КОЛОС ВІКТОР ВОЛОДИМИРОВИЧ
«Нам властиве все людське…» (Віктор Колос)
Віктор Володимирович Колос
Біографічна довідка
(1974 – 2024)
Віктор Володимирович Колос народився 27 березня 1974 року в с. Горобіївка Срібнянського району на Чернігівщині.
З часом родина Колосів переїхала до Варви. Тут Вітя отримав загальну середню освіту і, закінчивши Ладанське ПТУ, здобув робочу спеціальність токаря.
1991-го року відслужив строкову військову службу і розпочав трудову діяльність на цегельному заводі Гнідинцівського ГПЗ у с. Мармизівка. З 2000-го року Віктор працював слюсарем РМЦ Гнідинцівського ГПЗ.
4 січня 2015-го він був мобілізований в АТО (воював на Донецькому напрямку: Дзержинськ, Горлівка, Зайцеве).
11 квітня 2016-го був демобілізований і повернувся на попереднє місце роботи, на Гнідинцівський ГПЗ.
Початок повномасштабної війни Росії проти України – 24 лютого 2022-го - застав Віктора Володимировича на Гнідинцівському газопереробному заводі, де він продовжував працювати слюсарем із ремонту технічного обладнання. До речі, всі відповідальні працівники Гнідинцівського ГПЗ мали й нині мають бронь. Станом на 24.02.2022 Віктор також мав бронь, але це не завадило йому звернутися до ТЦК і попроситися добровольцем на фронт, мотивуючи тим, що він успішно пройшов військовий вишкіл під час АТО впродовж 2015-го-2016-го років.
Працівники ТЦК видали повістку і через тиждень Віктор Володимирович мав бути в Прилуках.
Але, як відомо, на початку російсько-української війни ситуація під Прилуками стала критичною: рашисти Сумською трасою рвались до Києва, а біля Прилук їм вперше організували шалений спротив. Віктор спільно з побратимами із Варвинської громади був направлений під Прилуки. Вони захищали Ічню, Валки, Левки, Колісники та інші населені пункти Ічнянщини й Прилуччини.
По завершенню даної військової операції хлопці ще певний час обороняли військовий аеродром у м. Прилуки, а далі Віктор Володимирович підписав контракт із ЗСУ і 31 березня 2023-го року був відправлений до м. Бахмут.
Правда, тоді ситуація склалася іншим чином: 9 серпня 2023-го хлопців відправили на ротацію до м.Прилуки та на охорону одного із найважливіших промислових об'єктів Варвинської громади.
1 березня 2024-го Віктора з товаришами «перекинули» на захист населених пунктів Ріпки та Авдіївка, де 9 березня поточного року він отримав поранення та контузію. Першу допомогу було надано в Покровському шпиталі, потім був Дніпро та військова лікарня у Кривому Розі.
30 березня 2024-го Віктор відправлений під м. Авдіївку, але 1 травня 2024-го отримав повторну контузію. Потім зазначену військову частину було виведено в район Чорнобиля Київської області.
Після проходження реабілітації, 11 червня 2024-го року, військова частина, у якій служив Віктор Колос, була дислокована біля м.Курахове, а 15 червня 2024-го відбувся бій, у результаті якого наш герой отримав повторне поранення (у нього виявилась перебитою артерія). В умовах відчайдушного бою надати кваліфіковану медичну допомогу було неможливо. В результаті поранення артерії смерть наступила миттєво, за 1,5-2 хвилини.
Іншими словами, в ході бою Віктор Володимирович стік кров’ю…Це трапилось 15 червня 2024-го року під Кураховим…
У Віктора залишилась дружина – Вікторія Олександрівна, син Владислав (1998 р.н.) та донька Марина (2006 р.н). З дружиною Віктор зареєстрував шлюб 8 листопада 1997 року і щасливо прожив аж 26 років.
-Вельмишановна Вікторіє Олександрівно, що найбільше любив Віктор Володимирович?
