З великою людською гідністю сприйняв виклик долі... БУГАЙОВ Юрій Сергійович
...Якою була реакція Юрія на отримання повістки?..
Дружина Марина Бугайова:
- У листопаді 2022-го Юра працював у Києві, приїхав до родини і в цей час йому вручили повістку. Чоловік не проходив термінову службу, але завжди говорив: «Якщо мені вручать повістку, я піду. Значить, там я більше потрібний…» Ми з донькою були, звісно, проти такого рішення, але мусили підтримати й підтримали його. Юра врегулював усі питання, пов’язані з роботою, пройшов медичний огляд і 8 січня 2023-го пішов…
Спочатку він перебував у навчальному центрі в Україні, потім проходив стажування в Британії та Німеччині. Після навчання керівництво дало короткотермінову відпустку і хлопці почали готуватися до відправки на передову.
На фронті Юра був навідником десантно-штурмового відділення окремої десантно-штурмової бригади. Як відомо, десантно-штурмові війська наступають першими, а тому хлопцям, як нікому, потрібно мати прекрасний військовий вишкіл і вони часто й багатогодинно тренувалися.
Якщо комусь було страшно, командування пропонувало перейти в інші війська. Проте всі хлопці відмовилися, сказавши: «Ми разом прийшли, разом навчались і разом будемо йти до кінця, захищаючи Україну». Хлопці були дуже мотивовані.
Олександр Гуржій, директор благодійної організації «10 грн – Прилуки», друг Юрія, колега по роботі в столичній будівельній компанії:
-Як тільки-но Юра отримав повістку, зателефонував до мене, а я запитав: «Плануєш іти?» - і почув у відповідь: «Піду, раз потрібний там»… Юра не злякався, не ухилявся, не придумував щось, як це роблять інші, а з великою людською гідністю сприйняв виклик долі…
Після мобілізації пройшов курс навчання за кордоном і потрапив у десантно-штурмову бригаду. Раніше Юра допомагав нашій організації, а тепер ми йому допомогли: мешканці Прилуччини зібрали кошти й купили дрон за 110 тис. грн та зарядну станцію. А мені Юра вислав футболку свого підрозділу і прапор бригади. Я ж зателефонував йому й говорю: «Юро, чому ти не розписався на прапорі, адже традиційно всі військові розписуються?» - «Коли прийду у відпустку, обов’язково розпишусь…» Це була остання розмова з Юрою.
Дмитро Володимирович Чуб, очільник столичної будівельної компанії, в якій працював Юрій Бугайов:
-…Я пам’ятаю, як намагався відмовити Юрія від фронту і цим самим зберегти йому життя, адже працівники великих будівельних компаній мають право на бронювання. Але він, будучи справжнім патріотом України, пішов захищати рідний край, пояснивши: «Якщо всі скажуть: «Ні!», то хто ж буде воювати і хто ж буде захищати всіх нас, наші родини, наших дітей та Україну?...»
Біографічна довідка
Бугайов Юрій Сергійович народився 22 лютого 1983 року в селищі Варва Варвинського району Чернігівської області. 2000-му році успішно закінчив Варвинську ЗОШ №2.
У червні 2000-го розпочав трудову діяльність: спочатку барменом, згодом - адміністратором кафе «Лаванда», а потім працював у місцевій приватній фірмі.
Заочно навчався в Національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана. Отримав спеціальність «Менеджмент організацій», бакалавр.
Декілька років Юрій працював начальником дільниці столичної будівельної компанії. Війна перервала трудову діяльність Юрія в столиці.
У січні 2023-го був мобілізований на захист рідної України.
Служив солдатом-навідником десантно-штурмового відділення військової частини. Боронив Україну на півдні, в Запорізькій області.
Героїчно загинув за свободу й незалежність України 14 серпня 2023 року в населеному пункті Вербове Пологівського району Запорізької області.
Похований у селищі Варва Варвинської територіальної громади Прилуцького району Чернігівської області...
* * *
Яким залишився в пам’яті рідних, близьких, знайомих славний патріот Варви, Варвинщини та України – Юрій Сергійович Бугайов?..
-Ви, мабуть, і в жахливому сні не уявляли, що Ваш Юра, такий успішний, шанований, спортивний, піде не фронт і не повернеться? – звертаюсь я до Марини, дружини Юрія.
-14 серпня 2023-го Юра попередив мене про те, що їхня бригада йде на штурм ворожих позицій і що певний час може не бути зв’язку, а вже 16 серпня побратими повідомили, що Юра зник безвісти.
Наступні дні були найжахливішими для всієї родини: дзвінки, непевність, очікування й невідомість… Юру почали шукати побратими й друзі, намагаючись знайти хоча б якусь зачіпку…
Потім зателефонував командир і сповістив про загибель чоловіка…
-Які захоплення були в Юри?
-Юра все своє свідоме життя займався спортом – баскетболом, який приносив йому величезне задоволення. Їздили на змагання зі стрітболу, а згодом хлопці заснували районну Федерацію баскетболу: організовували змагання, возили школярів і самі брали активну участь у цьому процесі. З 2010 по 2015-й роки Юра був директором ВРГО «Федерація баскетболу».
Юра - срібний призер Кубку Чернігівської області 2013-го року, багаторазовий учасник змагань районного, обласного та загальноукраїнського рівнів, баскетбольний волонтер серед дітей та дорослих (Україна, USI).
Ми з Юрою 21 рік разом і 17 років, як одружені, а нашій донечці Ані виповнилося 16 років. Юра дуже хотів мати дівчинку і дуже любив Аню: дружив із нею, багато часу приділяв її розвитку, знав її захоплення в спорті та музиці, знав, які книги вона читає. Разом із донькою Юра мріяв піднятися на Говерлу, і вони втілили цей задум.
А наступне сходження мало бути на гору Петрос і мріяли про подорож Кримськими горами, але цю спільну мрію Аня обов’язково втілить у пам’ять про тата.
Юра був чудовий чоловік і неймовірний батько. Він усе робив для нас і заради нас. Юра ніколи й ні в чому нам не відмовляв. У нашій родині ніколи не виникали суперечки, бо Юра завжди поступав мудріше, завжди все намагався «загладити», а після цього сваритися вже не було сенсу.
Уважний, добрий, ніжний, щирий, щедрий, веселий, гуморний, знаходив спільну мову практично з усіма оточуючими і підтримував розмову на будь-яку тему і будь із ким… Був легкий на підйом, заздрість ніколи не відвідувала його серце й душу. Це – істина, і цього в нього не відбереш…
Любив готувати і завжди, коли приїздив додому, із великим забоволенням готував нам свої фірмові страви.
-Марино, Ваш чоловік, безперечно, мав якусь мрію. Чи вдалося її реалізувати?
- Юра мав мрію: він хотів побудувати невеликий будиночок із панорамними вікнами, зеленим газончиком, плетеними кріслами. Мріяв і уявляв, «забігаючи» подумки далено в майбутнє, що пройде час, і він буде в альтанці зранку готувати духмяну каву, гуляти із внуками, готувати м’ясо з овочами на грилі…
Не проходить і дня, щоб усі ми не згадували Юру…Пригадуємо якісь події й миттєвості життя, що раніше не мали ніякого значення, а нині - згадую і думаю: «Як добре, що вони були в нашому житті»…
Нам усім дуже не вистачає Юри… Він був нашою опорою й підтримкою. Хочеться розповідати про спільні будні, про роботу, смакувати зварену ранкову каву, чути його сміх та бачити величезну любов до донечки…
Не хочу про нього говорити в минулому часі. Вірю в те, що він поряд і наглядає за нашою донечкою.
-Маринко, пройде час, не таким гострим буде біль втрати… Що Ви плануєте зробити, аби увіковічити пам’ять про свого чоловіка, справжнього лицаря України?
- Ми з друзями по Федерації баскетболу хочемо організувати турнір по стрітболу на честь Юри. Всі готові долучитися до цього і при нагоді ми обов’язково це зробимо.
Олена Вовк, сестра Юри:
-У родині нас було двоє: Юра і я. Ми дружили, розуміли одне одного і любили взаємно.
Найяскравішою рисою характеру Юри була доброта. Він ніколи не сварився й не сердився. Здавалось, він не вмів цього робити. Завжди обдумував, а потім – казав, але ніколи не шкодував про те, що сказано…
У дитинстві ми любили спільні ігри. Найулюбленішою була – кидатися подушками, а перед сном ми завжди відгадували мелодії…
Юра мав багато друзів. Йому просто везло на них. Здавалось, друзі самі йшли до нього, складалось таке враження, наче він їх притягував, як магніт… Завжди любив смачно поїсти, а ще більше - любив і вмів готувати найрізноманітніші страви…
Ще підлітком Юра захопився баскетболом, якому не зраджував упродовж життя. Крім того, він любив стильно вдягатися. Йому хотілося мати такий одяг, щоб був оригінальним, а коли почав працювати, купував тканину і шив на замовлення.
Вирізнявся життєвою мудрістю, захоплювався сучасною музикою, любив поспати, був спокійний, урівноважений, веселий та щедрий красень високого зросту й спортивної статури, з трішки сумними очима…
Дуже любив дітей, особливо маленьких. Він так легко знаходив із ними спільну мову і так невимушено спілкувався, що здавалось, наче увесь час тільки це й робив.
У найважчі моменти мого життя Юра завжди був поруч і, як завжди, спокійний і мужній.
15 серпня я написала йому, як зазвичай: «Привіт, моя любов!..» - А у відповідь – тиша…
Дуже не вистачає тебе, Юрасику. Дуже сумую за тобою… Хочу зустріти тебе, побачити, обійняти, хочу почути твій голос…
Дорогий братику, знай, ми дуже сумуємо за тобою, нам тебе дуже не вистачає…
Царство тобі Небесне і легкий спочинок, дорогий Юрасику!
Дмитро Володимирович Чуб, очільник столичної будівельної компанії, в якій працював Юрій Бугайов:
-Юра – людина з великої літери, людина-герой, людина-патріот, був завжди впевнений у тому, що робив. Всі найяскравіші епітети, які знає рідна українська мова, можна застосувати, характеризуючи особистість Юрія.
Такої людини, як Юра, немає і… більше не буде. Подібних людей рідко народжує українська земля…
Словом, Юра був кришталево чесним, щирим,відвертим, любив людей і вони його навзаєм.
Юра працював начальником дільниці будівельної компанії. У його підпорядкуванні в різний час працювали від 60 до 70 працівників, і кожному Юра давав раду, кожному допомагав, кожному довіряв і перевіряв, а я завжди довіряв йому, як самому собі, і був упевнений, що все буде зроблено так, як потрібно.
-Пане Дмитре, чи мав Юра будівельну професію?
-Ні. Він учився на менеджера, а став будівельником. Дана професія припала йому до душі і він присвятив усього себе будівельній справі. З часом Юра «виріс» до рівня справжнього будівельника, опанував основи основ будівельної справи і справлявся з цим прекрасно.
Юрій, по-перше, був захоплений процесом будівництва. Він отримував насолоду від процесу спорудження нових будівель. По-друге, вмів спілкуватися з людьми і завжди мав підхід до кожного, за що люди його дуже поважали. По-третє, Юра був винятково справедливий, працював із величезною самовідданістю й самовіддачею.
З часом Юрій Сергійович став справжнім обличчям, візитівкою компанії та моєю, образно кажучи, «правою» рукою. Колеги дуже любили його, глибоко поважали, а коли трапилось найгірше, то вони були в шоці і не могли стримати сліз.
У житті рідко буває така метаморфоза, коли чужа людина стовідсотково підходить тобі по духу, діях, способу мислення, темпераменту і ти, спілкуючись із нею, не думаєш, що говорити, в тебе немає інтервалів у розмові, ти природно, із задоволенням спілкуєшся і навзаєм отримуєш гарний настрій… Такою людиною став для мене Юра, він був справжнім другом і братом…
Таке диво, як відданість друзів, її Величність Природа дарує одиницям людей, а мені й нашому колективу це було подаровано в особі Юри…
Працюючи кілька років із Юрою, я ні на йоту не сумнівався в його відданості мені й нашій будівельній компанії, а він – не сумнівався в мені та в поважному ставленні колег до нього. У нас склався чудовий тандем… Я завжди дивувався, чи є межа натхненню Юрія, його виваженості, терпінню в стосунках із оточуючими, наполегливості в досягненні мети?..
В житті не буває такого, щоб люди не мали якихось проблем, але одні не можуть з ними справитись, і постійно це відбивається на справі та настрої особистості, а Юра був такою людиною, в якої, здавалось, ніколи й ні при яких обставинах не було проблем. В усіх підопічних, друзів і знайомих склалося таке враження, що Юра – заговорений, адже до нього нічого не пристає: здоров’я в нормі, настрій – прекрасний, робота – ладиться, все – ок…
Я рідко бачив, що можна так любити родину: дружину й донечку, що можна так турбуватися про них.
Будучи начальником дільниці, він був ближче до працівників, а тому, проаналізувавши ситуацію, що складалася, Юрій говорив мені: «Володимирович, такій-то людині потрібна допомога…» Після цих слів я чітко розумів: раз Юра сказав, значить, дійсно потрібно допомогти. І я це робив, ніколи й нічого не поставивши під сумнів.
Певний час наша компанія мала й нині має власну сторінку в «Інстаграм» і фото Юрія завжди було на перших шпальтах.
-Як Ви, пане Дмитре, можете охарактеризувати образ Юрія? Яким він був?
-Якщо лаконічно охарактеризувати Юру, то позитивний, добрий, людяний, особистість широкої душі й відкритого серця, яка, образно кажучи, обіймала кожного і обіймала світ…
Царство Небесне й легкий спочинок! Юро, ми пам’ятаємо й згадуємо тебе! Нам тебе постійно не вистачає…
Слава Україні! Героям слава!
Олександр Гуржій, директор благодійної організації «10 грн – Прилуки», друг Юрія, колега по роботі в будівельній компанії:
-Як боляче втрачати друзів… Я просто не можу в це повірити, що більше ніколи не зустріну Юру, не побачу цього життєрадісного, чуйного та сміливого Героя…
Знав Юру Бугайова давно, ще з часів спільної роботи в будівельній компанії.
Вважаю, що багато людей мають риси доброти, але такого добряка, яким був Юра, не знайдеш. Добро з нього аж «лилося», а через це довкола Юри гуртувалися люди, тяглися до нього, бо доброта його була дійсною, реальною, а не вдаваною…
Ще до повномасштабної війни Росії проти України наша благодійна організація «10 грн – Прилуки» опікувалася соціальними проєктами, тобто ми намагалися допомагати лікарням, важкохворим та соціально незахищеним верствам населення.
Юра ще з тих часів був справжнім другом нашої благодійної організації. Він упродовж багатьох років донатив їй, а ми запрошували його на корпоративи та на різноманітні зібрання.
Коли Юра отримав повістку і зателефонував до мене, я запитав: «Плануєш іти?» - і почув у відповідь: «Піду…»
Юра не злякався, не ухилявся, не придумував щось, як це роблять окремі, а з великою людською гідністю сприйняв виклик долі…
Пам’ятаю, 13 липня, в мій день народження, Юра надіслав мені відеопривітання, яке я зберігаю й донині. Я подякував йому, але відповіді вже не отримав…
Це як раз відбулося перед самісіньким контрнаступом. Зрозуміло, що служити в десантно-штурмовій бригаді дуже небезпечно, дуже ризиковано і дуже почесно. Хлопці першими проривалися й нині прориваються через мінні поля, через добре укріплену ворожу лінію оборони… Це – справжні патріоти України, вони проявляють величезну жертовність і відвагу.
А ще у розмові зі мною Юра говорив: «Сашо, ось ми перейдемо в контрнаступ і звільнимо не лише південь України, а й Крим. Перемогу відсвяткуємо у визволеному Криму…» А я й сам уявляв, як поїду в Крим і дійсно відсвяткуємо Перемогу в Криму… Але не судилося… Проте я впевнений, що пройде час, ми визволимо всі українські території, в тому числі й Крим, і на вершині Кримських гір вип’ємо шампанського на честь Юри, за ПЕРЕМОГУ!
А ще Олександр Гуржій написав у «Фейсбук»:
«Дорогий друже Юрію! …Як гірко втрачати друзів…Як щемно стискається серце і болить душа… Юро, ти був душею будівельної компанії, в якій ми спільно з тобою працювали в Києві, ти - надійний колега, на якого можна покластися.
Ти – добряк у прямому розумінні слова, ти жив і працював на позитиві, ти – мій особистий друг і друг Фонду…
Земляче, я ніколи не забуду твій Подвиг! Дуже шкода, що гинуть найкрвщі…»
Честь і повага тобі! Слава Україні! Героям слава!
Даниленко Ольга Володимирівна, класний керівник Юрія:
-Чоловіче ім’я Юрій за походженням грецьке. Утворене від імені Георгій, що трактується як «землероб», а в християнській міфології означає «переможець, воїн». Ще більш давні тлумачення: Юрій – син Бога добра… Він був дійсно добрим, світлоносним учнем, душею класу.
…Пам’ятаю вечір відпочинку в 9-Б класі. Хлопці стали в ряд, а Юра – в центрі. Він обняв однокласників і захоплено всі співали… Їхні обличчя світились радістю, єднанням, порозумінням… Я спостерігала за цим дійством із боку і прийшла до висновку: прекрасний клас, єдиний моноліт. Мені здалося, що в той момент учні були найщасливішими підлітками в світі.
Юра був завжди спокійний, виважений, з легкою усмішкою на вустах… А коли я чи хтось із однокласників просили його про допомогу, вона обов’язково надходила. Юра був чуйним сином, уважним братом, прекрасним товаришем, гарним учнем.
Любив спорт і захоплювався баскетболом. Таким він залишився і після закінчення школи. На зустрічах випускників Юра завжди був радий, і це спостерігалось із його погляду, усмішки та виразу обличчя.
Мене огортає неймовірний біль втрати такої доброї, щедрої на душевне тепло людини, захисника, патріота України.
Ірина Дериземля, педагог, сестра дружини Юрія Марини:
-Війна – це найжахливіше, що придумало людство… Вона заходить у державу та родини, не «стукаючи», і забирає людей – не питаючи… У війни - свій жорстокий рахунок. Жахливу ціну ми платимо за свою свободу й незалежність. Ризикують і жертвують власним життям кращі сини й дочки України, справжні патріоти Вітчизни, які мають жити, одружуватись, народжувати та виховувати дітей, розбудовуючи свої родини та Україну. Нещодавно всі вони були серед нас, а нині понад тридцять осіб загиблих споглядають життя з небес…
…Не хочу говорити й вірити, що Юра був… Він завжди з нами, серед нас і я постійно перебуваю в очікуванні його… Ще в липні 2023-го він мав відпустку, а через місяць його забрала безглузда війна…
Особисто для мене Юра був і залишається не просто чоловік сестри, а брат, друг: надійний, спокійний, вихований, завжди на позитиві, вмів із тонким почуттям гумору залагодити непорозуміння.
Юра дуже смачно готував, з великим задоволенням і хистом робив це, особливо на свята… Всі були в захопленні від дегустації страв.
Мав багато захоплень: готував, любив ходити в гори, займався баскетболом. З багатьма дружив і часто запрошував гостей… Дуже любив родину і значну частину часу проводив із дружиною та донькою Анею, яка дуже схожа на тата.
На превеликий жаль, Герої віддають найцінніше – своє життя, а рідним залишається біль, сум, розпач і наша свята пам’ять… Вже певний час родина живе пам’яттю про Юру: найкращого чоловіка, тата, класного баскетболіста й побратима.
Дорогий Юро, ми пам’ятаємо тебе…
Дякую за все.
У серці назавжди війна і смерть, як дві сестри,
Танцюють парою…
Війна…
Вже тисячі небесних воїнів … за хмарою…
Валентина Вікторівна Велігоша, педагог, теща Юри:
-Такого, як було, щасливого життя в нашій родині більше не буде. Щастя родини обірвалося в одну мить… Проклята війна нахабно, жорстоко, немилосердно вирвала із нашої родини найкращого й найдорожчого зятя, як я його називала, Юрасика, а маленька племінничка Міла називала дядю - Юка, і йому такий «позивний» дуже подобався.
У святкові дні й у дні, коли всі рідні приїздили до рідного дому, ми збиралися великою родиною. Часто це було у нас вдома або в дворі, біля Юриної з Маринкою квартири. Юра готував салати, шашлик, м’ясні страви, запікав рибу, смажив картоплю… І все це робив із великою любов’ю та захопленням. Усім присутнім у товаристві Юри було весело, линув сміх, жарти, гумор, панувала атмосфера радості та любові…
-Коли Ви, Валентино Вікторівно, вперше зустріли Юру Бугайова?
-Перше моє знайомство з Юрою відбулося 1989-го року, коли він прийшов до 1 класу. Юра навчався в класі Олександри Михайлівни Борсук, а я працювала з учнями паралельного класу. Він вирізнявся серед інших зростом, був швидкий, енергійний, життєрадісний, активний учасник класних та шкільних свят, дуже артистичний і при цьому вихований. Ця риса домінувала в Юрія впродовж життя.
Протягом короткого життя Юра в своєму серці й своїй душі мав стільки любові, що її вистачало на всіх: друзів, однокласників, рідних. По особливому, з безмежною любов’ю, Юра ставився до родини, власної донечки Ані та своїх маленьких племінничків: Міли, Валі, Альоші.
Юра годинами розважав діток і не стомлювався. Складалося враження, що Юра й сам ставав дитиною. Адже психологи правду говорять: «Для того, щоб збагнути психологію дитини, необхідно самому перевтілитись…» Юра, не відаючи основ психології, інтуїтивно розумів і постійно робив це сам, становлячись на певний час дитиною.
А зі своєю донькою Анею Юра не розлучався. Завжди і скрізь був із нею: на стадіоні, тренуванні, заняттях із баскетболу, змаганнях, дуже любили родиною вибиратися на природу. Разом займалися домашніми справами, разом відпочивали, разом переглядали фільми.
Дуже любив свою сестричку та її діток. З яким захопленням Юра про них розповідав і систематично надсилав фото до родинної групи «Сім’я», яку власноруч створив! Для маленької племіннички Мілани дядьо був, наче другий тато. У них була взаємна симпатія.
-Пані Валентино, які стосунки були у Вас із зятем?
- Прекрасні… Щасливі були діти, щасливі були й ми, батьки. Я його завжди називала Юрасик, і ми з чоловіком вважали його своїм сином… Юра завжди оточував нас увагою та любов’ю.
З Маринкою вони були знайомі кілька років, а потім – одружилися. Юра цілком і повністю розумів дружину й всебічно підтримував, надихав та допомагав. Маринка понад двадцять років займається рукоділлям: робила й робить художні ляльки, гномики, коробочки для новонароджених, шила одяг.
За підтримки Юри ще до одруження почала займатись підприємницькою діяльністю. Разом знайшли кімнату, облаштували її під майстерню і Маринка розпочала діяльність із пошиву та ремонту одягу. Юра постійно допомагав придбавати матеріал та реалізовувати продукцію.
Батько з донечкою були першими критиками, порадниками та консультантами. А зараз Маринка починає відновлювати свою творчість, бо після втрати чоловіка не могла цього робити, але знаючи, як Юра її підтримував, вона продовжить улюблену справу, проте вже без Юри…
Пам’ятаю, з якою особливою увагою і турботою ставився Юра до жіночої половини нашої родини, а в нього нас було аж п’ятеро. Щорічно нам, жінкам, на день народження дарував квіти і знав наші уподобання. А в цьому році в дні нашого народження ми йому носили квіти на могилку… Дуже боляче…
Після трагедії, яка трапилась 14 серпня 2023-го, я ніколи вдома не виставляю особистого фото Юри, а намагаюсь завжди виставляти ті з них, де він – у колі родини, адже Юра був дуже сімейною людиною…
Таких людей, як мій зять, не було й не буде… Був дорогою, золотою людиною. Дуже боляче про це говорити й думати.
Юро!
Ти – в нашій пам’яті навіки,
Тобі не буде забуття.
Ти нас покинув, сину, брате
В самому розквіті життя.
І в нашій пам’яті навіки
Лишився жаль на все життя…
Ти був для нас, неначе пташка,
Мов щебетливий соловей.
Без тебе нам і сумно, й тяжко,
І серце плаче ніч і день…
Юрасику, царство тобі небесне й легкий спочинок!
Земля тобі пухом!
Василь Лук’янчук, командир, побратим Юрія Бугайова:
-З Юрієм ми разом служили й були на стажуванні в Німеччині. Знав його дуже добре. Юрій – людина з великої літери в прямому розумінні цих слів: людяний, широкої натури, згодний «обійняти» увесь світ, готовий завжди і всім прийти на допомогу. На кожну людину (знайому й малознайому) у Юри вистачало часу. Все він встигав і всім допомагав…
Кмітливий, дотепний, порядний, вихований, статний, високий, красивий, фізично розвинутий, оптимістичний, словом – справжній лицар… Зазвичай виважено спілкувався з іншими, був дуже мотивований, бездоганно виконував поставлені завдання і надихав інших, не боявся труднощів, інколи – навіть непосильних, завжди був налаштований лише на ПЕРЕМОГУ.
Гірко, боляче, дуже шкода, що життя Юрія Сергійовича так рано обірвалось…
Юро, Царство тобі Небесне і легкий спочинок! Слава Україні!
Сергій Зеленський, нотаріус, друг Юрія:
-Я знав Юру з дитинства. Майже все наше життя пройшло разом. Природа щедро наділила Юрія почуттям справедливості та бажанням досягати поставленої мети. Нас із Юрою об’єднував спорт, а правильніше – баскетбол та діяльність у громадській організації - Федерації баскетболу Варвинського району, співзасновником та співорганізатором якої був Юрій упродовж 2010-2015-го років. Ми часто організовували тренування та змагання з баскетболу серед певних категорій школярів.
Ще в 11-ому класі Юра втратив найріднішу людину – маму. Цей факт його не озлобив, не зробив «черствим» і «колючим», а навпаки, переживши велике особисте горе, став ще більш людяним і толерантним.
Юра був відданим другом, кришталево чесною людиною. Мені завжди його не вистачатиме…
Юро, я пам’ятаю тебе і дуже сумую!..
* * *
Історична довідка
Село Вербове Пологівського району Запорізької області, це - місце, де пройшли останні хвилини життя патріота Варвинщини, військовослужбовця Юрія Бугайова.
У результаті наступу Збройних Сил РФ село Вербове Пологівського району було окуповане рашистами.
Восени 2023-го точилися запеклі бої за село. ЗСУ завдали удару по будівлі сільської ради в селі Вербове, де вороги зберігали зброю. Місцеві жителі не постраждали.
Нині село Вербове визволене Збройними Силами України. 14 серпня 2023-го року в бою за село Вербове загинув земляк, патріот України, людина з великої літери – Юрій Бугайов.
* * *
Дорогий Юро! Друже наш, побратиме, товаришу, колего, земляче, найкращий у світі чоловіче, найтурботливіший тату, рідний сину та дорогий зятю Юрасику!
22 лютого тобі могло б виповнитися 41, а 14 лютого 2024-го минуло пів року, як тебе не стало, як ми без тебе, день і ніч сумуємо за тобою і згадуємо тебе… Ти - найкращий… За життя ти був взірець людяності, чесності, уособлення доброти, а після героїчного контрнаступу ти став ідеалом патріотизму, небаченого героїзму та самопожертви. Ти – Герой!
Твоя родина і твої рідні, Варва і Варвинщина, ми вічно будемо пам’ятати про тебе і завжди будемо згадувати твій світлий, прекрасний, благородний образ, образ ЛЮДИНИ з великої літери, славного сина Українського народу, героїчного варвинця – Юрія Сергійовича Бугайова.
Слава Збройним Силам України!
Слава Героям!
Слава Україні!
Україна переможе!
Валентина Саверська-Лихошва,
Варвинський селищний голова
