Фонтан ідей і пропозицій... Микола Борщ
Якщо запитати перехожого, чи кожна людина має оригінальність, то у відповідь можна почути: «Ні. Оригінальних людей небагато…»
Якщо вони і є, то їх своєрідність, зазвичай, «лежить» на поверхні, її видно «неозброєним» оком…
Всі, хто знав цього 40-річного молодого варвинця – Колю Борща, обов’язково скажуть: «Він був дуже оригінальною людиною… Іншими словами, неповторною. Часто його називали багаточисленні друзі енерджайзером, «живчиком», фонтаном ідей, думок, пропозицій, непохитним, невсипущим другом і всіма найенергійнішими епітетами, які можна придумати в подібних випадках…
Тож, яким він був - Микола Борщ?..
Біографічна довідка
Микола Миколайович Борщ народився 14 квітня 1983 року в смт Варва. Закінчив Варвинську ЗОШ І-ІІІ ст.
Після проходження строкової служби в ЗСУ Коля працював у пожежній частині №19 Гнідинцівського ГПЗ, потім машиністом технологічних установок на Гнідинцівському ГПЗ.
З 2014-го - брав участь в АТО/ООС на Сході України, в різних військових частинах Луганської та Донецької областей.
24 лютого 2022-го добровільно вступив до роти охорони 3-го відділу Прилуцького РТЦК.
6 травня 2022-го - був зарахований до 58 ОМБР Збройних Сил України. Службу проходив у званні солдата, командир бойової машини.
Трагічно загинув 20 серпня 2023 в районі м. Авдіївка Донецької області. Похований у смт Варва.
* * *
Пригадую січень 2011-го… Велика зала будинку культури, переповнена мешканцями селища… Йдуть загальні збори Варвинської громади… Я зробила звіт про свою роботу і почалися запитання…
Першим підняв руку молодий чоловік з першого ряду. Він не тільки поставив кілька запитань, але й зробив кілька пропозицій. Характерно: зауваження роблять усі, а пропозиції – ніхто…
Тоді таке довелося почути вперше за рік моєї діяльності на посаді голови селища…
Коля сказав: «Для того, щоб Варва стала кращою, стала, як Ви, Валентино Василівно, сказали, «справжнім європейським містечком», потрібно звернути основну увагу на благоустрій у громаді (і почав розповідати, що потрібно зробити для цього…)»
Коля говорив довго, звертав увагу на реконструкцію площі, скверу «Казкове містечко», парку Слави та на екстер’єр вулиць…
Це було моє перше знайомство з Колею Борщем…
* * *
Народився 14 квітня 1983 року… Тобто він народився в рік Свині, а цей знак характеризуються не найбільшим виявом скромності. «Свині» точно не будуть приховувати правду і обов’язково скажуть усе, що думають про людину. Проте вони володіють неймовірною щедрістю щодо своїх близьких, рідних, друзів.
А народжені 14 квітня мають знак Зодіаку – Овен, який вічно намагається віднайти цілісність і єдність між розумом і духом…
* * *
-Яким залишився Коля Борщ у пам’яті багаточисленних друзів та колег, що його постійно згадують?...
Дружина Оксана Борщ:
-Коля був людиною, про яких говорять: «На всі руки майстер» або «Майстер золоті руки»…
-Хто його навчив? Звідки це в нього? Від кого чи від чого?...
-Взагалі-то є певна категорія людей, яких, напевне, обдаровує природа; вона ж сама навчає й виховує… Зазвичай про таких говорять: «Сам у себе вчився…» Ось такою людиною був Коля…
-Яку освіту здобув?
-Закінчив Варвинську ЗОШ І-ІІІ ст., відслужив у Збройних Силах України, потім розпочав трудову діяльність на Гнідинцівському ГПЗ.
-Як пішов до ЗСУ: добровольцем чи мобілізували?
-Добровільно пішов 24 лютого 2022-го року до 3-го відділення Прилуцького РТЦК в роту охорони.
А 2014-го – мобілізували. Служив у «гарячих» точках Сходу України, за що був нагороджений двома відзнаками: «Учасник АТО» та «Учасник ООС».
Пригадую 2015-й рік…На кілька днів Коля прийшов у відпустку, зібрав друзів та кумів і дуже багато розповідав про фронт. Це було перед боями за Дебальцеве… Тоді казав: «Може, в останнє зустрічаємось…» А кума й каже: «Колю, ти стільки розповідаєш, що тобі потрібно книгу спогадів написати. Це буде повчально для інших…»
-Де і як служив Коля?
-Після повномасштабного вторгнення Росії проти України з 2022-го Коля служив водієм під Бахмутом…Розвозив усе: боєприпаси, продукти харчування, передачі, що їх привозили волонтери… Адже останні довозили посилки туди, куди можна було доїхати, а далі Коля завантажував їх у своє авто і розвозив: у небі його супроводжували гелікоптери, дрони та безпілотники, збоку – ворожа артилерія, а він, як заєць, «петляв» між усім цим, встигаючи лише ухилятися від пострілів… Мало того, щоб не так чути постріли, Коля щосили вмикав музику…
-Що ще розповідав тоді?...
-Пам’ятаю, говорив: «Іде дощ, а бліндажі не накриті… Вода туди затече…Хлопцям буде мокро сидіти, то я завантажився плівкою і буду розвозити хлопцям по бліндажах…
А ще пам’ятаю наступний момент: на околиці Бахмута хлопці жили в собачих вольєрах…
-…?... Чому, як?!...
-Напевне, там колись утримувались елітні великі собаки… Вони жили у великих будиночках, кожна собака окремо… Тож, хлопцям поступила команда: заселяти вольєри й обживати їх… Коля зі своїм другом-варвинцем Толіком Дорожкіним зробили там справжнісінький ремонт: прибрали, постягували меблі, які можна було дістати, встановили душ… Тож усі ходили до них дивитися, як на екскурсію…
Коля був дуже компанійською людиною, він умів знаходити контакт, здавалось би, з будь-ким… У перший день, коли після навчальногго центру хлопців розподілили під Бахмут, Коля пішов вулицями міста і відразу ж познайомився з місцевими, які запросили до хати, дали пообідати, вина налили та ще й на додачу велосипед дали, щоб вулицями їздив…
Коля дуже любив тварин… Ось, бачите, у нас, вдома, залишився його чорний великий кіт і хатня собачка… І скрізь, де б не побував Коля, завжди приручав та підгодовував котів і собак… Навіть під час короткочасної охорони Чернігівського автомобільного мосту до них прибився кіт Василь…
А ще Коля вмів турбуватись про інших людей. Одного разу, їдучи на завдання, він зупинився, побачивши на дорозі діток. Діти просили їсти… Коля пошукав у кабіні і виявив кілька банок згущеного молока, але діти їх не захотіли і знову просили їжі… Тоді він розвернувся, поїхав у частину, взяв продукти харчування і роздав їх дітям, які залишились серед дороги чекати повернення водія…
Йому до всього було діло… Якось під м. Авдіївка він служив разом із «генералом»… Чи дійсно цей чоловік був генералом, чи це був його позивний, хтозна, але він мав «вихід» на «гору»… Тож Коля попросив його виготовити відзнаку для землячки Яни Борщ, яка волонтерила тоді і багато допомагала хлопцям. Нагорода «наздогнала» волонтерку і таки ж була вручена їй в урочистій обстановці…
А Оля, сестра Колі, доповнила:
- Я з паном генералом говорила по відеозв’язку. В той час на позиціях під Бахмутом перебувало багато земляків і Коля вирішив запросити їх до себе, щоб побути разом… То генерал був вражений таким поворотом справ. Він не міг уявити, щоб із різних рот і частин військовослужбовці приїжджали до когось у гості… А, виявляється, можна…
-Ви, Оксанко, мабуть, і в жахливому сні не уявляли, що Коля, такий везучий, такий моторний, такий вправний і такий умілий, піде на фронт і загине… Хто сповістив Вам про цю трагедію?...
-Командування поставило бойове завдання перед хлопцями: потрібно добровільно піти на іншу позицію під Бахмутом і там закріпитися… Першим виявив бажання Коля. Але це й не дивно, адже, знаючи його, було б дивним, якби він просто промовчав і не пішов на нове завдання...
Тож, перед своїм останнім «походом» Коля зателефонував і сказав, що п’ять днів він не буде виходити на зв’язок, щоб ми знали і не хвилювалися…
А на шосту добу я почала телефонувати побратимам.. А ще через декілька днів працівники ТЦК сповістили про найжахливіше, що могло статися…
-Оксанко, безперечно, Коля мав якусь мрію? Чи вдалося її реалізувати?...
-Хтозна, що вважати його мрією?... Взагалі-то він дуже любив гучні компанії у колі друзів. Він був дуже товариський, дуже дружелюбний. Він мав безліч друзів. І на всіх у нього вистачало часу й можливостей. Навіть, коли він приїздив із передової на кілька днів у відпустку, то завжди збирав у нас друзів і був безмежно радий їх бачити.
Коля мріяв про свій власний дім, свою альтанку, свій мангал, своє багаття у дворі… Це не вдалося здійснити, але якби її величність Доля додала Колі років, то він би з його великими будівельними можливостями обов’язково б побудував і мав би свій власний дім…
А взагалі-то все, що Ви бачите, і що є в квартирі, зроблено руками Колі. Ось, наприклад, стіл чи стілець… Ви думаєте, ми його купували?.. Ні… Вони зроблені руками Колі…
Оці всі вмонтовані шафи… Вони також зроблені руками Колі…
-Оксанко, як можна без спеціальних станків чи спеціального обладнання в домашніх умовах зробити щось подібне?...
-А, виявляється, Валентино Василівно, можна…Я й сама скільки жила з Колею, стільки й дивувалася його здібностям… Мабуть, сама матінка-природа так щедро обдарувала Колю…
Правда, його життя було дійсно яскравим і його б вистачило на кількох осіб, але, на превеликий жаль, дуже коротке… Шкода…
-А все ж таки, хто допомагав Колі з ремонтом? Чи довго ви його робили?..
-Вірте чи не вірте, але я допомагала йому, нічого не вміючи… Ремонт у трикімнатній квартирі ми робили рівно місяць.
Крім того, він був ініціатором встановлення дитячого ігрового майданчика біля будинку…
* * *
Офіційна інформація
Ситуація довкола с. Костянтинівка
Ще, починаючи з часу АТО (2014-го), ситуація під с. Костянтинівка була й залишається складною. Це село постійно рашисти намагалися обстрілювати. Систематично пошкоджень зазнають приватні будівлі, господарські споруди та офіційні установи.
Рашисти намагаються обстрілювати людей ракетами С-300.
Бої за місто Авдіївку
Місто Авдіївка знаходилось за 6 км від Донецька. Позиції довкола Авдіївки дозволяли контролювати північні околиці Донецька, Ясиноватої та південні околиці Горлівки.
Місто Авдіївка у кінці квітня 2014-го року було звільнене ЗСУ.
Бої за Авдіївку спалахнули з новою силою з 21 лютого 2022-го року, коли Президент РФ В. Путін визнав ДНР незалежною державою.
З перемінним успіхом бої за Авдіївку тривають й нині…
Битва за місто Бахмут
Битва за Бахмут (оборона Бахмута, «фортеця Бахмут», «Бахмутська м’ясорубка») - це серія боїв між ЗСУ та ЗС РФ у ході бойових дій, що розгорнулися навколо міста Бахмут із серпня 2022-го. Ці бої є частиною битви за Донбас, а Бахмутська битва – найбільша битва в Європі з часів Другої світової війни.
Битва за Бахмут – є найкровопролитнішою битвою з початку російського вторгнення в Україну, це – найкривавіша битва піхоти з часів Другої світової.
Бахмут – раніше відомий як Артемівськ, був місцем битви між ЗСУ та російськими бойовиками, що діяли під фасадом ДНР в 2014-му році.
Терористичні угрупування захопили частину міста під час проросійських виступів у квітні 2014-го і підрозділ українських спецпризначенців разом із Нацгвардією було направлено, щоб вибити бойовиків з міста.
Травень 2022-го…Бахмут…
Із 73 тисяч мешканців Бахмута до початку повномасштабної війни у місті залишилось менше 20 тис. осіб. З 17 травня 2022-го місто залишилось без електроенергії.
Після боїв за Сєвєродонецьк і Лисичанськ росіяни захопили всю Луганську область і поле битви змістилося в бік Бахмута і Соледара. Подальші бої продовжувалися увесь 2022-й, 2023-й та початок 2024-го років.
* * *
Віра Володимирівна, мама Колі Борща:
-Коля ніколи не скаржився на обставини чи на погоду, яка не сприяє хлопцям. Він завжди телефонував і говорив: «Мамо, в мене все добре!» - хоча на позиціях було по-різному: постріли, смерть, поранення…
Одного разу телефонує Коля. Я запитую: «Що ви робите?» і у відповідь чую: «Тепловізор вивчаєм…»
Ми в складчину за кошти родини та донати «добрих» людей придбали для військової частини тепловізор. І ось хлопці опановували його премудрість… За словами Колі, враження було таке, начебто дивишся через стінку і все наскрізь бачиш… «Класна й необхідна штука…» - завершив Коля.
…А ще Коля дуже любив донечку Софійку. Взагалі-то він володів такою характерною рисою, як любов до всіх дітей…Пригадую, перший день, як забрали Софійку з лікарні. Я зайшла до них, а Коля на руках тримає денечку й заколисує її. «Що, жалко?...» - питаю, а він у відповідь: «Ой, мамо, жалко... Така маленька крихітка… Я вже її й покупав, і нагодував…Дуже жалко…»
А коли Софійка почала підростати, то весь час їздила з батьком у машині. Можна сказати, росла з ним. Він купував їй одяг, взуття і завжди просив продавчинь: «Ану, дівчата, одягніть мені цю принцесу!...»
А колись доця захворіла і їй потрібно було поставити крапельницю, то батько власноруч тримав її увесь цей час…»
-Яким був Коля в дитинстві?
-Дуже допитливою дитиною. Він і в дитинстві хотів бути серед товаришів, хотів мати багато друзів. Якось, пригадую, будучи меленьким, перед Новим роком Коля запитав мене, чи можна запросити друзів до нас зустрічати Новий рік? А я в цей час захворла і перебувала в лікарні. То я й говорю йому: «Можна, проте потрібно у квартирі прибрати…» І що ви думаєте, поки я видужувала, Коля познімав тюль і порт’єри, виправ їх і повішав на виворіт… Але Новий рік зустрічав з ровесниками й друзями у нас вдома…
Ольга, сестра Колі:
-Безперечно, війна має жахливі обриси… Якось телефонує Коля… Відчуваю: що дуже збуджений і каже: «Сестричко, хочеш тобі покажу, як небо падає?...» І… павза…
Я враз зрозуміла щось неладне…Коля ввімкнув відеозв’язок і я побачила як із неба летять міріади блискіток…Як виявляється, це були фосфорні бомби, застосовані рашистами…Вони падали й розлітались на друзки… Видовище було пекельне…Це було справжнісіньке пекло на землі…
Зазвичай Коля був винятково мужньою людиною, але бувало різне, бувало, що й нерви зраджували… Пригадую, зателефонував якось Коля й каже мені: «Сестричко, може говорю і в останнє… Ситуація складна… Ми – смертники…»
…Остання відпустка Колі… Я зустріла його в Прилуках, обняла і відчула запах… війни, пороху, запах болю… Це дуже страшно…
До речі, наше дитинство проходило разом. Ми дуже гарно дружили. Коля навчив мене водити автомобіль і мотоцикл.
Усе життя брат пишався з того, що я – офіцер і що служу в ЗСУ.
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну я проживала в Чернігові. Тож, коли почалася війна, Коля певний час охороняв замінований автомобільний міст за Черніговом й інколи зупинявся у моїй квартирі. Речі брата й досі залишаються лежати там. З огляду на його товариськість, брат зумів перезнайомитись з усіма моїми сусідами.
Коли охороняв міст, то я запитала його: «Колю, тобі не страшно?... Міст замінований і якщо рашисти будуть прориваться, то це буде кінець… Ніхто не встигне втекти…»
А він у відповідь: «Але ж вони сюди не пройдуть… Що я скажу своїм дітям?...Де я був у цей час?... Запам’ятай: ми – тут, щоб вони не прийшли сюди…»
Моя доця Настя дуже любила Колю і він її навзаєм… То коли його не стало, Настя склала поезію і зачитувала її на всіх соціальних мережах, просячи людей донатити для Збройних Сил України…Виготовила виріб… Продала його своєму дідусеві за 2000 грн, а кошти передала волонтерам для ЗСУ.
Так, війна забрала в 10-річної дитини і рідного батька, Костянтина Кропиву, і рідного дядька, Миколу Борща…
Сергій Захаров, друг Колі та його мама Людмила Захарова:
«Мій син і Коля дуже дружили, хоча не були ровесниками… При найпершій можливості Коля бував у нас, або часто запрошував до себе…Хлопці допомагали й підтримували один одного…"
"Коля був веселий, життєрадісний, любив і вмів жартувати й підтримувати розмову… Словом, був дуже цікавою особистістю…
Потім наші дороги розійшлися: одних залишили в 58-й бригаді, інших – перевели в 66-у… Не віриться, що Колі немає серед нас… Я втратив найкращого друга… Такого вже ніколи не буде…»
Тамара Семенівна Радченко, вчителька початкових класів, мама друга Колі – Андрія Радченка:
«Доля звела мого сина Андрія й Колю 2014-го… Колю мобілізували на Схід, а мій син став працювати на його місці… Тож вони телефонували один одному, розповідали про роботу й подружились…
Як відомо, Коля був «на всі руки майстер», а тому, коли у нас виникала якась проблема, а Коля був удома, я телефонувала до нього й сміливо просила… Коля негайно приходив і допомагав: лагодив крани, виконував невеликі зварювальні роботи тощо…»
Ольга Іванівна Посна, класний керівник Колі:
«Пам’ятаю Колю Борща, хоча пройшло вже багато часу… Коля був добрий, щирий, працелюбний, безконфліктний хлопчик.
Пригадую такий випадок, який стався на моєму уроці української мови. Сидів-сидів учень Олег і тут, раптом, як кажуть у народі, з доброго дива, тріснув під ним стілець і він з гуркотом упав…
…Учні «вибухнули» сміхом… А Коля підійшов до хлопця, подивився на стілець і каже: «Нічого, Ольго Іванівно, я його додому заберу, переварю і буде нормальний стілець…». Наступного дня Коля приніс у клас підварений стілець, який ще довго прослужив учням…
Якось у класі був відсутній один із учнів. Я й запитую: «Діти, хто знає, чому відсутній Юра О.?» А Саша: «Ольго Іванівно, я не знаю, але сьогодні ж з’ясую». А наступного дня говорить: «У Юри захворіла мама, то він копає картоплю і перевозить велосипедом… Друзі, давайте підемо до Юри і всі разом йому допоможемо вибрати картоплю»…А наступного дня Юра вже був у школі…
Анатолій Васильович Науменко, начальник державної пожежної частини №19 Гнідинцівського ГПЗ, полковник внутрішньої служби:
«…Пройшло вже понад двадцять років, а я добре пам’ятаю, як до кабінету зайшов середнього зросту хлопчина з приємною усмішкою на вустах: «На службу візьмете?... Не боюся ніякої роботи, буду виконувати все, що скажете…»
Після проходження медичної комісії Коля приступив до виконання обов’язків пожежного.
Завжди він здавав усі нормативи на «відмінно». При гасінні пожежі вміло й раціонально використовував здобуті знання, вміння й навички, проявляючи при цьому моральну стійкість та розумну ініціативу. Ніколи не боявся труднощів.
За словами начальника караулу №2 Анатолія Дяченка, Коля Борщ, зазвичай, володів сміливістю, рішучістю і завжди прагнув бути першим…
«Пригадались мені, - говорить начальник караулу, - два робочих моменти. У той час, коли траплялись великі пожежі серед місцевих жителів, пожежні Гнідинцівського ГПЗ допомагали гасити…Пам’ятаю, на Руді, як раз на виїзді до Озерян, загорілась чиясь оселя, то Коля, надягнувши спецкостюм, поліз на дах тушити…
Подібне відбулось і в ході пожежі, яка виникла у підвалі одного з будинків у мікрорайоні «Нафтовик». Коля першим кинувся гасити пожежу…»
Лариса Павлівна Ушакова, перша вчителька Колі:
«Хочу зауважити, що маленькі діти й дорослі люди – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. У маленькій дитині ніколи й нікому не вдасться розпізнати всі ті характерні риси дорослої людини, адже на індивідум, перш за все, впливає освіта, соціум, виховання.
Коля мені запам’ятався маленьким, тихим, спокійним, урівноваженим хлопчиком, якій завжди вмів самостійно вирішувати всі свої дитячі проблеми, яких, виявляється, у кожної вікової категорії повно…
А вже так ведеться, що класовод, начебто збоку стежить за своїми учнями: як вони розвиваються, як дорослішають, як зріють і «набираються» розуму…
Тож, хочу сказати, що Коля був гарним батьком. Він дуже вболівав за свою донечку Софійку, дуже любив її… І це – похвально».
Олександр Беребенець, побратим, друг Колі:
-З Колею ми були друзями ще з Варви. Завжди – разом: разом проводили дозвілля, разом допомагали один одному у важку хвилину, певний час були разом і на передовій, у 78 бригаді… Це – перед Авдіївкою…А потім наші бойові дороги розійшлися… Нас розкидали по різних бригадах…
Скажу єдине: Коля був найкращий друг… Більше такого ніколи не буде…
Юлія Лисенко, однокласниця, сусідка, подруга:
-Ці спогади про Колю Борща я написала не тільки, як про однокласника, а й як про гарного товариша і завжди привітного сусіда… Наше дитинство пройшло на одній вулиці. Перекопівські стежки привели нас до одного класу Варвинської школи.
Коля вирізнявся гарною вдачею (важко про це писати в минулому часі), був завжди усміхненим і привітним. Він погоджувався на всі найнесподіваніші пропозиції, що виниками в учнів нашого класу.
Тож, пропоную Вашій увазі кілька таких епізодів.
Епізод перший – «Любов до музики». Пам’ятаю, як у другому чи третьому класі ми, однокласники, вирішили відвідувати дитячу музичну школу. Більшість дівчат мріяли навчитися грати на фортепіано. Хтось із однокласників обрав баян чи трубу.
Серед бажаючих вивчити основи музики був і Коля, який, здається, обрав клас скрипки. Історія замовчує тривалість навчання музики учнів 3-А класу, але й у цьому питанні Коля Борщ не «відбився» від колективу: покинув навчання музики разом із усіма…
Епізод другий – «Українські народні традиції». Наша вчителька, Лариса Павлівна Ушакова, залучаючи нас, другокласників, до активної участі в колективі «Подоляночка», знайомила із невичерпним джерелом української народної творчості: піснями, народними святами, звичаями й традиціями… Наш клас брав участь у тематичних виступах, але траплялася й самодіяльність…
Пригадую, як святкового, за старим стилем, 13 січня, за традицією, ми з однокласницями зібралися на Щедрівки. Дівчачу компанію органічно доповнив Коля Борщ, якого ми теж убрали у квітчасту хустку.
І так нам цікаво й весело щедрувалось тоді, що ми вирішили порадувати співом не лише знайомих і сусідів, які нас запросили й чекали, а й усіх, хто траплявся по дорозі…
Тож, ми заходили у кожну хату і зайшли до вчителя креслення, який досить суворо запитав: «Дівчата, а з якого ви класу?...» Ми ж, не розгубившись, швидко виступили і, не дочекавшись гостинців, побажавши господарям здоров’я, хутко вискочили на вулицю, сміючись… Але особливо нас насмішило звернення: «Дівчата!», адже серед нас був і Коля…
Епізод третій – «Математика і Коля Борщ…» На уроці математики відбулась заміна вчителя. Замість учительки математики Галини Тимофіївни Кодоли до класу зайшов Юрій Васильович Хоменко.
Розкривши класний журнал, він почав читати прізвища, перевіряючи присутніх. Одним із перших було записане прізвище Колі - Борщ, яке прозвучало з вуст Юрія Васильовича протяжко: «Б-о-о-р-щ», а далі в списку були ще їстівні прізвища: «Кисіль», «Редька» тощо. Вчитель розсміявся і розпочав «ліричний відступ» із цікавими розповідями про своєрідні прізвища…
Подібних епізодів із шкільного життя було чимало…
Коля Борщ був добрим і товариським однокласником. При зустрічі завжди щиро вітався і запитував: «Як справи?» або «Ну, що там?» А вже значно пізніше, коли, будучи дорослим, їхав на авто, завжди махав рукою, хоча в житті в усіх нас трапляється різне…
Коля був оптимістом, не намагався себе жаліти, підбадьорював співрозмовників…
Пригадуючи шкільні будні і свята, досі бережу смішне каченя – м’яку іграшку, подаровану Колею на свято 8 Березня…Пригадую літні й зимові канікули біля «борщевого» ставка… А ще пам’ятаю почерк Колі, такий каліграфічний, такий красивий…Його почерк можна було відразу впізнати серед інших.
Пригадую, як писали твори про життя й про героїв минулих років, які боронили рідну землю. Пам’ятаю, як отримали завдання написати твір про видатних земляків і натхненно шукали інформацію про партизанів Другої світової війни…
Тож, і в жахливому сні я не уявляла, що нове покоління майбутніх Героїв – поруч, на відстані протягнутої руки: за другою партою середнього ряду зі щасливою усмішкою та каліграфічним почерком…
Дорогий Колю! Низький уклін тобі за те, що віддав найдорожче – власне життя, за всіх нас, за рідну Україну!
Ми пам’ятаємо тебе! Світла тобі пам’ять!
* * *
Ось такою оригінальною, неповторною, винятково самобутньою й позитивно налаштованою до людей та світу особистістю був земляк-варвинець - Микола Миколайович Борщ.
Його життя було коротким, всього лише сорок років, але він, наче смолоскип: яскраво загорівся і… згас…, залишившись у пам’яті багаточисленних знайомих і друзів варвинським Данко, який зі смолоскипом у руках йшов до ПЕРЕМОГИ...
Слава Героям! Слава Збройним Силам України!
Слава Україні!
Валентина САВЕРСЬКА-ЛИХОШВА,
Варвинський селищний голова