-Любив людей і дружив із різними категоріями варвинців. При зустрічі з мешканцями громади завжди намагався поговорити, не дивлячись на те, хто був перед ним і якого віку. Здавалось, Вітя завжди знаходив спільну мову з усіма: і з людьми старшого віку, і з молодими.
Взагалі-то Віктор був дуже акуратною людиною і, зазвичай, стежив не лише за власним зовнішнім виглядом, але й за зовнішнім виглядом усіх членів родини.
Він дуже любив чистоту й порядок, був щиро переконаний, що всі речі мають обов’язково лежати на звичному місці, щоб їх не доводилось шукати. Якщо щось він не виявляв на визначеному місці, то завжди намагався, як кажуть у народі, «докопатись» до істини.
А коли Віталик служив у ЗСУ, то хлопці розповідали, що тут-то вони повечеряли, а вже за кілька хвилин Вітя оперативно все підмів, помив катрулі і вже нічого не нагадувало про нещодавню вечерю.
Віктор Володимирович був принциповою людиною. Завжди виступав, як йому здавалось, за справедливість і цю політику він «гнув» до кінця своїх днів… За це й любили його побратими.
Віктор дуже любив Варву… Кожного разу, коли він приходив у відпустку, завжди проїжджав вулицями рідного селища, постійно любуючись ним.
-Які захоплення мав Віктор?
-Захоплювався футболом. Із особливим задоволенням уболівав за футбольну команду «Ювентус». Користуючись нагодою, хочу сказати, що наш осин Владислав, є відмінним гравцем місцевої футбольної команди.
Вітя дуже любив відвідувати ліс, річку, обожнював розпалювати вогнище, любив посидіти довкола нього й поговорити по душах…
Обожнював дітей, як своїх, так і чужих… Крім того, дуже любив і тварин, а особливо домашніх собак.
-Пані Вікторіє, я на похороні Віктора Володимировича не була, бо перебувала у лікарні, але мені сказали наші колеги, що попрощатися з ним прибули близько тридцяти побратимів (чоловіків і жінок) із бойовою зброєю.
Всі вони підходили до наших колег і кожен із них говорив про Вітю.
-Дівчата наголошували на почутті справедливості, яке було притаманне нашому герою, на його принциповості та на тій прекрасній рисі, яка називається – довіра, на основі якої з Віктором співпрацювали бойові побратими.
Всі вони, як один, в унісон, не стомлювались повторювати: «Вітя був надійний… Якщо йому було доручено виконання якоїсь справи, то він це зробить любою ціною. Практично Вітя працював винятково на самоконтролі. Йому потрібно було говорити лише один раз…Якщо щось було доручено Віктору Володимировичу, то всі знали, що це буде виконано».
Віктор був людиною слова. Дуже відповідальний. Емоції намагався тримати в глибині власної душі.
Ось такою Людиною був Віктор Володимирович Колос.
Олексій Плачун, побратим Віктора:
-Я можу сказати лише єдине:
-по-перше, Віктор був людиною з великої літери у прямому розумінні цих слів;
-по-друге, він завжди здійснював чоловічі вчинки і цим Віктор відрізнявся від інших.
Валерій Васильович Федорченко, побратим Віктора:
-Вітя був молодець у прямому розумінні цих слів. Всі хлопці так говорили і так його характеризували.
Ми з ним були під Ічнею, ми з ним були під Бахмутом і отримали два поранення під Покровськом; були під Авдіївкою, Серебрянським лісом, містами Серебрянка та Григорівка, Сіверськ, Краматорськ на Донецько-Луганському напрямках.
До речі, саме я дав Віктору позивний - «британець».
Чому?...А в нього була британська військова форма. Тож він став «британцем», а в АТО мав позивний – «Вітос» від імені дружини Вікторії.
Наталія Шевченко, подруга дружини Вікторії:
-Всі ми –люди і всі ми маємо свої позитивні й не дуже позитивні риси. Проте у Віктора Володимировича позитивні риси повністю домінували.
Вітя був єдиним воїном у Варвинській громаді, до якого практично приїхали в такій кількості побратими і всі - з бойовою зброєю (я не знаю, чи можуть так приїздити бойові побратими чи ні?…).
Жінки й чоловіки, всі як один, характеризували Віктора Володимировича позитивно.
Катерина Іванівна Степурко, хрещена Віктора:
-Віктор завжди мав прекрасний настрій, був урівноважений, при зустрічі любив зупинитись і «перекинутись» хоча б кількома словами.
Вітя був веселою й світлою особистістю. Приємно було з ним спілкуватися, при цьому завжди покращувався настрій та з’являвся заряд енергії…
Валентина Бугаєнко, сестра Віктора:
-З Вітію ми разом росли і разом набиралися розуму.
З дитинства він любив пельмені з засмажкою.. Дуже допомагав людям, володів почуттям доброти та милосердя.
Ольга Кур’ян, сестра дружини Вікторії:
-У мене був у прямому розумінні цього слова «золотий» зять. Він був не лише зятем, а й заміняв брата. Він - патріот і завжди повторював: «Хто, якщо не я?»
Вітя дуже любив дивитися старі кінофільми. Пригадував їх величезну кількість і любив цитувати головних героїв….
Любив дарувати і часто дарував жінкам квіти, у тому числі й мені. Безперечно, мені було дуже приємно. Такою цікавою та своєрідною особистістю був Віктор Володимирович Колос.
Мама Віктора Володимировича Колоса – Ольга Михайлівна Колос
-Пані Ольго, будь ласка, скажіть кілька слів про свого славнозвісного сина Віктора, якого мешканці Варви любили, цінували, шанували за його патріотизм та активну життєву позицію.
-24 липня 2024 року минуло 40 днів із того трагічного часу, коли обірвалося життя мого дорогого сина, мужнього захисника України – Віктора Колоса.
…Я вірю, що колись тебе зустріну,
В садах Господніх, де ти завжди молодий.
Впаду перед тобою на коліна і буду плакати:
«Пробач, синочку мій, пробач мені, що я лишилась жити,
А ти, молодим, в землі навік спочив.
За те, що Бога не уміла так просити,
Щоб він тебе від кулі захистив.
Ти прочитаєш все в моїх очах,
Таких сумних, ніби осіннє небо.
Існую я у горі і сльозах, щодня думками біля тебе…
Туга і біль родини, коли безжальна війна обриває молоде життя сина – невимовні, вічні, незагойні... Щодень сонце сходить, люди довкола живуть своїми турботами, постійно життя йде своєю чергою: відбувається щось гарне чи не дуже, довкола люди живуть своїми власними турботами, а тебе, дорогий синочку, більше немає серед нас і ніколи не буде…
Дорогий синочку! Ти ще був такий молодий… У тебе спереду мало бути ціле життя…Воно мало бути щасливим, переповненим турботою про родину й дітей, але невблаганна доля розпорядилась інакше.
Любий Вітику, спочивай із миром у кращих світах. Нехай легкими хмаринками буде тобі рідна земля, яку ти боронив, захищаючи яку, ти втратив своє молоде життя…
Царство тобі небесне та легкий спочинок, сине!
Земля тобі пухом, дорогий синочку!
Слава Україні!
Героям Слава!
Вельмишановне товариство!
Завершиться війна…Загояться рани…
Наше з вами завдання – пам’ятати про тих героїв, які захищали нас, захищали нашу Україну, її Незалежність і віддали свої життя за неї.
Впевнена, Варва та варвинці будуть вічно пам’ятати їх подвиг, адже вони віддали свої життя на вівтар Перемоги над рашистами.
Дорогі друзі!
Об’єднуймось довкола їх, пам’ятаймо їх, проносимо у своїх серцях і душах світлий образ наших Героїв, які віддали свої життя за Україну!
Слава Героям України!
Слава Героям-варвинцям!
Слава земляку Віктору Колосу!
Слава Україні!
