимів та до командира  частини. Але певний час ніхто нічого не міг сказати…

Потім я зателефонувала подрузі, яка працювала  в Слов’янському  відділі поліції, а їх направляли на чергування в Краматорськ, і попросила долучитися до пошуку.

У Краматорську розміщувались морги, куди звозили тіла загиблих, бо морги  довколишніх  міст були переповнені і вже не приймали тіла…

Спочатку подруга шукала серед списків поранених, а потім – серед загиблих. Через добу неймовірних зусиль  вона   віднайшла-таки  прізвище  Саші  серед загиблих.

Таким чином тіло Саші було знайдено. У моргу Краматорська  він залишався  три доби.

…А трагедія трапилась  9 березня 2022-го року під час артилерійського обстрілу с. Житлівка Кремінського району Луганської області.  Тіло  Олександра  кілька  діб  залишалося в лісі… Чому це трапилось і за яких обставин - ніхто із військової частини так і не зміг пояснити... Як виявилося, Саша був поранений і смерть наступила від втрати крові…

Я також  запитала побратима  із  Дніпра, що трапилось? Але той відповів: «Тобі, Лесю,  не потрібно це  знати…» – Сказав лише: «Це було в лісі, за містом Кремінна, який із 2014-го року  люди стали  називати «Ліс див» або «Ліс смерті»…

Після    довгих  і   наполегливих   пошуків   мені дещо   вдалося з’язувати: начебто  Саша був розстріляний із  танка…

* * *

 - Ганно Семенівно, Указом Президента України Ваш син, Шпадарук Олександр Васильович,  був нагороджений орденом "За му«ність" ІІІ ступеня (посмертно). Як це було і де Ви отримали нагороду?...

І…  раптом мама говорить: «Валентино Василівно,   Ви ж вручали орден на ганку  будинку культури…»  - І  я миттєво  пригадала, як пані Ганна хотіла піднятися на ганок Будинку культури і як я зійшла,  щоб  вручити  орден, показуючи його учасникам зібрання.  Потім ми  обнялися і  заплакали…

- Безперечно, Саша мав якусь мрію. Чи вдалося її реалізувати?

- Прагнув побудувати дітям гарний будинок, а коли завершить  службу в ЗСУ, хотів  стати психологом. Крім того, виношував намір поєднати  професійну діяльність  із бізнесом, - говорить мама. – Лише цьогоріч нам вдалося добудувати будинок, який так хотів побачити Саша і мріяв, щоб його діти жили в ошатному обійсті.

- Що ви робите в пам’ять про сина та чоловіка? – запитую маму та дружину.

- Я  на фронт віддала найцінніше – свою дитину. На передовій служать мої зяті… Невже  цього мало?!...

Крім того, наша родина донатить  побратимам  сина та воїнам Збройних Сил України.

-А часто Вам сниться син?

-Ні, рідко. За цей час приснився лише  двічі, останній раз сказав: «Мамо, я не голодний…»

Як уже ми з Лесею говорили, що певний час Саша не міг оформити контракт. Йому щось не дозволяло, але в  останній день миттєво все зумів зробити, в тому числі й виготовити  велике фото. Тільки на ньому було якесь нереальне зображення  Саші зі  склянними очима  й кам’яним обличчям… Це було 30 жовтня 2021 року.

І коли 14 квітня 2022-го року відбулось поховання, то несли саме  цю фотографію, хоча вона була дуже нетиповою…

 

Ось і закінчується моя розповідь про славного земляка, великого патріота України та рідної Варвинщини  –  Олександра Шпадарука.

Герої не вмирають,

Бо куля душі не вбива!

Їх імена пам’ятають,

Безсмертним є їхнє життя…

Слава Героям!

Слава Україні!

Ми переможемо, бо ми того варті!

 

Валентина

Саверська-Лихошва,

Варвинський селищний

голова



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь